«Хід конем»

Це було резонансне вбивство, як для такого невеличкого містечка. Власника єдиної в місті престижної фірми «ВАзарт БУД» знайшли мертвим 2 січня. Валентин Антонович Решка (імена в матеріалі змінено) помер від рани голови, завданої гострим предметом. Знайшли його через дві доби у власному будинку. Людина такої посади могла мати багато ворогів, але й особливих підозрюваних не було…
Півроку до цього...
Валентин Антонович викликав у свій кабінет найкращих спеціалістів, щоб оголосити, хто займатиметься новим тендером.
— Ви знаєте, як важливо для нашої компанії отримати перемогу у боротьбі за тендер.
— О, так, скільки недоспаних ночей, нервів, суперечок...
— Ну, Сергію Павловичу, як же без цього!
— Мета виправдовує всі засоби!
— Ну, я, як керівник, можу запевнити, що засоби тут усі законні.
— Головне — наша перемога, тепер прибутку буде — ого-го!
— Ну, звісно, велика заслуга тут Самойлова.
— Дякую, звісно, та ми всі молодці.
— Гаразд, перейдемо до суті. Займатися цією забудовою і, відповідно, у відрядження поїде Владислав Михайлович Березюк! Давайте привітаємо, чому всі мовчать? — не розумів шеф.
— Вітаємо, — здивовані новиною, пробурмотіли працівники.
— Дякую, несподівано, — не очікуючи такого вибору, пробурмотів і сам Березюк.
Ця новина обговорювалася і цього дня, і наступного, і навіть цілий тиждень. Працівники «ВАзарт БУД» ще до того, як виграли тендер, знали, кого призначать головним у забудові. Розробкою і всіма іншими деталями займався Сергій Павлович Самойлов, йому і завдячували всі за здобуту перемогу. Тому ніхто не зрозумів вибору шефа на користь Березюка, який майже не займався тендером. Березюк ніколи не був улюбленцем шефа, та й підлабузником теж ні. У чому ж була справа? Образу на Решку затаїло багато працівників. Що ж за несправедливість?
— Слухай, Владе, колися, як тобі це вдалося? — запитав на одному з корпоративів Самойлов?
— Сєрий, без образ, та я тут ні до чого. Я навіть хотів відмовитися, а шеф заборонив. Думаєш, мені не цікаво, звідки така милість.
— Та добре, проїхали. Я на тебе не ображаюся, а от на шефа… Ну, хай ще поживе! Ти тільки старайся там!
— Домовилися! За порадою можна звертатися?
— Питаєш іще. Це ж моє дітище!
Влад Березюк майже два місяці був у відрядженні. Правду кажучи, не повертався б і ще. Дружина Катерина, з якою вони вже 7 років разом, зривається на ньому через кожну дрібницю. Його дім перетворився на справжнісіньке пекло, тому єдиною розрадою залишалася робота. Влад поринув у неї з головою, вчасно шеф і у відрядження відіслав, хоч відпочив від надокучливих скандалів.
Цього дня ще з порога дружина показала своє невдоволення.
— Попереджаю одразу, прати свої речі будеш сам!
— А дружина для чого? Ну, а заробляти гроші на свої цяцьки теж будеш сама?
— Теж мені — велике діло! Та ти — невдаха! Це увесь офіс знає і сміється над тобою!
— Було б це так, то я не отримав би це призначення!
— Знаю я все про твоє відрядження, — пробурмотіла під ніс дружина.
Вже скоро Новий рік, уся компанія готувалася до корпоративу. Відсвяткували гучно та цікаво. Під кінець вечора до Влада підійшов шеф.
— Владиславе Михайловичу, маю до вас серйозну розмову.
— Слухаю вас.
— Я розумію, що новорічні свята — «на носі», та у нас у столиці є невідкладні справи. Словом, мушу відправити вас у відрядження.
— Зрозуміло, але чому така увага до мене?
— У вас інші плани, плануєте провести вихідні з дружиною?
— Ні, але… Гаразд, я згоден.
— Ось заброньований квиток на автобус, виїзд — о 19 годині, 30 грудня.
— Буду.
Влад зібрався у «відпустку», знову сам, без дружини. Вона ж, на диво, була у гарному настрої, навіть не влаштувала скандалу. За чоловіком приїхало таксі. Вже через півгодини у квартирі Березюків пролунав дзвінок. Жінка відкрила двері якомусь чоловікові, допомогла зняти пальто і почала цілувати.
— Я так за тобою божеволіла!
— І я сумував, дорогенька!
— Думала, що той ідіот вже ніколи нікуди не поїде.
— Пробач, кохана. Це було найближче відрядження, у яке я міг відправити твого чоловіка.
— Я надіюся, що цього разу надовго?
— Ні, на тиждень. Катю, він стає дуже допитливим, можливо, підозрює щось?
— Влад? Та він же — тупий! Він ніколи не допетрає, що у його ж квартирі, у його ліжку, сплять його дружина та шеф.
— Ну тоді добре, йди до мене.
Валентин Антонович Решка закрутив роман із дружиною Березюка півроку тому, коли познайомилися на 5-ій річниці «ВАзарт БУДу». Катерина одразу піддалася залицянням чоловікового шефа. Їй подобалися успішні та впливові чоловіки, а Влада ж вона вважала невдахою. Несподівана «симпатія» шефа до Березюка передбачала часті від’їзди у відрядження.
Після смерті Валентина Решки єдиним підозрюваним був Самойлов, який тримав образу на шефа. Спочатку розглядалася і версія, що це зробив Березюк, але він на той час був у столиці, та й ніхто не знав, чи було вже йому відомо про зраду.
Після майже місячного розслідування вдалося з’ясувати, що вбив Валентина Решку саме Влад Березюк.
«30 грудня я поїхав на автобус, щоб добратися до столиці. Згодом згадав, що забув паспорт. Вирішив повернутися. Я відкрив двері своїм ключем, побачив чоловіче взуття і портфель… шефа. Далі вже почув зі спальні їх сміх. Я заглянув, але вони так були захоплені «справою», що й не побачили мене. Я вийшов, тоді здавалося, що земля з-під ніг іде. Згодом поїхав до столиці, провів переговори. 1 січня був вихідний, от тоді я і вирішив зробити «хід конем». Всі думатимуть, що я у відрядженні аж на тиждень. Натомість я у вихідний із самісінького ранку поїхав додому, застав шефа у його квартирі, зробив справу і повернувся назад у столицю. Шкода лише, що мені не вдалося втілити у життя план стосовно дружини».