З Днем журналіста!

Подія запам’ятається так, як про неї напишуть, а не так, як вона відбудеться. За майже 16 років роботи в пресі я в цьому не раз переконався, і мало що може змінити ці переконання.
6 червня — День журналіста. Раніше, як кажуть, «свого часу», наше професійне свято сприймалося по-іншому. Було навіть приємно, коли запрошують на офіційні урочисті заходи, кажуть гарні слова, телефонують, вітають...
Але настав момент (не скажу, що раптово), коли відкрилися очі і світ побачився по-іншому.
Яка ціна «офіційних вітань»? Тобі бажають нових тем, творчого пошуку, кажуть, який ти харизматичний журналіст... А тоді, коли справді знаходиш тему, проявивши творчий пошук, але ця тема не вигідна особам при посадах, — тобі телефонують і розказують, яке ти гівно, що насмілився про це написати.
Мені давно до вподоби цитата з безсмертного роману Чака Поланіка «Бійцівський клуб»: «Що б ми знали про Ісуса, якби ніхто не написав Євангелій?».
Дійсно, попри всю неоднозначність роботи журналіста, ми пишемо історію міста, району, краю. Як зараз дослідники вивчають історію за газетними вирізками сторічної давнини, так колись історію про нас вивчатимуть наші нащадки — теж, до речі, за газетними публікаціями.
При цьому важливою є не лише констатація події, а думка, оцінка й позиція журналіста — як людини, яка в силу професії мусить бути компетентною в багатьох темах, сферах і галузях.
На жаль, попри вклад в історію, ми не можемо похвалитися великими заробітками — уміння скласти кілька слів у речення, речення — в абзаци, абзаци — у розповідь не вельми цінується в суспільстві. Про цей талант згадують хіба перед виборами, коли люди з великими амбіціями градоначальників не можуть без помилок зв’язати два слова. Тоді вони біжать по газетах і благають щось на кшталт такого: «Олєжик, ну, ти ж уже давно працюєш, знаєш, як воно треба, — підкажи мені заголовок».
Попри життєвий досвід, ще є віра в людей — підказуєш «на громадських засадах». Бо хіба можна вважати не «громадськими засадами», якщо газета, у яку вкладено тиждень роботи, коштує, як рулон туалетного паперу. Люди хочуть якісної інформації, проте не готові за неї платити.
Та, попри це, я вітаю всіх причетних із професійним святом!
Якщо не ми, то й землі продадуть над річкою, і стадіон під магазини «розпаюють»... — багато резонансних тем було висвітлено на наших сторінках, і, що приємно, нерідко озвучена проблема після публікації вирішувалася справедливо, на користь громади.
Удачі всім нам! І не забудьте купити свіжий номер — якщо навіть не прочитаєте, є ще сто способів використати газету. Повірте, є — я порахував.