Горе-аферисти

Із самого дитинства Ігор (імена у матеріалі змінено) його не любив. І не тому, що Микола був поганим. Посто в той момент, коли мама Гаріка, як вона називала Ігоря, вийшла заміж удруге, в будинку з’явився зведений брат. Правильний, порядний, вихований. Його завжди ставили Гарику в приклад. Колька закінчив школу майже на відмінно, вступив до універу, влаштувався на роботу в міську газету. Гарик насилу вимучив ПТУ, потім «ішачив» на будівництві за копійки.
— Прикиньте, мій братело займається журналістським розслідуванням про серію викрадень машин! — повідомив одного разу Гарик своїм друзям.
— І що такого в цьому цікавого? — ліниво сьорбаючи пивко, поцікавився Михайло.
— Та нічого такого, — буркнув Гарик. — Бачив пару документів на столі. У них перераховані господарі викрадених тачок, їх адреси...
— І де він роздобув ці відомості? Адже, як правило, міліція не розголошує подібних даних.
— Ймовірно, у когось купив. Хоче, напевно, зробити суперматеріал і прославитися, — презирливо хмикнув Ігор.
— Адреси, кажеш? А ось це, дійсно, цікаво! — відреагував миттєво Михайло. — Зможеш зняти копію? Нишком, щоб він не помітив?
— Не питання, ось тільки навіщо? — здивовано втупився на Міху Ігор.
— Ідея! Можна з лохів бабки зрубати. Запропонуємо їм викупити у нас свої тачки.
— А автомобілі де візьмемо? — здивувався Ігор.
— Нащо вони нам? Але це ми знаємо, а лохи — ні!
— Тільки дивись, Гаррі, — застеріг Міха, — щоб брат твій ні про що не пронюхав. Він у вас такий правильний, аж нудить. До речі, а він зараз вдома?
— Ні, вранці з батьком на риболовлю поїхав, а папірці свої в стіл сховав.
— Дуй за ними, ще встигнемо ксерокопії зняти.
Вранці вони взялися за розробку плану, як зрубати «капусту».
— Дімич, тобі випаде найважча частина завдання: умовити цих людей заплатити некволий викуп. А то сидять у своїх дорогущих особняках і плачуться, що на черговий джип доведеться працювати ще півроку, — говорив із глузуванням Міха. — Багато з них віддали б власних баб, щоб отримати назад цю купу металобрухту зі шкіряними сидіннями...
Єдиний, хто завжди чинив опір Міхиному натиску, був Гарик:
— Пацани, а раптом хтось із господарів ментам стукане? Не дуже хочеться на нари...
— Не бійся! Все продумано, до дрібниць. Нас ніхто не побачить, та й навряд чи хтось із лохів наважиться в міліцію заявляти. Ми ж не будемо з них дерти втридорога, а так, розумний дріб’язок: яких-небудь п’ять-шість штук зелені — і все.
Майбутні аферисти купили мобільник із дешевим тарифом.
— Дімка, потренуйся трохи, як будеш із лохами розмовляти! Голос у тебе підходящий, твердий, басок теж зіграє свою роль! — посміхнувся Міха.
— Хвилююсь я чогось, — пробурчав хлопець. — Може, ти сам із ними будеш з’ясовувати стосунки?
— Ага, я — придумай, я — дзвони, а ви — грошики отримувати? Ні вже, говорити будеш ти! Ми нікого не вбиваємо, в принципі, не крадемо, а так...
Перший номер і здивоване «Алло, алло!» на іншому кінці дроту.
— У нас твій «ВМW», — процідив нарешті Дімка крізь зуби. — Можеш отримати його, але доведеться заплатити.
— Хто ви такий? Звідки у вас мій номер телефону? — виголосив чоловік злякано.
— Тебе це не повинно хвилювати, — гаркнув у трубку. — У нас є покупець на твою тачку. Або ти платиш, або твоя тачка сьогодні ж змінить господаря.
— Скільки? — було чутно, як мужик голосно проковтнув.
— П’ять штук зелені.
— А які гарантії того, що повернете машину? — поцікавився лох.
— Чесне піонерське, дядьку!
Запанувала тиша. Врешті господар машини почав питати про спосіб, місце і час передачі викупу.
— Сьогодні, через годину, біля старого цегельного заводу на околиці міста. І дивись, без фокусів...
Потрібно було не дати йому можливості гарненько все обдумати. Мужик навіть не заїкнувся про те, що не зможе так швидко знайти потрібну суму. Напевно, стільки він носить при собі на кишенькові витрати. Під кінець довелося пригрозити: якщо зробить один невірний рух, то пошкодує — ніколи вже не побачить своєї машинки.
— Не смикайся і не здумай стукнути ментам, а то від твоєї тачки навіть коліс не залишиться!
— Так-так, звичайно! — забурмотів голос на іншому кінці дроту. — Все зроблю, як ви сказали...
На першу справу поїхали на автобусі. Вийшли за декілька зупинок до призначеного місця, щоб не привертати увагу, добиралися поодинці. Нарешті зібралися всі разом, сховалися в кущах. За десять хвилин до призначеного часу під’їхала біла «Тойота». Рівно о восьмій водій поклав чорну сумку біля великого каменя і поїхав.
Мішка почекав ще п’ять хвилин, потім вискочив із кущів і побіг за здобиччю.
— Вийшло! У нас є гроші! Завтра цей лох буде чекати дзвінка із зазначенням місця, де перебуває його улюблена іграшка. Йому так ніхто і не подзвонить! Вибач, мужик, ну, немає у нас твоєї машини!
Все було просто та геніально. Єдине, що трохи гнітило, — це те, що далекоглядний Михайло заборонив поки витрачати бакси.
— Хіба мало, раптом вони мічені? Або переписані...
Дуже вже хотілося хлопцям витратити хоча б трохи з халявних грошей. Але не можна...
— Потрібно зачаїтися, потім поміняти їх на дрібні купюри, тільки тоді можна буде шикувати!
— Дімка, бабки до себе візьмеш. А то у мене ще вітчим-алкаш виявить, у Гарика — Колька під боком живе. Це ти у нас — молодий панич, окрема кімната...
Протягом наступних днів молоді аферисти зробили ще два вдалих постріли. По лохах. Неймовірно, як люди прив’язані до своїх «тачок»! Багато чого готові віддати, щоб їх повернути. І, як видно, не вірять в ефективність роботи міліції, адже ніхто не повідомив їм про шантаж.
Та все ж, жадібність фраєра згубила — аферистам набридло чекати, коли Мішка дозволить витрачати так спритно зароблені бакси.
— Міха, давай обміняємо хоч частину суми. А то повна сумка «зелені», а ми — як жебраки. Нічого собі не можемо дозволити. Вже минуло достатньо часу, якби хтось і хотів на нас заявити, то вже б зробив це! Скільки чекати?
Приятель задумався:
— Ну, чорт із вами! Завтра домовлюся з одним баригою, той міняйлом на ринку підробляє, думаю, зможе допомогти. Вранці попросиш у батька тачку, забереш частину суми, заїдеш за мною. Не на автобусі ж везти таку купу «капусти»!
На наступний день Дімон склав приємно шелесткі купюри в спортивну сумку, закрив блискавку і ще маленький замочок, який був у ній. Поклав на заднє сидіння старенького «Опеля» і рушив у дорогу. Виїхав трохи раніше призначеного терміну — домовилися зустрітися в кафе, недалеко від торгового центру.
Раптом увагу Дмитра привернула шикарна брюнетка, яка голосувала на узбіччі.
«Чому б не закадрити красуню?» — промайнуло в голові. — Підвезти, попросити телефончик, а ввечері, коли буду мати на руках бабки, зустрітися з нею. Вразити широтою розмаху!»
— Дівчино, вам куди? — запитав, пригальмовуючи.
— Якщо не важко, то на вокзал. Темноволоса фея швидко прослизнула в салон, обдарувала вдячною посмішкою.
«Страшенно гарненька!» — промайнуло в голові. Є в ній щось чи то східне, чи то циганське. Величезні карі очі, трохи припухлі губи... Дівчина представилася Зоєю і весело прощебетала всю дорогу.
— Зупини тут, будь ласка, — попросила вона, однак виходити не поспішала.
Не відриваючись, дивилася прямо хлопцеві в очі, мило посміхаючись і продовжуючи базікати без угаву. Смішно, але Дімон не згадав ні слова з їхньої розмови. З чарівною посмішкою вона то торкалася плеча, то брала його руку в свої долоні. Пізніше він зрозумів: красуня гіпнотизувала! Несподівано переставши щебетати, попутниця попросила купити їй пачку сигарет. Дімон, як повний дурень, перебуваючи в якомусь ступорі, вийшов із машини і потопав до найближчого кіоску. Коли повернувся, то панночки на місці не виявилося. Все ще не розуміючи, що накоїв, плюхнувся на сидіння, трохи посидів, приходячи до тями, потім струсив заціпеніння і вирішив їхати. Але при цьому зовсім забув і про сумку на задньому сидінні, і про те, що збирався на зустріч із приятелями. Раптом пролунав дзвінок. Мішка.
— Де тебе носить?
— А... Де ти чекаєш?
— Дімка, ти п’яний? У кафешці на розі!
— Зараз буду!
Мішка з Гариком нетерпляче тупцювали біля призначеного місця.
— Скільки можна чекати! Гроші привіз?
— Які гроші?
Мішка кричав, бо досить швидко збагнув, що приятель перебуває чи то в трансі, чи то під гіпнозом. Від цього ще більше розпсихувався. Зав’язалася бійка. Гарік намагався їх розняти. У цей момент приятелів заарештував міліцейський патруль. Спочатку просто за бійку в громадському місці. А потім...
Вони докопалися до правди. Адже телефон, з якого дзвонили власникам автомобілів, лежав у Дімона в кишені. Виявилося, один із мужиків, обкрадених хлопцями, все ж написав заяву в міліцію. Вже перебуваючи під арештом, від співкамерника, якому розповів про таку вдалу операцію з викачування грошей, яка, чого гріха таїти, закінчилася цілковитим фіаско і терміном для всіх трьох, Діма дізнався, що дівчина дійсно його загіпнотизувала, бажаючи поживитися чим-небудь у бардачку.
Перевірений мужик прочитав цілу лекцію на цю тему.
— А ти, милок, саме таким лохом і є. Ще в давнину шамани володіли знанням: дотики до іншої людини породжують довіру і симпатію. Людина втрачає здатність тверезо сприймати, що відбувається. Тому цигани дуже часто шукають можливості торкатися лоха, особливо — його правої руки, — з усмішкою сказав старий зек.
— А ви звідки це знаєте?
— Народний університет довжиною в десять років закінчив! — хмикнув співрозмовник. — Молодець дівка, спритно вона тебе обдурила!