«Колекціонерка»

Коли вранці від Каріни пішов коханець, вона дістала з шухляди стола щоденник і, гидливо закусивши нижню губу, зробила такий запис: «12.03.2020. Гриша. На вигляд — тридцять п’ять. Лантух! Млявий у сексі. Задоволення не отримала. Сердилася всю ніч. Ще чогось чекала. Але та дровиняка більше спала, ніж щось робила. Ще хропів, як трактор.
Проте грошовитий. Заплатив за послугу непогано».
Через два дні Каріна занотувала наступне: «14.03.2020. Боря. Геракл! З вусами. Блакитні очі. Красунчик. Чимось зовні схожий на Алена Делона. Двадцять сім років.
Щедрий. Приніс розкішний букет червоних троянд. Дороге вино.
Темпераментний! Ніч про-йшла в ейфорії! Такого кайфу давно не відчувала. Можна було б з ним провести ще одну ніч, але це не в моїх правилах.
А втім, для моєї «колекції» вистачить і однієї зустрічі.
А мій домашній бюджет значно зріс!».
Наступна Карінина зазначка: «23.04.2020. Толік. Коренастий. Років під тридцять. Витурила серед ночі.
Імпотент нещасний! Ще й жлоб!».
Записів сексуального характеру в Каріниному щоденнику назбиралося близько сотні.
І ось раптом молодій жінці закортіло змінити амплуа — вона вийшла заміж.
Чоловік Артем обожнював Каріну.
Та одного дня він знайшов щоденник дружини. Почав читати записані нею подробиці любощів з різними чоловіками.
І мало не збожеволів.
— Каріно, що це? — дещо оговтавшись, спитав Артем.
Дружина, хіхікнувши, відказала:
— То минуле.
— Яке ж «минуле»? — і далі ошелешено запитав законний чоловік. — Тут же зовсім свіжі записи!
— Не може бути, — намагалася викрутитися Каріна. — То я писала минулого року.
— Тут дата — «20.07.2021».
— Значить, помилилася.
— Боже мій! — застогнав Артем, уловивши лукавинку в Каріниних очах. З осудом додав: — Тепер я розумію, чому ти кепкувала наді мною в ліжку. Згадувала свою практику з чоловіками. Порівнювала мене з ними. Когось виокремлювала. Та…
— Замовкни! — несподівано вискнула Каріна і пішла на відвертість. — Так, було…
— Боже мій! Боже мій… — охопивши голову руками, стогнав Артем. — Як ти могла? Як же я так лоханувся?
— Ну… не змогла я полишити старого. Не змогла.
— Навіщо тоді за мене виходила?
— Думала, зав’яжу.
— І тут-таки зраджувала. Через день… два… три…
— Було.
— Було? І це все, що хочеш сказати? Так? Ні каяття? Ні вибачень?
— А що вже з того?
— Що? Шльондра!
— Шльондра! — крикнула
Каріна. — Бо в ліжку ти нікчемний!
— Що?
— Що чув. Коротше, розлучаємося.
Артем зареготав. Побіг на кухню…
Каріна померла від ножових ран.
Наступного дня Артем здався поліції…