З історії маслозаводу: у часи розквіту займав друге місце у Радянському Союзі за якістю сиру «Пошехонського»

Структурно Новоград-Волинський маслозавод входив до обласного трасту «Маслопром» Київського раднаргоспу.
Із кожним роком нарощувалися темпи випуску продукції. Так, якщо у 1947 році її було реалізовано на 3669 карбованців, то в наступному — на 4956,9 карбованців.
Для кращої заготівлі молока були відкриті заводські приймальні пункти у Новограді-Волинському, Баранівці, Піщеві, Миколаївці, Городниці, Яруні. Найбільше молока надходило, звичайно, з міста (до 3,5 тисяч тонн на рік), найменше (520 тонн) — із Городниці.
На заводі дбали про значне розширення асортименту продукції. Так, у звітах за 1948 рік зазначалося, що завод вже випускав 30 видів продукції: масло, сметану, морозиво, сир жирний, сир солодкий, сироватку, сир плавлений, сир із наповнювачами, кефір, знежирене молоко, бринзу та ін. Найбільш вагомим був випуск масла вершкового, морозива та сметани, проте вся ця продукція для підприємства була збитковою, оскільки продавалася дуже дешево. Такою була цінова політика тогочасної влади.
Крім торгової мережі, свою продукцію завод реалізував місцевим військовим частинам та закладам освіти.
Для кращого зберігання заготовленого молока були відкриті пастпункти у Будищах, Яруні, Городищі, Жолобному, Юрківщині, Кудиновичах, Майстроволі, Груді, Гірках, Анеті та інших селах.
Маслозавод, крім основного виробництва, утримував і підсобне господарство. А тому через магазини реалізовував також сало-шпіг, сало топлене, жир баранячий.
ЗРОСТАННЯ ЗАВОДУ
Із роками збагачувалася і матеріальна база заводу. У 1950 році, наприклад, у його розпорядженні нараховувалося 5 автомобілів, 1 трактор, 2 коней.
Аби здешевити випуск морозива, на заводі встановили напівавтомат для випічки стаканчиків для морозива.
Для покращання житлових умов працівників маслозаводу звели невеликий будинок.
Архівні документи тих років свідчать про те, що на підприємстві постійно дбали про розширення асортименту продукції. У 1952 році з’явився сир «Голландський», «Ярославський», казеїн, вершки, морозиво ароматне та з наповнювачем.
У 50-60 роки на підприємстві працювало близько ста працівників, а заготівлею молока займалося 104 чоловіки. Фонд заробітної плати становив 54066 тисяч карбованців.
У 1952 році ввели в експлуатацію Дубрівський пастпункт. Тривало і капітальне будівництво, реконструкція самого заводу, на що було виділено 19492 карбованці.
Аби збільшити кількість заготовленого молока, серед населення проводилася роз’яснювальна робота. На пастеризованих пунктах, у райзаготконторі проходили щоденні виробничі наради з участю заготівельників, зливників, сепараторників. На цих нарадах займалися і навчанням, складали заліки, вивчали досвід кращих заготівельників. Така робота приносила позитивні наслідки — протягом 1952 року було заготовлено 6397,8 тисяч тонн молока.
Відбувалися зміни і в матеріальній базі. Згідно з розпорядженням, сусідньому машзаводу, який теж відроджувався, маслороби передали двигун автомобіля «ЗІС-5», а для потреб власного парку купили коня за 500 карбованців.
У 1954 році виконуючим обов’язки директора маслозаводу призначили А.Н.Праска. Обов’язки комірника виконував М.І.Лянгус — керівник міської підпільної організації у роки Вітчизняної війни. У бухгалтерських звітах за той період зазначені основні види заводської продукції: кефір «Тощий», маслянка, вафельні стаканчики, простокваша, яких було за рік реалізовано відповідно на 18,2; 6409; 12,9 та 4,0 тисячі карбованців.
Основним попитом користувалося масло несолодке «Вологодське».
За 1954 рік валової продукції було випущено на 7391,85 карбованців, що становило 94,4% до плану. Як і раніше, не виконувався у повному обсязі план із випуску масла. Малопродуктивною залишалася праця в цеху. В умовах планової економіки заводу щороку доводилися більші завдання з переробки молока. Тому у 1956 році на приймальні пункти надійшло вже 135580,3 літри молока. З нього було вироблено лише сиру 7039 кілограмів, морозива верш­кового 18794 кілограми, що майже вдвічі перекривало аналогічні показники минулого року.
Нарощування темпів виробництва дозволило краще вирішувати питання покращання виробничої і матеріальної бази заводу. Лише протягом четвертого кварталу 1956 року на придбання і встановлення нового обладнання було витрачено 52,2 тисячі карбованців із запланованих 60,3. 44,8 тисяч карбованців пішло на будівельні роботи при запланованих 95,6. Автопарк заводу нараховував лише 4 вантажні автомобілі, 2 з них потребували капітального ремонту.
До 1957 року на заводі працювала парова машина потужністю 44 к.с., яка приводила в рух масловиготовлювач. У наступному році на підприємстві встановили парові котли та дизельну електростанцію.
Незабаром відбулися зміни у складі керівництва заводу. Директором затвердили Г.О.Мезенцева, головним інженером — Кострицю, старшим бухгалтером — І.П.Борця.
Керівництво обласного тресту «Маслопром» (начальник В.А.Амельченко), якому підпорядковувався і Новоград-Волинський маслозавод, тримало під контролем підпорядковані підприємства. 28 березня 1958 року трест заслухав доповідь директора заводу Г.О.Мезенцева та старшого бухгалтера І.П.Борця. У звіті було зазначено, що за звітний період вироблено масла вершкового значно більше, ніж заплановано. А от показники з випуску сиру знежиреного та морозива були нижчими від очікуваних. На 4% було недовиконане і завдання з виготовлення молока. На 6,3 тисячі карбованців був перевитрачений ліміт заробітної плати. Певна річ, що за мірками тих років такі недоліки розцінювалися як серйозні упущення в роботі, і винні несли всю повноту відповідальності.
Із 1958 року завод збільшив обсяги виробництва сиру «Карпатського», сиру жирного, масла топленого. Щоб зменшити витрати на електроенергію, на заводі незабаром ввели в експлуатацію автономний електрогенератор. Протягом року на розширення виробничої бази підприємства було витрачено майже триста тисяч карбованців, у тому числі на будівництво — 179 тисяч, на придбання нового обладнання та інвентарю — 101 тисячу. Майже удвічі збільшилася і кількість працівників, що становила 171 особу. Для транспортування продукції використовувалося вже 6 вантажних автомобілів «ЗІС-150».
У 1959 році завод підключили до міської електростанції, що дало можливість значно підвищити продуктивність праці, збільшити випуск продукції.