СIЄ ЗЕРНА ЛЮБОВI ТА ВIРИ

8 років тому в мікрорайоні «Морське», просто під небом на площі, поблизу МРЕО, можна було побачити, як щонеділі, цілих три місяці проводилися богослужіння. У багатьох це викликало здивування, хтось цікавився мимохідь — а що, власне, тут відбувається, чому богослужіння проводяться поза храмом. А пояснення цьому «феномену» було досить просте — на той час ще не було ні храму, ні пристосованого під нього приміщення. Але релігійна православна община звернулася до архієрея, архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського з проханням організувати в цьому мікрорайоні нашого міста окремий прихід, адже добиратися звідси до інших православних храмів досить неблизько, тож є така потреба.
І у вересні 2000 року було видано наказ організувати, на прохання громади, Свято-Миколаївський прихід. Будівництво храму розпочали в листопаді 2007 року, а місце під це будівництво було освячене у вересні 2007-го з благословіння правлячого архієрея Гурія, і проводив освячення благочинний Новоград-Волинського округу протоієрей Стефан Маркевич. Обов’язки священика в цьому приході, ще з самого початку його створення, почав виконувати протоієрей Андрій Ганченко.
«Батюшка Андрій» — як його ласкаво називають прихожани, відразу взявся до справи, і нині в мікрорайоні вже зводиться Свято-Миколаївський храм: повністю збудовані стіни, розпочинаються покрівельні роботи. За кращих часів підприємці міста — ті з них, котрі не цуралися благочинності і не шкодували частки свого прибутку заради звершення добрих справ, підтримували це будівництво кожен по мірі своїх можливостей, а нині, коли фінансова криза торкнулася вже, по суті, всіх галузей економіки, будівництво храму дещо призупинилось. Проте прихожани разом зі священиком ревно моляться за те, щоб у благодійників та меценатів справи покращились і гуртом всією громадою можна було б завершити храм і проводити у ньому богослужіння.
Тим більше, що за декілька днів весь православний люд очікує на два великі церковні свята: 13 грудня — святого апостола Андрія Первозванного, першосвятителя всієї Русі, а 19 грудня — храмове свято святителя Миколая-чудотворця.
Батюшка Андрій розповідає прихожанам про те, що потрібно особливо шанувати апостола Андрія Первозванного, який першим прибув на Київську Русь і на Київській горі мовив: « Здесь воссияет благодать Божья и будет много церквей». Так і сталося, а древній Київ став однією зі столиць православ’я.
А Миколай-чудотворець — покровитель їх храму, тож прихожани щиро сподіваються, що святий допоможе за їх молитвами швидше закінчити будівництво.
Священик Андрій щиро вболіває за те, щоб люди більше йшли до церкви, щоб кожен усвідомлював у чому зміст життя — творити добрі справи і зростати духовно. На жаль, масова бездуховність, яку нині так активно проповідують засоби масової інформації, а, особливо, телебачення, з кожним роком стає все більш відчутна — на ній зростає наше молоде покоління.
Хоча молодь і йде до церкви, проте не завжди усвідомлює — заради чого і з якою метою. Особливо це помітно на сповідях, коли вже 15-річні дівчатка і хлопчики говорять про те, що ведуть статеве життя і не вбачають у цьому нічого поганого. Якими ж тоді будуть створені ними сім’ї? Якими народжуватимуться їх діти? Це — ті питання, над якими варто серйозно задумуватися, тому що західна псевдокультура може повністю знищити генофонд нашої нації. Якщо раніше практично вся древня Русь була православною, і люди жили за заповідями Божими, то і родини були міцними, і молодь поважала батьків, прислухалася до старших. А сучасна молодь росте на кінофільмах, де рекламується агресія та розпуста, і ніхто не схаменеться та не задумається над тим, яким буде день завтрашній.
Нині багато хто намагається рекламувати повернення до язичництва, як до першовитоків релігії слав’янських народів, намагаючись таким чином виправдати ті чи інші гріхи, заглушити голос совісті, яка живе в кожній людині і стримує більшість нас від вседозволеності.
А бути християнином, особливо православним, — це велика праця, великі духовні звершення. Не кожному вона під силу. Важкий цей шлях і багатостраждальний, але за ним — Господь і духовне просвітлення. Саме про це говорить на проповідях під час богослужінь батюшка Андрій — сіючи зерна любові та віри в людські серця. Якими ж проростуть ці зерна — залежить від кожного з нас.