Учасник проекту «Зважені та щасливі» Андрій КОНСТАНТИНОВ: «Людина витримує все, якщо у неї є мотивація»

Проект «Зважені та щасливі» за п’ять телевізійних сезонів здобув не лише високі рейтинги, а й заслужену славу фабрики реальних див. Під керівництвом тренерів та дієтологів учасники досягають вражаючих результатів у боротьбі із зайвими кілограмами, стаючи гідним прикладом перемоги над собою.
Під час останнього, 5-го сезону, новоград-волинці із захопленням спостерігали за учасником проекту з нашого міста — Андрієм Константиновим, котрий донедавна важив… 178 кг. Тепер, називаючи вголос цю «важку» цифру, Андрій на якусь мить замислюється — ніби не вірячи, що ця вага довгі роки була реальністю його життя. Найбільше вражає, що за останніх півтора року 45-річний чоловік скинув 100 кілограмів! Нині його вага дорівнює ідеальній (за підрахунками фахівців проекту) — 80 кг.
Після участі у «Зважені і щасливі-5» Андрія стали впізнавати на вулицях, хоча сам він жодного дня не вважав себе «зіркою». Тим не менше, свою бороду таки не голить, адже багато хто тепер впізнає його лише за цим атрибутом іміджу. На фіналі проекту у грудні Андрій засвідчив відмінний результат — на противагу зайвим кілограмам він здобув впевненість, задоволення від нового зовнішнього вигляду, блиск в очах. Секрет вражаючого схуднення — не лише у наставництві тренерів, а й у силі волі учасників. Цікаво, що саме наш земляк Андрій — єдиний, хто вже до проекту схуднув на 50 кг! Ще стільки ж кілограмів позбувся під час зйомок передачі. Як складається життя учасника після проекту, — читайте в ексклюзивному інтерв’ю «Звягелю».
— Андрію, ви худнули у складі «помаранчевої» команди з рідним братом Олександром та троюрідним — Ігорем. Наскільки складно було потрапити на проект?
— На участь у 5-му сезоні було близько 12 тисяч претендентів. Мій брат Саня два роки тому подав анкети. Ми поїхали на кастинг, але, напевно, були занадто позитивні для проекту — нас тоді не взяли.
— І доля вирішила згодом надати вам другий шанс?
— Так, але цього разу ми не подавали заявки на участь. Аж раптом напередодні великодніх свят подзвонили і запитали: чи хочемо ми взяти участь у програмі? Я самотужки на той час схуднув на 50 кг, тому спочатку відмовив. Після перемовин із братом таки вирішили погодитися — заради двоюрідного брата Ігоря, якому категорично треба було худнути. Подзвонили йому, запросили в гості до Сані, котрий під Києвом живе. І лише в останній момент сказали, що їдемо на кастинг. Заїхали на телебачення, відзнялися. Потім знов настала тиша, і ми перестали вже чогось чекати, не було жодних хвилювань. Аж раптом повідомили, що з телеканалу нас приїдуть знімати вдома. За тиждень розпочалася наша участь у проекті. На роботі я сказав, що їду в санаторій, написав дві заяви за власний рахунок. Реакція вдома була наступна: «Через тиждень приїдеш назад». Але все було не так просто — я пробув на проекті 5 тижнів, Саша — 8, Ігор — 13.
— Ви прийшли на проект, щоб змінити на краще своє життя і життя двох братів. Надмірна вага була серйозною проблемою для вас?
— Усе залежить від того, наскільки людина вразлива. Когось бентежать засуджуючі погляди збоку, а хтось, як ми з братами, уміє над собою пожартувати. Правда у тому, що товстих ніхто не шкодує. Мовляв, «закрий рот і не жри відрами — схуднеш». Мало хто замислюється над тим, що є моменти, пов’язані з гормональними збоями, як у мене та багатьох учасників нашого проекту. Серед них дуже мало насправді було тих, хто «наїв» свої кілограми.
— Наскільки цікаво вам було спостерігати за собою колишнім з телеекрану?
— Я не дивився жодної серії, мені це не цікаво. Знаю, як все було «зсередини», хоча під час зйомок немає нічого за сценарієм. Знімальна група програми — 110 людей, 8 камер постійно знімають, на усіх — мікрофони. Можна було би пограти у «клоунів», але ми знали, що повернемося додому. Тому нас на проекті й охрестили «закритими».
— Ви прийшли на зйомки з вагою 124 кг. Додому поверталися, маючи 91 кг, а на фінальному зважуванні — вже 77. Що вдома вам допомагало не схибити на шляху до омріяного результату?
— Я вже казав у фіналі, що вдячний проекту за зустріч із двома знаковими людьми — тренером Анітою Луценко та дієтологом Світланою Фус. За основу взяв девіз Світлани: «Щоб худнути — треба їсти». Зараз за день я з’їдаю 2,5 кілограми їжі. Коли я був товстим, то стільки не їв! Кусок ковбаси, картопля, капуста — усе це різні калорії. Можна добову норму калорій набирати будь-якими продуктами. Якщо умієш порахувати калорії та поєднати правильні продукти у раціоні — це працює!
— Щоб худнути — треба їсти… Тобто?
— Організм — дуже хитра штука. Якщо йому чогось не додаєш, то він при першій нагоді усе надолужить із лишком, бо годують його обмаль, і він дбатиме про «запас». Я намагаюся їсти тричі на день, роблю правильні перекуси. Мій холодильник дуже цікаво зараз виглядає — лоточки, лоточки, лоточки… Натомість організм знає, що його погодують, і веде себе спокійно. Схуднути може кожен. Як втримати результат? Ось це питання номер один із трьома знаками оклику. Бо, як кажуть, не буває колишніх наркоманів, алкоголіків і… товстунів. Тільки розслабився — зриваєшся дуже швидко.
— У правильному харчуванні важливу роль відіграє соціум. На проекті ви були ізольовані від людей і спокус. А як зустріли вас оточуючі зі старими звичками у ставленні до їжі?
— Коли я прийшов зі своїми лотками і сухим вином на день народження двоюрідного брата, то всі були у шоці. Зараз моє оточення сприймає це нормально. Вони знають, що я не ходжу у гості їсти, бо я не голодний. Я ходжу спілкуватися. Приходжу на день народження і, дивлячись на стіл, знаю, що з’їм, а що — ні. З того ж салату я можу дістати крабову паличку, хоч вона не дуже й корисна… Дехто переймається, мовляв: «Ти нічого не їси!» Я відповідаю: «Якщо хочете, щоб я до вас ще приходив, то не бігайте навколо мене».
— Якою була реакція знайомих на ваш новий, удвічі менший, вигляд?
— Різні відгуки. Хтось каже: «Був мужик, а став якийсь дрищ» (сміється — авт.). Або: «Тепер ти, як усі, вже не ексклюзив!» Якщо від надмірної ваги не страждати, то можна бути «ексклюзивом». А якщо вона провокує хвороби, то — навіщо тоді? Спочатку було дуже важко перелаштуватися, звикнути, адже я став меншим на сотню кілограмів. «Слава Богу, що він взагалі ще ходить», — таке теж доводилось чути у спину. Це — неприємно. Були ще й ті, котрі дуже хотіли мене нагодувати: «До 90 кілограмів набереш — будеш нормальним мужиком!» А вдома ваги стоять — на них заходиш, наче на ешафот. І зразу бачиш, де схибив.
— Як почуваєтеся у стрункому тілі?
— Спочатку дуже мерзнув! Не міг зрозуміти, як ви, худі, так живете?! Лягав спати у вовняних шкарпетках. Потім зателефонував дієтологу Світлані Фус, і вона порадила мені додати у їжу трохи жиру. Дійсно, стало легше.
— Тепер у соцмережах усі хочуть із вами дружити, цікавляться секретами схуднення. Чи ділитеся набутим досвідом?
— Світлана Фус дозволила мені користуватися її розробками, давати поради людям.
Справді, багато хто звертається, щоб я порахував калорії, розписав щоденне меню. Спочатку робив це, а зараз перестав. Побачив, що витрачаю свій час на людей, в яких не завжди є мотивація.
— У фіналі ви сказали, що не користуєтеся дієтою, що тепер у вас — новий стиль життя. У чому він полягає?
— Не вживаю білого цукру, бо він нашому організму не потрібен взагалі. Солодке — лише у вигляді меду, сухофруктів. Коли прибираєш цукор, сіль, жири, смажене, — починаєш відчувати смак продуктів, про який раніше не уявляв. Пам’ятаю свою емоцію, коли на проекті ми купили червоний болгарський перець. Він здавався нам медом! Колись раніше кальмари я вважав гумовими, без смаку. А зараз готую їх без солі, лише трохи приправи, і відчуваю доволі яскравий смак. Дуже змінилися смакові відчуття. На роботі знають, що запах алкоголю тепер я відчуваю за чотири метри.
— Тобто, алкоголь не вживаєте?
— Алкоголь не під забороною, але він затримує воду і сприяє набрякам. Горілку не п’ю, лише червоне сухе вино або коньяк на виноградному спирті. Щоправда, п’янію тепер швидше (сміється — авт.).
— На роботі вдається дотримуватися правильного режиму харчування?
— На роботі усі знають, що о 9-й ранку Константинов їсть кашу.
— Поділіться своїм приблизним меню для тих, хто бажає схуднути.
— На сніданок — вівсянка з родзинками, два варених яйця, може бути хлібець. Другий сніданок — найчастіше, яблука, сухофрукти з горіхами або грейпфрут. Щодо обіду — я не фанатію від перших страв: їм, коли є бажання. Здебільшого — каша, рибна, куряча котлета або грудка, салат овочевий. Може бути якийсь фрукт. Перекус — сир із горіхами, родзинками чи зеленню (по сезону). На вечерю — біле м’ясо або риба. Специфіка приготування страв у мене різноманітна: накопичую рецепти, маю власні ноу-хау, пишу харчові щоденники. Є багато тонкощів. Наприклад, поснідав вівсянкою, а дочекатися другого сніданку, не перекусивши, важко. Треба прибрати тоді вівсянку, замінивши її ситнішою кашею.
Не їсти після шести — неправильно. Останній прийом їжі повинен бути за три години перед сном. Якщо ти лягаєш о першій ночі, а поїв о 9-й (правильно поїв), то на фігуру це не вплине. Коли людині хочеться чогось з’їсти, — отже, саме цього організму бракує. Наприклад, хочеться солодкого — організму не вистачає вуглеводів. Але треба знати, що вони є «швидкі» (солодке) і «повільні» (каші). Щоб переварити останні, організму потрібно витратити більше сил.
— Ще під час участі у проекті вас стали помічати у спортзалі. Зараз займаєтеся спортом?
— У спортзал ходжу. Але нагадаю слова мого тренера Аніти Луценко: правильне харчування у схудненні — це 85% успіху, і лише 15 % — спортзал. Фізичні вправи додають нам тонусу, здоров’я, підтягують шкіру, покращують зовнішній вигляд.
Товстих і здорових у природі не існує. Моменти «тут у мене болить» чи «тут у мене стріляє» на проекті були, але, виявляється, що людина витримує все, якщо у неї є мотивація, або палка над головою.
— Хто готує для вас їжу зараз?
— Найчастіше — сам. Кулінарію я люблю, часто готую на спільний стіл, маючи дітей-студентів. Коли прийшов з проекту, то дружина дотримувалася мого меню і за півтора місяці схудла на 9 кг — лише на правильному харчуванні. Найважче було відмовитися від цукру і солі (лише 2 грами солі дозволяється на добу). Сіль затримує воду, а наш організм, як відомо, складається з води. Якщо не споживати норму води вдень, то худнути не будеш. У середньому треба щодня випивати півтора літри чистої води. Супи, кава, чай сюди не входять. У мене півлітрова пляшка води завжди з собою, а за день таких маю випити три. В організмі постійно одні клітини відмирають, інші — будуються. Треба очищати організм, а без води цей процес не відбувається. На роботі якось спитали, що це я ношу з собою? Пожартував, що самогонку (сміється — авт.).
— Чи склалися у вас після проекту дружні відносини з учасниками?
— Так. Маю можливість порадитися з того чи іншого приводу зі своїм дієтологом, товаришую з учасницями з Одеси та Львова, з фіналісткою Оксаною Пастуховою. Ксюшка — молодець. Я тренеру В’ячеславу Узелкову сказав: «Славко, це — твій успіх». Разом вони досягли параметрів ідеальної фігури. Це — не той випадок, коли фіналіста обійняв і хочеться плакати…
— Жінок найбільше хвилює питання: куди після такого схуднення дівається обвисла шкіра?
— Усе залежить від віку та фізичних навантажень. У молодому віці проблем з обвислою шкірою немає, у старшому — є. Але на ваги кладеться значно більше, тому це відходить на другий план.
— Що сказали рідні, коли побачили ваш результат?
— Вони ще до участі у «Зважені і щасливі» зрозуміли, що я до цього наполегливо йду. Навіть, якщо би не пішов на проект, то продовжив би худнути вдома. Звісно, вони раді результату.
— Які зміни відбулися у вашому житті?
— Я став вимогливим до себе, до інших. Почуваюся значно активнішим, швидшим, організм намагається надолужити втрачене за роки. Багато ходжу пішки, не їжджу на ліфтах. Раніше мені все одно було, що одягати — вибору не було зовсім, зважаючи на розмір. Тепер я можу вибрати, що одягти. Для учасниць проекту це взагалі справжнє щастя — одягти нарешті красиву сукню. А я зараз речі сина одягаю! Колишній свій одяг склав у мішок і закинув нагору.

— Колишній одяг тепер може стати цікавим експонатом домашнього музею?
— Це — важливий психологічний момент, нагадування. Крім того, я досі не змінив рингтон на своєму телефоні «Эй, толстый», який колись поставив.
— А для чого?
— Щоб себе підстьогувати. Не забувати, хто ти є, чи хто ти був…
— Впізнаєте себе зараз у дзеркалі?
— Ні (сміється — авт.). Тобто, розумію, що це я, але певний час довелося звикати. Втрата такої великої ваги — це стрес для організму. Я з себе дивуюся, і організм мій теж дивується.
— Чи не збираєтеся створити у місті спеціальну групу для охочих схуднути?
— Мені пропонували це зробити, лекції читати. Розумію, що цим потрібно серйозно займатися. Треба систематизувати знання та досвід, залучити тренера, психолога. Знаю, що дехто з учасників займається подібними тренінгами тепер. У мене наразі є робота, але можливість створення такої групи я не відкидаю.
— Що порадите тим, хто хоче схуднути?
— Все у ваших руках — це однозначно. Якщо в себе не віриш, — не зможеш. Якщо жінки мріють схуднути на зло подрузі — то це не мотивація, бо через півроку ви будете більшою за свою подружку. Якщо тільки заради коханого, — теж не мотивація, бо якщо людина тебе не любить зараз, то чи любитиме потім? Моя дружина — худенька тростинка, а я важив 180 кг — нащо я їй треба був тоді такий?! Треба для себе вирішити: це мені потрібно. І йти до мети!