«Букет» від Регіни

«Я ЇМ ЦЬОГО НІКОЛИ НЕ ВИБАЧУ!»
Григорій (імена в матеріалі змінено) роззирався навколо: чи нічого не забув. Зрештою, сумки були спаковані. Регіна стояла до нього спиною, склавши на грудях руки. В її свідомості вирував вулкан. Та, зціпивши зуби, мовчала.
Озвався він зі знущальною посмішечкою:
— Ну, прощавай, золотко!
Вулкан ледь не прорвало. До болю стиснула зуби. Та за хвилю таки відповіла, з тим же лукавим шпичаком:
— Бувай, Гришаня! Бувай! Щастя тобі в новому шлюбі!
А коли він зачинив за собою двері, то несамовито крикнула:
— Щоб ти здох!
А затим сталося виверження вулкану, яке годі було спинити:
— Пішов таки! Бабій! Зрадник! І з ким же воно мене зрадило? Зі Свєткою! Найкращою подругою! Щоб і ти, хвойда, здохла!.. Іди, йди… Очі б мої тебе не бачили! Він думає, що я йому дам розлучення! Дочекаєшся! Ні, я таки не знаю, що з ними зроблю! Я їм цього ніколи не вибачу!..
Регіна ще довго не могла заспокоїтися і все поливала брудом Григорія і його нову пасію. До вечора вона придумала з десяток способів помсти чоловікові. Уявляла, як вона стріляє в нього з пістолета, якого, правда, в неї ще не було. Але то дурниці. Зброї, кажуть по телевізору, навезли із зони АТО до біса. Роздобуде! В думці малювала Регіна картинки страти Григорія на ешафоті, де вона була за головного ката. Уявляла, як змахує сокирою, і як по дерев’яному помосту котиться його лиса голова. А тоді Регіна, ніби в часи інквізиції, підпалювала величезне багаття, язики якого лизали тіло Григорія, прив’язаного мотузками до стовпа ганьби. І Регіна подумки насолоджувалась, як той корчиться від болю. То вона топила його у ванній, то била струмом…
Одне слово, чого тільки не нафантазувала її буйна голова.
Заснула Регіна десь під ранок і проспала майже до вечора. А коли прокинулась і подивилася на годинник, то аж злякалася. Та, згадавши, що сьогодні — вихідний і на роботу не потрібно йти, тут же заспокоїлася.
БІСНУВАТІСТЬ РЕГІНИ
Холоднуватість чоловіка до себе Регіна почала відчувати близько півроку тому. Григорій менше став виявляти до неї уваги, менше було ласок, турботи. Перестав цікавитися її справами на роботі. Пізно почав повертатися зі служби. Навіть у ліжку не був таким запальним, як раніше. Тож, у голову мимоволі почали закрадатися підозри: з якоюсь злигався!
І цього ж вечора у двері подзвонили.
Регіна з такою обнадійливою стрімкістю кинулася в коридор, що аж капці підлогою погубила.
Рвучко розчинила двері, і… губи її враз перекосилися.
Перед нею стояв сусід Віталій.
— Здрастуй! — пробелькотів той, ніяковіючи.
— Добрий день! — пригнічено відказала Регіна й спитала: — Ти до Григорія? Так його, падлюки, немає.
Сусід ще дужче сконфузився. Однак вичавив:
— Гриша в мене дриль брав.
— Дриль? — раптом здивовано округлила очі молода господарка помешкання, ніби з цим інструментом їй навіялись якісь цікаві асоціації. А відтак несподівано схопила Віталія за руку і потягла його за собою, при цьому якось злорадно сміючись. — Тоді пішли шукати твою дриль. Агов! Ти де, дриля?
Віталій, звісно, перелякався. А Регіна почала таке витворяти…
Вона пильно подивилася на сусіда, загадково посміхнулася й заходилася його роздягати.
Віталій, не розуміючи, що відбувається, чуманів, подих йому перехопило. Белькотав:
— Що ти робиш?
— Хіба ти до мене байдужий? Я ж бачу, якими ти очима мене постійно їси.
— Але я не можу…
— Чому? Соромишся?
— Ну… Я…
Вона не дала йому договорити. Бо вже надто розпалилася. Таке розгорілося бажання злягтися із цим нікчемним скромнягою, що її годі було спинити.
Та й Віталій припинив чинити опір. Похіть перемогла.
А коли все закінчилося, і Віталій зібрався йти, то Регіна, хитрувато в нього спитала:
— Вітасик, у тебе пістолет є?
— Немає.
— А граната?
— Та звідки?! А навіщо тобі це?
— Та так. Іди.
— Добре.
НА СЛИЗЬКІЙ ДОРОЗІ
Чи на злість Григорію, чи то з розпачу і безнадії щось змінити у своєму житті, Регіна ступила на слизьку дорогу. Після нестямного контакту із сусідом вона мала статеву близькість ще з кількома чоловіками. Одного «зняла» в барі, другого — просто на вулиці, третім був її колега по роботі.
А незабаром у Регіни медики виявили позитивну пробу на вірус імунодефіциту. І, згідно з інструкцією, Регіна мала написати розписку за таким стандартом: що вона, мовляв, попереджена у наявності у неї ВІЛ-інфекції, в майбутньому про це повинна попереджати своїх статевих партнерів.
Та виявлена хвороба не дуже схвилювала Регіну. Вона їй не заважала жити. Регіна навіть замислила нею скористатися…
НЕСПОДІВАНИЙ ВІЗИТ
Якби ж про ВІЛ-інфекцію знав Григорій…
А з’явився він у її квартирі несподівано. Регіна, на диво йому, повелася так, наче нічого й не було. Усміхалася, щебетала лагідні слова.
Та Григорій не дав розтягуватися її люб’язностям. Повідомив мету свого візиту.
Регіна і тут не засмутилася. Зацвірінькала:
— Розлучення хочеш? Тоді роздягайся, Гришаня.
Ще не розуміючи, до чого хилить Регіна, він скинув із себе пальто.
А вона грайливо посміхнулася:
— Весь роздягайся, любчику!
Григорій витріщився на Регіну:
— Не варто цього робити. І це вже нічого не змінить.
— Ще й як змінить! — кокетливо прошепотіла Регіна, граючи далі свою гру. — Ні-і. Ми ще у законному шлюбі. Справишся зі своїми обов’язками — отримаєш, чого хочеш.
І він таки зламався.
Коли Григорій вивітрився з оселі, Регіна злорадно кинула на двері, за якими зник той телепень:
— Ось і маєш «букетик квітів»!..
Регіна підозрювала, що вона не тільки носійка ВІЛ-інфекції, і вже встигла ще щось підхопити. Тому-то, нагородивши свого колишнього «хворобочками», так торжествувала.
СУМНИЙ ФІНАЛ
Досить скоро у Григорія виявили страшну хворобу. Знав, що, окрім своєї нової пасії, він тільки один раз спав із Регіною. Тож, винуватця його лиха не важко було вирахувати.
Та біда бідою поганяє. Світлана витурила Григорія зі свого помешкання. Довелося чоловікові-невдасі повертатися до своїх батьків.
Разом із тим, знаючи, що його життя Регіна звела нанівець, він подав на неї позов до суду.
Та, навряд чи, це вже щось змінить у його поламаній долі. Так само, як і в житті Регіни…