Про деякі події під час окупації Звягельщини в 1941-43 роках

Райнгольд К. проживав до війни разом із матір’ю у Звягелі за адресою: вул. Радянська №46. Після вступу німецьких військ він був призваний на службу перекладачем до «Grobe Heeresdienstbaustelle 105» («Великий військовий будівельний майданчик 105»). «Це підприємство, що було підпорядковано Верховному командуванню вермахту в Берліні, займалося ремонтом казарм у Звягелі, — пояснив К. — Воно наймало українських робітників, які мешкали у місті та навколишніх селах. Тут я працював близько року. Потім підприємство перевели до Києва, а замість його у Звягель прибула будівельна фірма «Георг Кніпп» із Франкфурта-на-Майні. Ця фірма взяла мене на роботу перекладачем, і на ній я працював до евакуації у грудні 1943 р. ... Час від часу в місті проводилися облави. Робітників, у тому числі жінок, хапали прямо на вулиці, звозили у табір, а потім відправляли до Німеччини на військові підприємства. З моєї фірми теж зникали робітники. Потім я знаходив їх за колючим дротом у збірному таборі. У таких випадках зв’язувався з нашим будівельним інспектором. Він надавав мені довідки, за якими я забирав людей із табору ... Приблизно у червні 1943 р. сталася пожежа на спиртзаводі. Казали, що її винуватцями були діти, які там гралися і палили. Проводилися арешти ... Я знав групенфюрера жандармерії Ойгена Куна, котрий походив зі Звягеля. Тоді йому було 25 років. Уніформу німецької поліції він не носив. Взвод німецької жандармерії розміщувався на Корецькій вул. (раніше вул.Леніна) ... Брати Райнгольд і Ріхард М. зі Звягеля мені знайомі. Райнгольд був комендантом охоронної поліції, а Ріхард — перекладачем у гебітскомісаріаті».
Валентина Г., теж уродженка Звягеля, на допиті розповіла: «Одразу після вступу німецьких військ мене взяли на роботу перекладачкою до української міської управи. На початку вересня 1941 р. я перейшла на службу до гебітсландвірта Негеля як перекладачка, але мене використовували переважно як секретарку ... Гебітскомісара Шмідта знала лише наочно. Майже щоранку він їздив верхи у коричневій уніформі через парк біля будинку гебітскомісаріату ... Позаслужбовим перекладачем працював у нас Едуард Пушицький. Я чула, що ця людина врятувала гебітскомісара під час евакуації з міста. Казали, що д-р Шмідт був тоді п’яний і впав у річку ... З персоналу гебітскомісаріату можу назвати інспектора управління Гааса, якому тоді було близько 45 років. Прізвище секретарки д-ра Шмідта було Генле або щось подібне. Вона носила окуляри, їй тоді було близько 23 років. Друга секретарка, ім’я якої мені не відоме, була більшою за неї і не мала окулярів. Обидві жінки носили коричневу уніформу ... В українській міліції служив Фріц Драхенберг, який загинув у бою з партизанами. Із службовців німецької поліції я знала лише Румша, якого разом із Драхенбергом вбили партизани. Їхні трупи були страшенно понівечені ... Із співробітників німецької біржі праці знаю Фердінанда Білау, якого потім призвали до вермахту».
Гідними уваги є свідчення землячки Валентини Г. — Паули Л.: «Мій покійний батько, хлібороб і секретар (лютеранської) громади, мав по вул.Чехова невелику садибу. 1932 р. її експропріювали. Ми переїхали до родички у Наталієндорф (нині — Наталівка — Л.К.), а наприкінці 1941 р. повернулися і знову стали власниками своєї садиби. Будинок був пошкоджений під час бойових дій, а в садку знаходилася дуже велика вирва від бомби. Ця вирва була розташована, якщо дивитися з боку вулиці, праворуч від будинку, на віддалі біля 30 м від нього, і мала діаметр близько 10 м. Люди розповідали, що німці там розстрілювали євреїв, і їхні трупи повинні ще лежати в цій ямі ... Коли ми в 1943 р. мусили залишити цей край, яма була частково заповнена покидьками». Таким чином, пам’ятник жертвам нацизму біля будинку №4 по вул. Чехова стоїть не на згаданій вище братській могилі, а на значній віддалі від неї, що підтверджується також спогадами П.Яновича.
Карл К. прибув до Звягеля у серпні 1941 р. як сільськогосподарський зондерфюрер G (звання мобілізованих з особливими цивільними вміннями, які не мали військової підготовки — Л.К.). Його керівником по місцю служби був гебітсландвірт Негель, котрий мав звання зондерфюрера Z. У Звягелі К. відновив діяльність машино-тракторної станції (МТС). Йому також були підпорядковані МТС у Баранівці, Пулині, Мархлевську і Яруні. В кожному із цих населених пунктів знаходився крайсландвірт, який відповідав за постачання сільськогосподарської продукції в межах району. К. згадав прізвища кількох крайсландвіртів: у Звягельському районі — Вольтер, у Баранівському — Нольте, в Ярунському — Пройс. Крайсландвірт відвідував села у супроводі української міліції. Їздили підводами, причому міліціонери сиділи на цьому самому возі. Для перемовин із місцевими селянами, які називали себе головами колгоспів, у розпорядженні крайсландвірта знаходився перекладач. Через зростаючу небезпеку з боку партизанів К. під час поїздок брав із собою пістолет і рушницю. Хоча він був демобілізованим із вермахту, через нестачу матеріалу йому дозволялось носити, як і раніше, солдатську уніформу.