Згубні любощі

У БАЙРАКАХ
Назар (імена в матеріалі змінено) уже биту годину нидів у байраках, густо порослих молодими березками і вільхами.
Коли Юрій видерся із чагарника, Назар невдоволено пробурмотів:
— Ти додому навпрошки бігав, чи в обхід — через Нову Зеландію?
Юрій дихнув тим же духом:
— Думаєш, легко було моїй замилити очі?
— Хоч не порожній?
Юрій висмикнув з-за пояса півлітровку. Назарові очі заблищали, підбадьорливо ступив до приятеля:
— Дай я тебе розцілую!
Юрій відсахнувся:
— Я тобі що — мадама якась? Оксану свою цілуй. Вона в тебе — шикарна молодиця!
Назар враз напружився, з-під лоба глипнув на сусіда.
Юрій розгадав той погляд:
— Ти чого? Що подумав?
— Та нічого…
— То й не зиркай вовком. Я просто сказав, що твоя Оксана — роботяща, гарна, не те, що моя — бульдозер!
— А чого ж одружувався з нею?
— Ну так до того ж була, ніби, нічого. А потім поперло.
Назар хіхікнув:
— Може, вона в тебе дріжджі їсть?
— Назаре, не пий крові…
Назар до біса був ревнивим. Маючи міцну статуру, він міг будь-кому заїхати кулацюгою в обличчя тільки за те, що той або інший «не так» подивився на його Оксану. А коли Назар був напідпитку, то ліпше не зачіпай його, обійди, клопоту не матимеш. Юрій видобув із-за пазухи невеликий пакунок.
— Що то?
Юрій усміхнувся:
— Кричатиме! Трохи свиснув. Із каструлі. Тушковане.
Назар апетитно облизався. Юрій жартівливо зауважив:
— Тільки за це мене не цілуй.
Назар умить насупився.
— Так, ми чого тут здибалися? — Юрій спробував розрядити ситуацію. — Щоб одне одного поїдом їсти? Давай ліпше вип’ємо. Після вчорашніх свят… Коротше, сам знаєш… Н-да-а-а-а…
— Що?
— Нема у що налити.
— Не біда…
Винишпорили в кущах літрову пластикову пляшку, яку вони залишили від останніх посиденьок. Розкладним ножем акуратно відрізали від неї горличко. Вийшла примітивна стопка, що скидалася на фужер, тільки без ніжки.
ЮРКОВА ДРУЖИНА В ГНІВІ
Повнотіла Олена безцеремонно ногою відчинила хвіртку і твердим ходом попрямувала до ганку.
Проте господарка оселі в цей момент знаходилася в літній кухні. Помітивши через вікно сусідку, вийшла надвір.
— Я тут. Курчат годую. Позавчора вилупилися.
— Мого у вас нема?
Оксана здивовано стенула плечима:
— Немає. І мого десь не видно. Недавно ще був, крутився. А що?
— А ти не здогадуєшся?
— А що я маю…
— Похмеляються вони десь, скотиняки!
Оксані не сподобалося, що сусідка і її Назара обізвала «скотинякою». Однак образу проковтнула. Натомість відказала:
— Назар обіцяв, що сьогодні вже ні граминки не питиме. Тож, навряд чи він… Хоча…
— Отож! Хоча! — сипала вогнем Олена. Вони ж — друзяки хрінові. Прийде додому із залитими очима — не знаю, що йому зроблю! Тинялося зранку, тинялося. То туди загляне, то туди носа встромить, як приморочений. А я-то знаю, що йому «труби горять». Думаю, не дам! Нехай перемучиться. — І раптом Олена вирячилися, сплеснувши руками. — І-ііііі!
Оксана аж злякалася.
— Що з тобою?
— А щоб я провалилася на цьому місці, як він не налив із банки. Там у мене заховано було. Та він, клятущий, такий нюх має… І як я зразу не здогадалася!
І сусідка важким кроком ступила до хвіртки.
Оксана тільки з полегшенням зітхнула, про себе мовлячи: слава тобі, Господи! А то до вечора язиком молола б.
«РВЕМО КІГТІ, ЮРОК»
Випили по останній «рюмці».
Юрій завважив:
— Не мішало би ще…
Назар кивнув у бік села:
— То злітай додому. Чи немає вже?
— Та ще трохи є, — напружено відказав Юрій. — Але якщо заберу останню пляшку, — мені гаплик.
Назар розреготався. А коли дещо вгамувався, то вколов:
— Може, твоя Олена тебе ще й паском по дупі шмагає?
— Та йди ти…
Раптом поряд затріщали кущі. Юрій підвівся, відхилив гілки і враз зблід:
— Моя суне! Як вона здогадалася, що ми тут?
Втрутився Назар:
— Рвемо кігті, Юрок!
НЕВЧАСНЕ ПОВЕРНЕННЯ НАЗАРА
Із байраків Назар і Юрій подалися до місцевого генделика. Там ще добавили. Обидва сп’яніли. А потім вони погубилися. Щоправда, один одного шукали, та дарма. Хоча Юрій подумав, що Назар уже вдома. Тож, вирішив зайти до нього.
Оксана, зачувши скрип хвіртки, здивовано проказала:
— О! Один янгол з’явився. А другий де?
Юрієм добряче коливало. Він то мружив очі, то витягував губи, то зводив до купи брови, ніби, щось згадуючи. А відтак промимрив:
— А що, Назар тут не є?
Оксану розсмішило таке запитання, в тому ж дусі відказала:
— Не є! А тут — це де?
— А хіба він тут не живе? — Юрій посоловілими очима обвів обійстя.
— Ні-і. Ту-ут живе. І тим більше, ти — Оксана. Ш-шикарна Оксана.
— Ох-ох! — гарячий вогник блиснув в очах молодички.
Юрій, хитаючись, підійшов до Оксани.
— Дай я тебе поцілую.
Оксана відступила на крок.
— Напився, то будь людиною.
— Ну дай, цьомну.
Юрій зненацька зробив два кроки до Оксани, обійняв її за стан і потягнувся, щоб поцілувати в губи.
І, як на зло, що часто трапляється в житті, до двору увійшов Назар, такий же п’яний. Побачивши «любовну» сцену, він враз пригадав Юрієві слова в байраках: «Вона в тебе — шикарна молодиця». І Назару вже не треба було нічого пояснювати. Він вмить побагровів, очі налилися люттю. Перше, що кинулося в очі, — вила, приткнуті до стінки сараю.
Оксана зблідла і зойкнула:
— Не чіпай його. Він же не розуміє, що робить!..
Вила швидко і легко увійшли в черево, мов ніж у масло. Юрій спочатку нічого не зрозумів, навіть болю не відчув, лише здивовано подивився на Назара, котрий відкидав у бік вила. Потім Юрій перевів погляд на свій живіт і, побачивши, як на футболці швидко розростається червона пляма, скривився і вичавив:
— Ну й дурень ти. — І упав обличчям у траву.

Юрія не врятували. Назара того ж дня правоохоронці повезли до міста.
Здавалося, все починалося «непогано». Історія — звична в сучасних реаліях нашого життя, коли чоловіки втікають із дому, аби десь випити чи похмелитися «після вчорашнього». Та ніколи не знаєш, яким може бути фінал будь-якої пиятики. Особливо, коли чаркуєш із людиною, яка до біса ревнива, неврівноважена, а «під хмельком» — просто небезпечна.
Юрій же за життя був спокійним і сором’язливим чоловіком. Навіть і «під градусом» ніколи не залицявся до жінок. А це, ніби, як кажуть, щось найшло на чоловіка.
У селі подейкували:
— Горілочка…