Чи доведеться відомому художнику і гордості міста довгих три роки чекати на протезування?

Дружня підтримка важлива не тоді, коли усе добре у житті. Це чудово розуміють товариші відомого місцевого художника Володимира Лиманця. Озброївшись ідеєю підтримати Володимира Серафимовича у боротьбі з недугою, через яку художник втратив ногу, друзі вирішили зібрати у якісне подарункове видання картини художника. Презентація альбому пройшла у місті раніше, а 21 червня у Музеї Косачів відбулася ще одна зустріч з цього приводу. Цього разу — позбавлена рамок офіціозу і сповнена душевною атмосферою. На цікаву зустріч голова творчого об’єднання митців Валентина Ксендзук запросила автора робіт, його колег та шанувальників. Для Володимира Лиманця цей захід став приємним експромтом, адже спілкування і увага йому зараз потрібні, як ніколи.
Тішить той факт, що коли «рукоплескання» у житті знакових для міста особистостей минають, таки знаходяться люди, котрі мають у собі сили не стати більшістю. Для Володимира Лиманця такими людьми виявилися поетеса Валентина Ксендзук, журналістка Тетяна Козлова, фотограф Ігор Боремський, директор Музею Косачів Сергій Куценко.
Ініціювавши видання першого у місті альбому робіт відомого художника, вони згуртували навколо себе небайдужих однодумців. Їх, на жаль, обмаль, тому ентузіасти розраховують на підтримку влади і меценатів, збираючи кошти на більший наклад презентованого видання.
— Надзвичайно хотілося зробити не просто подарунок маестро, а й увічнити для городян його художні роботи у єдиному виданні, — розповіла Валентина Ксендзук. — Подивіться, скільки полотен у його виконанні лише у Музеї Косачів! Коли у місто приїздять художники, — вони завжди у захопленні від цих картин. Як можна це загубити, не зібравши до купи? Довелося чимало поїздити по людських оселях, інших музеях, де зберігаються картини Лиманця. Відшуковували, збирали по крупинках, фотографували...
Те, що встигли «назбирати» товариші, — це лише десята частина робіт художника. Сам Володимир Серафимович нараховує їх з добру тисячу — пейзажів і, особливо, портретів. На них — відомі люди Новограда, України, друзі та близькі художника, власні автопортрети. За сорок років діяльності художник створив безліч картин, присвячених Лесі Українці та її родині. За це удостоєний звання лауреата премії землячки обласного відділення Українського фонду культури.
Колеги — нині не менш відомі художники, називають Володимира Лиманця своїм найпершим вчителем. У художню майстерню до нього ходили змалку, як, наприклад, художниця Наталя Крутякова:
— Надзвичайно вдячна, що ви мене надихнули на творчість. Пригадую, після дев’ятого класу я не йшла, як усі дівчата, гуляти, а бігла до вас у майстерню: полотно грунтувала, цвяхи рівняла — що-небудь було робити в радість, щоб навчитися мистецтву. Дякую за ваші поради і за взірець!
Віктор Фурман:
— І я любив приходити та спостерігати, як працює Володимир Серафимович. Завжди подобався його стиль роботи, манера виконання портретів. Для мене більше за похвалу були важливими його критичні зауваження. Міцного здоров’я бажаю, і щоб довго радували нас своєю творчістю!
Людмила Свідерська:
— Цей альбом — надзвичайний, суперський! Ви з-поміж нас — незрівняна перлина. Продовжуйте, будь ласка, дарувати нам красу. Подивіться, яка краса навкруги — хочеться щохвилини проводити з пензлем, творити… Живіть і творіть!
Віктор Климчук:
— Хотілося би, щоб видання вийшло нормальним тиражем. Для рівня такого художника — це просто необхідність, а для міста — гордість.
Наразі друзям вдалося видати всього лише три альбоми, адже собівартість одного видання сягнула близько 300 гривень.
— Прагнули зробити якісне видання, бо, погодьтеся, Володимир Лиманець за довгі десятиліття плідної творчої праці на це цілком заслуговує, — поділився думками Ігор Боремський. — Розглядаємо плани зробити спрощений варіант альбому, щоби більше людей змогли його придбати. На нашу думку, у таких питаннях недопрацьовує наша культура. Ось і зараз тут чомусь немає жодного представника з управління культури.
Та це — не єдина проблема у житті маестро. Близько трьох років йому, можливо, доведеться чекати на протезування ампутованої ноги. Принаймні, про це він почув в управлінні праці та соціального захисту населення.
— Добре, що хоч милиці дали, і друзі допомогли зібрати документи, аби стати на чергу на протез… — ніяково констатував Володимир Лиманець.
Зізнався, що за час хвороби він зробив більше, аніж будь коли раніше — рухається тепер обмежено, тож рідні змайстрували художнику спеціального візочка. Зокрема, для виїзду на рибалку. На природу, з якої колись він писав дивовижні полотна, художник тепер їде для розради. Каже, що засиджуватися на відпочинку не збирається, і має ще чимало творчих планів, які обіцяє реалізувати…

Під час зустрічі Валентина Ксендзук розповіла повчальну історію про те, як нещодавно побувала у Львові — у подруги, котра повсякчас приїздила на «Лесині джерела». Останній раз подруга особливо просила, щоб Валентина приїхала на її день народження. І Ксендзук знайшла час, приїхала, організувала свято… Наостанок подруга подякувала і дала пораду: «Треба їхати до людей і шанувати їх, поки вони живі, бачать це і чують». А вранці, коли поетеса приїхала потягом у Новоград, несподівано зателефонували друзі: «Галини Романівни не стало…».
На очах Володимира Лиманця від цих спогадів з’явилася скупа сльоза. Багатьом при цьому подумалося: «Добре, що ця тепла зустріч відбулася. І що художника підтримують друзі. Хоч їх наразі вже не так багато, як колись…».