Хто вбив жебрака?

МОТОРОШНА ЗНАХІДКА
Пісок бригаді будівельників привезли перед обідом. У цей же час підвезли і компактний бетонозмішувач.
Віталій Короткевич (імена в матеріалі змінено), котрому доручили готувати розчин для цегляної кладки, приступив до роботи за хвилин тридцять після привезення піску.
Робітник увімкнув двигун бетонозмішувача, насипав у його «пащу» потрібну порцію цементу, води, а відтак почав закидати туди пісок. Зачерпнув хлопець з купи одну лопату піску, потім — другу. За третьою лопатою з піску показалася… нога людини, взута у старий кросівок.
Віталія Короткевича мов струмом пронизало. З переляку на декілька кроків відстрибнув убік.
— Мужики! — несамовито зарепетував. — Тут чиясь нога!
Біля купи піску вмить зібралися будівельники. Бригадир часу не гаяв:
— Ану, хлопці, відійдіть і нічого не чіпайте. — Відтак дістав мобільник і почав набирати поліцію.
ЗАГАДКОВЕ «ОДКРОВЕННЯ» СУДМЕДЕКСПЕРТА
Правоохоронці не забарилися, прибули досить швидко.
Труп невідомого відкопали. Його почав оглядати немолодий, опецькуватий судмедексперт.
Віталій Короткевич, котрому і так стало недобре від побаченої «ноги», при появі всього тіла небіжчика узагалі знепритомнів. Добре, що поряд знаходилася «швидка», яка прибула разом з опергрупою.
Зрештою, судмедексперт повідомив офіцерам поліції і прокуратури:
— Знаєте, панове (цей чоловік мав таку звичку звертання до правоохоронців), тіло цього, так би мовити, неохайного на вигляд чоловіка зарили в пісок буквально недавно. Минуло не більше години.
— І які є підстави так стверджувати? — поцікавився у нього прокурор району.
— Справа в тому, — до біса спокійно вів далі судмедексперт, — що тіло цього м-м-м-м… суб’єкта ще не встигло цілком охолонути.
Усі прибулі, як один, різко перевели погляд убік будівельників, котрі товпилися неподалік. Ну, хто ж як не ці гаврики вколошкали чоловіка — мабуть, не в одного із представників силових структур майнула думка. Щось, мовляв, між собою не поділили, гепнули лопатою по голові нещасного, а потім, щоб приховати свій злочин, зарили його в пісок. Он той білобрисий, чого раптом без тями беркицьнувся на землю?..
Та знову озвався судмедексперт:
— Хочу ще зауважити, панове… Складається враження, що він наче сам зарився в пісок.
— Як?! — усі враз здивовано округлили очі.
— Або його закопали живцем…
Прокурор втратив терплячку:
— Та викладайте вже все до останку!
— До «останку», — хитрувато примружившись, відказав судмедексперт, — все можна буде сказати тільки після ретельного обстеження трупа. Але є ще одна досить важлива деталь. На цьому трупові немає слідів насильства. Ну, незначні є, але вони не могли стати, так би мовити, фатальними для цієї особи.
Одне слово, версії почали ліпитися одна на одну. Опитування по гарячих слідах членів будівельної бригади справу ні на крок не просунуло. Дещо розвіяв ситуацію Віталій Короткевич, котрий повернувся до тями з допомогою лікарів.
— Я його знаю, — заявив він, киваючи на труп.— Цього…
— І хто він?
— Він — жебрак. Донедавна жив у підвалі нашого будинку. А коли на двері підвалу почепили замок, він у нашому дворі більше не з’являвся.
— Ви знали його ім’я, прізвище?
— Всі його кликали Мітькою.
Потім, зрештою, звернули увагу на купу піску, в якому було виявлено тіло невідомого чоловіка.
А начальник місцевої поліції несподівано запитав у бригадира:
— А коли на будмайданчик привезли пісок?
— З годину назад.
— А хто привіз?
— Петрович…
ПІДОЗРЮВАНИЙ ПЕРЕВІЗНИК
Геннадій Онопенко вантажними перевезеннями займається вже давно. Камінь, щебінь, пісок, дрова… Одне слово, що замовлять перевезти.
Возив і в будні, і у вихідні. Але це не значить, що він сидів за кермом безвилазно. Траплялося, що по його оголошенню, яке розміщував у місцевій газеті, не дзвонили по кілька днів. Як ось, наприклад, у кінці цього тижня.
Була п’ятниця. Близько третьої дня. Геннадій Онопенко сподівався, що до кінця цього дня хтось таки подзвонить. Це сталося через десять хвилин. На ранок потрібна була машина піску на один із приватних будмайданчиків.
Щоправда, завантажився Онопенко звечора. Машину, як завше, поставив біля свого двору. Вранці пісок відвіз, куди просили. А через декілька годин до оселі Онопенків подзвонили. Двері відчинила дружина, Зінаїда. Потім вона зайшла до вітальні й притишеним голосом сказала:
— Гено. До нас поліція. Тобто, до тебе.
— А це з якого дива?..
Та до кімнати вже вдерлися правоохоронці.
Один із них поцікавився:
— Геннадій Петрович Онопенко?
Господар оселі, змінюючись на обличчі, підвівся з крісла.
— Онопенко, — гублячись у думках, відказав він. — А в чому справа?
Високий, коренастий капітан поліції з в’їдливою усмішечкою проказав:
— Та тут не справа, тут ціле діло! — І з тією ж інтонацією додав. — Кримінальне!
Геннадій Петрович зрештою дещо оговтавсь і тепер сам вдався до іронії:
— Я, ніби, ніякого правопорушення за собою не маю.
Капітан учепився за слово:
— Ніби? — І вже серйозно додав. — Ви підозрюєтесь у вбивстві людини, і маєте проїхати з нами до відділу поліції з’ясувати деякі обставини… Коротше, збирайтеся.
Від почутого у Геннадія Петровича аж ноги підкосилися.
— Та ви розумієте, у чому ви мене звинувачуєте?
Офіцер поліції поправив:
— Поки що підозрюємо. І давайте не будемо марнувати час.
— Гено! — зойкнула Зінаїда і стіною стала перед чоловіком. — Я його в тюрму не пущу!
Поліцейські від несподіванки застигли. Та капітан стримано мовив:
— Ви не хвилюйтеся, шановна. Просто так ми нікого в тюрму не саджаємо.
— Знаємо, як ви не саджаєте, — зі стогоном відказала Зінаїда і з сарказмом докинула. — Вам, міліція-поліція, невинну людину кинути за грати — раз плюнути!
Правоохоронці стійко витримали образу на свою честь. А капітан зі сталевим спокоєм і логікою сказав:
— Нікого за грати, шановна громадянко, ми ще не кидаємо. Ми повинні допитати вашого чоловіка як підозрюваного у вбивстві людини. Така процедура. Нічого не поробите.
Геннадія Онопенка таки доправили до відділу поліції.
ГОЛОВНИЙ СВІДОК
Тяганина у цій справі тривала декілька тижнів. Допити Геннадія Онопенка також позитивних результатів у розслідуванні не дали. Але ось на борту його машини експерти виявили фрагменти з одягу, в який був одягнений жебрак Мітька. А це — прямий доказ того, що саме Геннадій Онопенко привіз свою жертву на будмайданчик. Лишалося з’ясувати: підозрюваний скинув його живим чи перед цим убив. Звичайно, слідчих цікавили і мотиви цього зухвалого вбивства.
Проте Геннадій Онопенко тільки здивовано зводив плечима:
— Я його не вбивав, ніколи не бачив і просто не міг привезти на своєму авто.
Всі крапки над «і» поставив один із оперативників, котрому вдалося розшукати жебрачку на прізвисько Манька Крута. З’ясувалося, що вона була Мітькиною подругою, про смерть його нічого не знала. Проте згадала останню з ним зустріч.
— Ми того дня трохи ковтнули, — розказувала вона оперативнику. — Прошвирнулися містом. Потім у своєму районі урни підчистили. — І Манька Крута вдоволено загиготіла. — Якийсь жлобяря три палки сухої ковбаси викинув. Зверху вона-то поцвіла, а середину-то жрать можна! Як свіжа!
— І що далі.
— Ну що… Мітька не хотів плентатися на нашу нову лежачку. Та ще й погризлися ми. Він, козел, мені в морду тоді заїхав. Так йому і нада, падла!
— Що було потім?
— Що-що! В одному із дворів «газон» стояв. З піском, здається. Вже темно було. Мітька каже, що нікуди не піде. Спати дуже хоче. Ну й поліз на кузов. Пришибайло…

Потім той же судмедексперт зауважить:
— Якби будівельники одразу приступили до роботи після вивантаження піску, то Мітьку можна було врятувати.
Та будівельників у цьому не звинувачували. Хто міг знати, що в піску, який вивалила машина, могла знаходитися жива людина!
Не міг цього знати і Геннадій Онопенко.
Хоча в кузов таки, певне, треба зазирати. Принаймні, під час вивантаження вантажу…