«Я би кожного, хто в окопах, нагородив званням Героя України!»

«7 вересня — День військової розвідки, треба привітати колег зі святом», — подзвонив заступник командира 54-го окремого розвідувального батальйону (ОРБ), підполковник Петро Антипчук. Просити розвідників у інтерв’ю розповісти «щось цікавеньке для читачів» — це звучить, як анекдот, але Петро Петрович сказав, що, звісно, розповість. А згодом довелося почути інше: «Про це не можна писати, про це — теж. І фотографій цих не можна у газету ставити». «Ото вже «цікавеньке» буде інтерв’ю...», — подумала я. Але журналісти, як і розвідники, легких шляхів не шукають.
Тим паче, що писати про 54-й ОРБ — це писати про батальйон фахівців. Довгі роки його наполегливо знищували реформи і скорочення української армії, а з початком конфлікту на Сході військові розвідники стали для держави спеціалістами на вагу золота. Батальйону довелося багато чого пройти на війні, щоб відновити боєздатність, але вони це зробили.
Командир Леонід Іпатенко за зусилля у зміцненні бойової потужності батальйону до Дня військової розвідки удостоєний звання полковника, його заступник Петро Антипчук отримав відзнаку «За досягнення у військовій службі». Державними і батальйонними відзнаками з нагоди професійного свята нагороджені кращі розвідники. Про будні підрозділу — читайте далі, у нашому інтерв’ю з Петром АНТИПЧУКОМ.
— Петре Петровичу, 54-й ОРБ з перших днів перебуває у АТО, вже понад два роки. Жодного разу ви не виходили на ротацію, що свідчить про важливість роботи підрозділу. Як могло статися, що розвідбат залишився єдиним у Збройних Силах?
— Наш батальйон був створений у 1943-му, і після війни дійсно витримав дуже багато потрясінь: під час скорочення армії Хрущовим, потім — при Горбачову, далі — реформи у незалежній Україні...
Армію довго розвалювали. Задовго до початку конфлікту на Сході усі розвідбати були розформовані, лише наш залишився.
— А як вдалося втриматися «на плаву»?
— Знайшли підтримку з боку начальників розвідок — їх учні займають високі посади у Міноборони та Верховній Раді. Допомагав народний депутат Володимир Литвин — він багато зусиль доклав, щоб відстояти наш батальйон.
— Що ж робила би Україна в умовах війни без розвідників?!
— Війна на Донбасі змінила цю ситуацію, як і підхід до організації роботи армії. Сформовано декілька окремих розвідувальних батальйонів, які виконують завдання у різних секторах зони АТО. Ми з перших днів беремо участь в усіх великих антитерористичних операціях, починаючи з анексії Криму. У кожній гарячій точці, яка є ключовою для держави, працюють наші розвідники, де «всипаємо» ворогу «на повну». Зараз базуємося у Маріупольському напрямку. Серед молодих і завзятих хочу відзначити сержантів Данила Фролєнкова, Богдана Черпіту, Юрія Ящука, прапорщика Сергія Плисака.
Багато у нас служить волонтерів, є контрактники, які відстояли Майдан та воювали у добровольчих батальйонах. А ще маємо справжніх фанатів професії, це — професіонали, які є душею, кістяком батальйону.
— Розповісти багато про вашу роботу на загал не вдасться, але що, все ж таки, належить до ваших завдань?
— Спостереження за супротивником, збір інформації на території ворога, у прифронтовій зоні. З полонених нами нещодавно восьми військовослужбовців — половина мають російські паспорти. Їх затримання — одна з наших спецоперацій. Як і ті, коли сепаратисти «губляться», «випадково» заходять на наші блокпости… За усім цим та багато чим іншим — напружена робота спеціалістів.
Є багато доказів того, що на території окупованої Донецької і Луганської областей воюють російські військові. На першій лінії фронту вони тримають місцеве населення і власний «зброд» (наркомани, зеки), керують — з тилу, щоб зобразити, ніби проти України воюють місцеві, які хочуть автономії.
— Чи можна сказати, що ваша робота є показовою для інших, зважаючи на тривалий досвід?
— Звісно. У нас була сформована рота, яку ми потім передали для роботи на Сході у інший сектор, і на її базі формувався новий розвідбат. Командир одного з розвідувальних батальйонів служив у нас, тобто, кадрами ми ділимося. Штат наш значно розширений, введено у роботу нове озброєння.
Нині батальйон — сильна бойова одиниця, яка здатна добряче дати «по зубах» ворогу і виконувати не лише розвідувальні операції, а й бойові, щоб захистити себе та інших.
— Наскільки на моральний стан розвідників впливає відсутність ротації?
— Люди стомлюються, але у нас за останній рік влилася «нова кров». Зменшилася кількість мобілізованих, тепер 70% — контрактники. Йдемо назустріч бійцям, відправляємо у відпустки. Командир понад 200 км щодня проїжджає вдень і вночі, перевіряючи пости. Вкладає багато сил, щоб підтримати військовослужбовців.
— Чи є у вас проблеми із забезпеченням кадрами, технікою, речовим майном?
— Була донедавна проблема з безпілотниками і операторами до них. Але навесні підготовлено відповідних спеціалістів — тепер можемо успішніше вести аеророзвідку, що значно спрощує наші завдання. Отриману інформацію відправляємо у вищі штаби для прийняття рішень. Потребуємо цивільних автівок, щоб непомітно пересуватися на фронті. Паралельно з бойо­вими діями працюємо над ремонтом штабу у Новограді.
— Вам та вашим колегам-розвідникам, із початком воєнних дій на Донбасі, довелося повертатися із запасу. Як ви сприйняли мобілізацію?
— Скажу словами кіногероя: «Є така професія — Батьківщину захищати». Ми усі повернулися у рідний розвідбат: командир батальйону, старші прапорщики Леонід Бакало, Андрій Ломако, Ольга Тарасюк, старшина Андрій Кукурудза. Звісно, ніколи не думали, що доведеться повертатися за умов агресії сусідньої, колись «братньої» держави. Хоча не росіяни винні у тому, а їх політичне керівництво.
Найскладніше було переступити психологічну межу натиску курка. Але ми воююємо не проти мирного населення, а проти ворога.
— Які втрати батальйону за час АТО?
— 16 загиблих, понад 70 поранених різного ступеню. Маємо і здобутки. За цей рік близько двохсот військовослужбовців нагороджені державними орденами та медалями, відзнаками міністра оборони, начальника Генштабу, секретаря РНБО.
Ще біля чотирьохсот відзнак воїни отримали від громадських організацій, командування батальйону. Люди мають відчувати, що їх ризикована робота заслужено оцінена. Якщо би від мене це залежало, то я би кожному, хто в окопах, дав звання Героя України. Ці люди у будь-яку пору року перебувають під обстрілами, у складних природних умовах, по пояс у багнюці...
— Ви погоджуєтеся з тим, що війна, коли вона закінчиться, готує українцям нове випробування — адаптацію воїнів до мирного життя?
— Ця проблема назріває досить потужно. Перебування на передньому краї, як у нас кажуть — «на нулі», дається взнаки. У кожного підрозділу є базові табори, віддалені від фронту. Хлопці приїздять туди помитися, відіпратися, а вже на другий день просяться назад — звикають до адреналіну, стають залежними від нього.
Я пройшов цей період ще у 2005 році, після миротворчої місії у Іраку. Два роки не міг нормально спати, постійно тягнуло назад. Після війни дуже багатьом буде складно адаптуватися у мирному житті.
Наразі воїни місцевому населенню допомагають. Як, наприклад, старший прапорщик Ігор Яковенко та майор запасу Іван Філіпчук. Під Маріуполем на їх очах перекинувся рейсовий автобус. Поки на виклик їхала «швидка», бійці діставали травмованих пасажирів і надавали першу допомогу.
— Що бажаєте колегам з нагоди Дня військової розвідки?
— Від імені командування адресую привітання розвідникам батальйону, їх родинам, розвідникам в інших військових частинах, ветеранам розвідки. Удачі та здоров’я усім, хто перебуває в АТО. Щоб живими і здоровими усі повернулися додому!