Новоград-Волинський у романі А.Боспера «Доброволець Борхович»

І ось, нарешті, до Новограда-Волинського прибуває артбригада. Борхович зустрічає її вночі на залізничному вокзалі. На світанку все було розвантажено, і війська рушили через місто. По дорозі Борхович рапортує лейтенанту Шаберту: «Місце розквартирування знаходиться в іншому кінці, за річкою Случ, півгодини ходи. Треба перейти через невеликий дерев’яний міст. Були російські казарми ... Залишилося багато бруду. Ми все прибрали за допомогою полонених із табору... Табір там, де видно сторожову вишку. А там — водонапірна башта. Є електростанція, зерносховища». У Новограді-Волинському Борхович знайомиться з місцевою дівчиною Єлизаветою, батько якої знаходиться на фронті, а мати паралізована. Живуть вони дуже бідно. Вечорами у хаті Єлизавети горить скіпа, якої вистачає ненадовго. Борховичу стає шкода цю родину, і він дарує Єлизаветі саморобну карбідову лампу. Між ними виникають інтимні стосунки.


Восени 1942 р., коли селяни в присутності ландвірта збирали врожай в одному селі за 20 км від Новограда-Волинського, раптом із кущів пролунали постріли. Незабаром після цього німці вбили партизана, котрий виявився жителем міста. З того часу партизанські вилазки стали регулярними. Нападали, переважно, на відпускників, мотоциклістів-зв’язкових, окремі автомобілі. Партизани мінували дороги, перерізали телефонні кабелі, вбили коменданта залізничної станції. У відповідь на це вийшло розпорядження, яке забороняло німецьким військовослужбовцям залишати місце дислокації, а місцевому населенню — виїжджати за межі міста. Транспортні засоби могли рухатися лише колонами. Було посилено охорону залізниць і німецьких установ. На площі в Новограді-Волинському повісили трьох партизанів.
Тим часом у лісах Овруцького району з’явився загін із 5000 партизанів під командуванням Степана Ківалка, колишнього шкільного вчителя. На боротьбу з ними відправили більшу частину Новоград-Волинського гарнізону. Борхович також бере участь у цій каральній експедиції, яка триває цілий рік. У зв’язку з погіршенням ситуації на фронті восени 1943 р.
німецьким військам надійшов наказ повертатися до Новограда-Волинського. Тут на Борховича чекала приголомшлива новина: Степан Ківалко, проти якого він воював, — батько його коханої Єлизавети! Розлючений іде він до неї за поясненнями, але вдома не знаходить. Мати розповідає йому, що Єлизавету депортували як дочку партизана. Над Борховичем згущаються хмари. Його, як колишнього червоноармійця, підозрюють у зв’язках з партизанами. Він заперечує висунуті проти нього звинувачення і на військово-польовому суді заявляє спересердя: «Я — не росіянин, і я — не німець. Я — людина!» Завдяки заступництву командира батареї, Борховича відпускають на волю, але за ним тягнеться шлейф неблагонадійності. Він прагне повернути до себе довіру. Одного вечора йому вдалося вистежити та взяти в полон Степана Ківалка, який тайкома прийшов у місто, щоб провідати паралізовану жінку. Ківалка розстрілює зондеркоманда, а Борхович отримує повну реабілітацію.
З наближенням фронту відбувається евакуація «солдатської оселі», залишає місто ландвірт. Артбатарея отримує наказ зайняти позиції на схід від Новограда-Волинського і чекати приходу 7-ї танкової дивізії. Тим часом на захід тягнуться довгі колони відступаючих німецьких військ. Бійцям батареї роздають мерзлі консерви та запліснявілий хліб. Настає тиша, а через деякий час лунають звуки артилерійської канонади зі сходу. Батарея зазнає перших втрат. Оскільки утримати позиції було неможливо, німці окопалися навколо казарм. Навколишні будинки були очищені від цивільного населення. У казармовому будинку №1 розміщується командний пункт батареї, а з водонапірної башти й казарми міліції ведеться корегування вогню артилерії.
І ось радянські танки штурмують позиції батареї. Ціною величезних втрат наступ відбито. В останній главі роману рештки розбитої артбатареї під покровом ночі тихо залишають позиції, переходять через пошкоджений міст (рухаючись праворуч, впритул до поруччів) і виходять на південно-західну околицю міста з метою пробитися крізь оточення в бік Шепетівки. Унтер-офіцеру Борховичу наказано залишатися на місці, щоб прикривати відступ.
«Доброволець Борхович» не є документальним твором. Прізвища офіцерів артбригади, командира дивізії Фляйшмана, ландвірта Шметтмана, партизанського командира Ківалка автором вигадані. Поряд із реальними географічними назвами (Новоград-Волинський, Овруч, Коростень та ін.) у романі зустрічаються також неіснуючі, наприклад, села Карва і Розянка неподалік від Новограда-Волинського. Однак деякі деталі, які наводяться у романі (описи казармового комплексу на східній околиці, «солдатської оселі» та інших об’єктів міста, розповідь про становище військовополонених тощо), вигадати дуже важко. Схоже, що автор бачив усе це на власні очі.
На жаль, відомості про письменника Альберта Боспера дуже скупі. Він народився 1913 р. у баварському містечку Ліндау, до війни здобув освіту комерсанта, працював банківським службовцем, знімався статистом у кіно, в 1939-45 р.р. воював на Східному та Південно-Східному фронтах. Після війни мешкав у Мюнхені, працював будівельником, нічним портьє, кондуктором трамваю, у залізничній поліції. Літературну діяльність розпочав 1948 р. короткими оповіданнями, які публікував у газетах. Крім «Добровольця Борховича», А. Боспер є автором ще трьох романів і комедії, які вийшли з друку у 1952-60 р.р.
Писав також прозу і п’єси для радіо.