Будувати, а не розбирати… або Як дорослим треба брати приклад із дітей, щоб було гарно

Жити за принципами? Мабуть, це добре, а може, десь і справедливо. Замовив роботу — потрібно платити. Розумію, що потрібна зарплата робітникам, необхідно повернути кошти за матеріали, та й мати якийсь прибуток, щоб жити далі.
Я цього всього не писав би, якби не був свідком одного факту. Проходжу біля пам’ятного знаку чорнобильцям і бачу, як групка маленьких діток років чотирьох-п’яти (дві дівчинки і три хлопчики) збирають залишки тротуарної плитки на свої маленькі рученята на одному кінці тротуару і несуть на протилежний. Плитка, звичайно, падає з рук, бо хочуть взяти по дві штуки, вони її піднімають знову і бігом несуть до розібраного тротуару. Коли я їх запитав: «Що ви робите?», то старший хлопчик відповів: «Треба покласти, щоб було гарно».
Дійсно, шановний Володимире Адамовичу, коли були закінчені роботи з благоустрою біля пам’ятного знаку чорнобильцям, це було дуже гарно. Всі виконавці робіт заслуговують подяки від громади міста. Радує якість плитки, її різноманітність. Навіть з’явилася гордість, що у місті сьогодні можуть виготовляти таку плитку.
Згадую, як більше 20-ти років Микола Євгенович Пасічник та Олександр Миколайович Ющенко їздили до Польщі і привезли до міста 30 штук пластикових форм і розпочали виготовлення плитки, бо влада поставила завдання замінити асфальт на центральних тротуарах вулиць на бетонну плитку.
Дивлячись на цей інцидент між підприємцем і замовником, думки знову полетіли в минуле. Кожен рік не було такого, щоб міськвиконком не був боржником: то міськШЕДу, то комбінату комунальних підприємств, то РБУ, то іншим підрядникам. Так було, а інакше наше місто не було б таким красивим, не йшло б попереду інших міст України щодо благоустрою. Ми всі разом знаходили вихід, компроміс, і в підсумку завжди всі питання вирішувалися.
А головне, щоб ви зрозуміли, що ваша діяльність потрібна місту. Ви гарно виконаною роботою зуміли зачепити ті маленькі душі новоград-волинців, які теж бажають, щоб було гарно.
Були дяді — зробили гарно, потім — негарно, а ми хочемо, щоб було гарно, і біжать, і несуть, і вкладають плитку. З іншого боку, маючи такий потенціал бетонної плитки, такої якості і стільки потреб у заміні асфальту на тротуарах міста, необхідно домовлятися підприємцям із владою.
Володимире Адамовичу, ви — ділова людина, підприємець високого гатунку, виробник такої потрібної продукції. І такі дії, як ультиматум, розбирання плитки, честі вам не роблять.
Звертаюсь до підприємців. Наприклад, у центрі міста є кафе «Чебуречна». Все добре, кафе працює десятки років, а скільки там випито горілки, вина, пива… Вивіска є, прибудова на вулиці зроблена, а тротуар — як був із ямою, що чорт може ноги зламати, так і залишився. Ні господаря «Чебуречної», нікого іншого це не хвилює. Пора відповідним комісіям пройтися по місту й виробити програму щодо приведення тротуарів до нормальних вимог сьогодення. У цій програмі повинні взяти участь всі, хто дійсно любить своє місто — і влада, і громада, і підприємці, хто веде свій бізнес у ньому, і хто хоче залишити добру пам’ять про себе майбутнім поколінням.
У цій програмі (назвемо її «Тротуар»), як не думай, не міркуй, В.А.Герус грає першу скрипку.
Думайте всі і думайте разом!