Василь ОСТАПЧУК: «Вибори 18 грудня — це останні вибори, коли щось вирішує громада»

«Найбільше боюся «приватизації» села, тому вибори 18 грудня — останні, коли щось вирішує громада. Якщо громада зробить неправильний вибір, то далі все вирішуватиме групка людей — куми, свати, брати…», — переконаний кандидат на посаду голови Чижівської об’єднаної територіальної громади Василь Остапчук.
Василь Іванович — відомий громаді міста Новограда-Волинського і району ще й під псевдонімом Петро Камінь — два роки є головою міської організації Радикальної партії Олега Ляшка. Серед шести кандидатів на посаду голови Чижівської об’єднаної територіальної громади він — єдиний партійний висуванець.
Відповідно до положень адміністративно-територіальної реформи, Чижівська об’єднана територіальна громада утвориться шляхом об’єднання 16 сіл, що нині належать до чотирьох сільських рад — Чижівської, Красилівської, Малоцвілянської та Курчицькогутянської. Громада налічуватиме близько семи тисяч населення.
Які кроки щодо розвитку громади втілюватиме в життя Василь Остапчук у разі його обрання на посаду голови, — про це наша наступна розмова.
— Василю Івановичу, новоград-волинці та жителі району знають вас, як принципового політика, активіста, патріота і підприємця… Яким досвідом плануєте поділитися з Чижівською громадою?
— Увесь мій трудовий шлях пов’язаний із галуззю деревообробки. Переконаний, що людина повинна мати фах, освіту і досвід у тій справі, якою вона займається. Я починав працювати на посаді майстра, тоді — начальника складу паркетного виробництва. Працюючи, продовжував учитися, бо в лісгоспі були гідні наставники.
Коли ж перейшов до організації власної справи, став приватним підприємцем, також не відійшов від лісу. Почав із виробництва паркету. Разом із компаньйонами створив підприємство з переробки деревини дуба і ясена. Готову продукцію відправляли за кордон.
Перший бізнес став для мене як надзвичайно успішним, так і повчальним. Я зрозумів, що власна справа, власний бізнес потрібно відкривати самотужки, не з друзями чи приятелями.
У 1999 році повернувся в Новоград-Волинський. У мене в кишені було сто позичених доларів, але це не завадило мені тут розпочати підприємницьку діяльність, якою займаюся донині. Щоправда, спочатку я влаштувався у лісгосп — інженером із переробки деревини. Потім рік працював на меблевій фабриці «Мірт» — заввиробництвом. А згодом — налаштував самостійне виготовлення меблів, дитячих майданчиків. Це — те, що мені близьке, що я можу робити.
Я залишаюсь прихильником малих фірм, малого бізнесу. Нині в мене на виробництві працює чотири людини, я — п’ятий. Не відриваючись від людей, також працюю своїми руками.
У лісі, в полі, на піску — будь-де, я переконаний, що здатен організувати навколо себе колектив, створити виробництво й дати заробити собі і людям.
Так само і в політиці. Потрібно бути твердим. Люди слабкі, слабохарактерні — нехай краще навіть не балотуються.
— Із 1 січня 2017 року набувають чинності зміни в законодавстві України, які, з одного боку, піднімають рівень мінімальної заробітної плати, з іншого — ставлять у скрутне становище, можливо, навіть на межу виживання дрібний бізнес, який, як відомо, багато в чому забезпечує економічну стабільність країни. Чи є у вас план, як за таких умов вижити селу, відновити виробництво, залучити інвестиції?
— Для підприємців будь-який перехідний період є страшним. Треба бути готовим до того, що багато хто не витримає, змушений буде припинити діяльність. На першому етапі зміни призведуть до погіршення: для того, щоб мати можливість сплатити підвищені ставки податків та відрахувань до Пенсійного фонду, виробники муситимуть піднімати ціни на свою продукцію.
Із розмов із підприємцями та власного досвіду зробив висновок: те, що більшість робили до цього — купували товари на оптових базах і продавали їх у роздріб, — вже не врятує. Ми маємо виходити з магазинів і налагоджувати виробництво.
Чижівська об’єднана територіальна громада має для цього резерви і передумови. Насамперед, це — поля, величезна територія, що складає близько чверті-п’ятої частини всього району.
Але в більшості сіл зараз немає жодного виробництва. Тому першочергово потрібно буде ледве не за руки брати інвесторів, потенційних виробників і приводити на місця. Показувати їм: «Ось стоїть вільне приміщення: тут можна організувати переробку яблук, груш, м’яса тощо».
Ініціатива, вигідна для селян, це — створення кооперативу. Щоб не виникало так, як зараз, проблем із реалізацією надлишків вирощеної городини. У мене вже є домовленість із товаришем — головою кооперативу із м. Стрий (Львівська область) Петром Маковським, котрий пообіцяв допомогти з оформленням документації та надати корисні поради на перших кроках.
Оскільки територія громади виходить до об’їзної дороги, то маємо змогу побудувати там ринок, на якому селяни зможуть реалізувати вирощену продукцію. Це не будуть перекупи, які платять копійки. Це буде гарантована, справедлива ціна.
До речі, під час зустрічей із селянами я пообіцяв, що вже 1 червня, через півроку після мого обрання, ми будемо їсти свої продукти.
— Чижівська громада — одна з тих, чия територія межує з міською. Нині складається така ситуація, коли місто опинилося затиснутим у своїх кордонах, фактично не має можливості для розвитку, не має, куди приводити інвесторів. З огляду на це, як плануєте будувати співпрацю з містом, з міською владою?
— Одразу зазначу, що моя позиція була і залишається такою, що місто Новоград-Волинський та навколишні села мають об’єднатися в одну спільну Звягельську громаду. На мою думку, відбулася величезна помилка, що нині утворюється декілька територіальних громад, помилка, що місто залишається із величезним потенціалом, але без можливості для розвитку.
Ось подивіться: об’їзна дорога, історичне городище, полігон твердих побутових відходів, цвинтар — усі ці та деякі інші важливі для міста об’єкти фактично знаходяться поза міськими межами.
Тому я виступаю і виступатиму за конструктивну, тісну співпрацю міста з прилеглими територіальними громадами. Місто має кадри, логістику, інфраструктуру, громади — вільні території, які цікаві для інвесторів. Можливо, у перспективі ми дійдемо до того, що разом створимо спільну громаду. Можливо, я — єдиний серед кандидатів на посаду голови Чижівської об’єднаної територіальної громади, хто на це зважиться.
Дехто каже, що селяни бояться, що внаслідок адміністративно-територіальної реформи у них щось заберуть. Я у них запитую: «Що ще у вас можна забрати? Село і так занепадає, вимирає…» Але це не означає, що я працюватиму лише на місто, я працюватиму насамперед в інтересах Чижівської об’єднаної громади — в інтересах не тільки Чижівки, а й Красилівки, Таращанки, Курчицької Гути, Малої Цвілі, Курчиці, Вірівки, Морозівки, Михіївки, Вербівки, Вишківки, Берегового, Заріччя. Зокрема, в тому напрямку, де місто і село матимуть взаємовигідні перспективи.
— Ви тричі були кандидатом на посаду новоград-волинського міського голови. Нині — кандидат на посаду голови Чижівської об’єднаної територіальної громади. Доводиться чути вислови, мовляв, для вас головне — «рватися до влади»…
— Рватися можуть штани. Я ж іду у владу, бо відчуваю, що маю досвід, характер, бажання і можливості змінити життя громади на краще. Я тричі був депутатом — в Олевській районній раді (ще у віці до 30 років) та впродовж двох скликань — у Новоград-Волинській міській раді, крім цього — членом виконкому Олевської міської ради.
Якщо я виграю на виборах, то, разом із однодумцями — моєю командою, доведу свою здатність бути керівником, а виграє хтось інший — нехай він тоді доводить. Лише підкреслю наостанок: найбільше боюся «приватизації» села.