Напередодні Нового року додому повернулися розвідники

На війні їх віддаляв від рідного дому часовий простір у два з половиною роки, а у день повернення — 26 грудня — платформа, на якій довелося затриматися, доки від пасажирського потягу залізничники відчіпляли вантажні вагони із військовою технікою. Ці декілька хвилин — наче кадри з фільму: тільки війна — сучасна, серед захисників — наші земляки, і ніхто не знає точної відповіді: коли ж завершиться конфлікт на Сході?
Прапор України і бойовий стяг розвідбату бійці винесли з потягу найперше. Це — найбільша їх гордість і сила на лютій війні, коли навколо — безліч випробувань, і не знаєш, чи буде у тебе завтра.
Один за одним, стомлені, неголені, із землистим кольором обличчя, вони ступали залізними сходами з вагонів на рідну землю. Цього кожен жадав найбільше там, у окопах. Ця мрія додавала сил виживати під свист кулі снайпера і не давала скоритися, коли гинули побратими.
Військова розвідка — найважливіший вид бойового забезпечення, тому 54-й розвідбат найдовше тримали на війні без ротації. Розвідники мовчали, коли йшли під оплески по рідній землі, але промовисто говорили їх очі. Дві реальності зустрілися в одній: реальність непередбаченої війни і теплого хлібу на вишитому рушнику з рук земляків… Важко було втримати сльози (мужнім воїнам — також), але чи потрібно це під час таких зустрічей?
Тремтів голос і у бойового командира батальйону Леоніда Іпатенка. Зрозуміло, що вітати підлеглих з війни — куди краще, аніж відправляти у розвідку до ворога. Втім, є страшніше обличчя війни — рахувати втрати. На жаль, є вони й у розвідувальному батальйоні.
— Війна не буває без втрат, — розповів полковник журналістам. — За останні півтора місяці ми втратили потужних командирів: один — загинув, двоє — поранені, перебувають на лікуванні. Останні наші важкі втрати — чотири розвідники з району. В результаті нещодавніх боїв на напрямку Широкине-Саханка в один день ми мали 12 контужених бійців, 1 вбитого, 3 поранених.
З гордістю розповів командир про те, що частини нашого гарнізону — серед кращих у Збройних Силах, і що розвідники з перших днів війни з честю виконували завдання у різних секторах. Нині у батальйоні сформовані потужні підрозділи, яким вдалося відвоювати у ворога багато кілометрів української землі, що зветься нині фронтом.
«Люди навчилися воювати, додому повернулися з миром. Основна маса батальйону зараз — не лише з Новограда і району, а й із Донеччини, Дніпропетровської та Київської областей. Батькам хочу подякувати за гідних синів і доньок. Пишаємося тим, що ми — з Новограда, і що ви — раді нам, а ми — вам!».
Два ешелони розвідбату прибули днями на місце постійної дислокації. Вдома їх привітали представники міської та районної влади. Новий рік ці захисники, нарешті, зустрінуть вдома. І разом з іншими загадають під ялинку заповітне бажання миру для України!