«У подіях навкруг нас є сторона видима і духовна, яку ми не бачимо…»

Звістку про вихід у світ нової книги «Не залиш душі подорожньої…» нашої колеги-журналістки, відомої творчої особистості Галини Кругляк, колектив «Звягеля» зустрів із радістю. Бо ж Галина Іванівна нині на заслуженому відпочинку, проте вихід книги, матеріали до якої збиралися впродовж багатьох років, засвідчив — творча робота продовжується.
«Життя — це постійна творчість, — погодилася авторка. — Мені хотілося би сказати читачеві цією книгою, щоб він не втомлювався бути у дорозі до себе. Найвище уміння — почати спочатку життя, дорогу, себе. Від духовного зростання залежить наповненість нашого життя, наша доля, доля наших дітей. Від постійного руху — до пізнання світу. Тому для мене важливо, щоб у читача з’явилося це відчуття шляху…».
У новій книзі (третій за рахунком) автор шукає відповіді на питання: для чого ми, люди, приходимо у цей наповнений стражданнями, та все ж прекрасний світ? Яка наша місія у Всесвіті? А за межами земного буття? Пошук відповідей і ліг на аркуші нотатками паломниці, сповіддю журналістки, оповіданнями та бувальщинами різних літ, герої яких не вигадані, а реальні люди.
«За мене говорять люди, які ділилися зі мною своїми історіями, набутою мудрістю. Тому, напевно, не сприймаю, що ця творчість — моя власність. Це — людські долі, думки. І я дуже вдячна, що вони довірили їх мені».
І справді, далеко не кожного журналіста сприймають як людину, здатну оцінити сокровенне. Якщо бути відвертим, то не кожен і здатен почути й побачити оте, приховане від загалу… А Галині Кругляк вдалося назбирати стільки коштовних людських історій, що матеріалу вистачить ще не на одну книгу.
Цікаво, що до авторки вже телефонують герої оповідань, котрі впізнають себе у новій книзі. Телефонують, щоб подякувати за розуміння, за прочитане між рядками, за душевні висновки. Хоч немає тут прізвищ, а лише імена…
Є у книзі і подорожня оповідь п’ятнадцятирічної давності очима паломниці, котра у групі прочан подорожувала храмами України, Білорусі та Росії, проїхавши на старенькому автобусі понад п’ять тисяч кілометрів... Розповідь про це свого часу була надрукована у «Звягелі», згодом лягла на сторінки книги, сьогодні багато у чому інакше сприймається крізь призму нинішніх взаємовідносин із Росією. Письменниця не робить жодних висновків, але дає можливість замислитися: «У цій війні, як і подіях навкруг нас, є сторона видима, а є глибоко духовна, яку ми не бачимо і не беремо до уваги при аналізі подій».

«Як журналіст ти завжди на усе реагуєш — усе життя, щодня, щогодини. Тож захотілося сказати про те, що ти надбав у журналістиці. Наче «кидаєш» своє серце, щоб читач на основі твоїх страждань, помилок, ходінь на манівцях, щось взяв для себе, зробив висновок і йому стало легше. Тому «підставляю» себе, щоб допомогти читачеві йти далі за мене», — поділилася Галина Кругляк.
Свою книгу письменниця не продає — то, як дарунок її душі, який був презентований і для нашого редакційного колективу, за який щиро дякуємо.
Вітаємо, Галино Іванівно, з виходом книги! Усе викладене у ній нам ще належить осягнути, кожному — у свій час.