Коли будівництво храму може стати яблуком розбрату

Минулої п’ятниці, 9 червня, у мікрорайоні «Болгарбуд» стався конфлікт навколо будівництва храму. Представники УПЦ (МП), прибувши ще уночі, збиралися під ранок провести освячення ділянки неподалік від Будинку офіцерів, вкопати тут хрест із намірами в майбутньому будувати храм.
Такі дії викликали активний спротив місцевих мешканців, патріотично налаштованих громадських організацій і політичних партій. Серед активістів, котрі перешкоджали діям священнослужителів, були і депутати міської ради.
За свідченням очевидців, на місце події прибули правоохоронці, представники міської влади.


З одного боку — згадана земельна ділянка передбачена під будівництво храму (детальніше про це ми ще згадаємо), з іншого — мікрорайон «Болгарбуд», як і, власне, весь Новоград-Волинський і район, зазнав непоправних втрат на невизнаній на державному рівні російсько-українській війні. Тож, позиція містян, які протестували проти спорудження храму Московського патріархату, чітка: недопустити будівництво культової споруди, яка, хоч і не за державною, але за церковною ієрархією підпорядковується небратній країні. Тим більше — навпроти будинків, де проживають сім’ї учасників бойових дій, вдови та сироти загиблих…
Того дня розпалювання конфлікту вдалося загасити. Обидві сторони провели молитву на нейтральній території. Але, очевидно, що у цьому протистоянні взято лише тайм-аут. Тому газета «Звягель» звернулася за коментарем до міської влади, аби оцінити ситуацію з точки зору нормативно-правових актів та дозвільних документів.
Як пояснив начальник управління містобудування, архітектури та земельних відносин міської ради Дмитро Гудзь, ця історія бере початок у 2011 році. Демонструючи ксерокопії документів, Дмитро Сергійович розповів, що тоді до міської ради звернувся протоієрей Стефан Маркевич, голова парафіяльної ради парафії Святого Іоанна Руського, із проханням виділити земельну ділянку орієнтовною площею 0,4 га в районі «Болгарбуду» під будівництво храму. Стефан Маркевич до заяви додав протокол зборів громади (мешканці «Зелених», «Лубчиці» і «Болгарбуду») із підписами 278 чоловік, які висловилися «за».
Невдовзі на адресу міської ради надійшло звернення (зі значно меншою кількістю підписів) від противників будівництва храму на цьому місці. Але, враховуючи тодішню політичну ситуацію, коли Російська Федерація вважалася другом і партнером, коли не було ніяких очевидних натяків на можливу війну, коли Московський патріархат не асоціювався у вірян із агресором, міська рада дала «добро» на збір документів для означеного будівництва.
І пішло все швидко. Було проведено акт обстеження земельної ділянки щодо погодження зі всіма службами міста на предмет можливості будівництва. З’ясувалося, що на ділянці є певна кількість інженерних мереж (по краю проходить водогін діаметром 150 мм, а також під землею прокладені два високовольтні кабелі), але їх наявність не критична.
Тож, рішенням виконкому від 16 березня 2011 року було погоджено місце розташування храму Святого Іоанна Руського Житомирської єпархії УПЦ на вул.Леваневського, 23А, за умови оформлення права користування земельною ділянкою.
Сесія від 29.04.2011 року надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,65 га для передачі в постійне користування вищезазначеній парафії. Зверніть увагу — в постійне користування. Зараз, як пояснив Дмитро Гудзь, у подібних випадках ділянки надаються в оренду, і, якщо орендар протягом кількох років не використовує землю за призначенням, то договір розривають.
А 16.02.2012 року рішенням сесії було затверджено технічну документацію та передано ділянку площею 0,65 га по вул.Леваневського, 23А, у постійне користування. У тому ж таки 2012 році релігійна громада отримала державний акт на право користування земельною ділянкою. А це, кажучи зрозумілішою мовою, фактично приватизація.
Потім парафія звернулася до виконкому по надання містобудівних умов і обмежень. Це процедура, яка надає дозвіл на проектування споруди. І їм дозволили проектувати.
І, фактично, все. Лише один раз за ці 5 років було звернення до влади від представників Городницького монастиря (вже не від Стефана Маркевича) щодо надання дозволу на облаштування огорожі навколо земельної ділянки. Містобудівна рада відмовила до надання проекту.
І все — ніяких звернень, ніяких видимих дій до минулої п’ятниці…
Втім, підсумовуючи сказане, в управлінні містобудування, архітектури та земельних відносин міської ради зізнаються, що формально, відповідно до закону, парафія має право будувати там храм. Їм лише потрібно розробити проект будівлі і затвердити його.
Звісно, що будь-які земельні чи підготовчі роботи до затвердження проекту, — не законні (під це можна «притягнути» і спроби вкопування хреста). І за це передбачено штраф, якщо відповідна інспекція складе протокол. Але, коли парафія матиме на руках проект і всі подальші погодження, то може цілком законно приступити до будівельних робіт.
Це — з точки зору закону. З точки зору нинішньої політичної ситуації і настроїв громади — все може бути геть по-іншому. Навряд чи патріотично налаштовані активісти мовчки і бездіяльно спостерігатимуть за будівництвом храму Московського патріархату у мікрорайоні, де ледь не кожна сім’я пов’язана зі Збройними Силами України. До того ж, звучать непоодинокі пропозиції залишити ту ділянку вільною, але облагородити. Зробити там, приміром, алейку з лавками і газонами, чи ігровий майданчик, чи поле зі штучним покриттям, чи турніки для воркауту… І корисно, і мікрорайон «дихатиме».
Але скасувати право власності на землю може лише суд. Міська влада тут не має повноважень, — зізналися у міській раді.
Тож, яким буде подальший розвиток подій, покаже час.