Стінолаз

Сергій Копитков (імена в матеріалі змінено) обікрасти пенсіонерку, яка живе в будинку навпроти, планував два тижні. Попервах навіть мав намір стару жінку позбавити життя, але в останній момент вирішив просто її приглушити рукояткою травматичного пістолета — по тім’ячку або ззаду по шиї. Так, як це роблять кіногерої у детективних чи кримінальних фільмах.
Копитков знав, що Ліндовська отримує чималеньку пенсію та й живе не бідно. Все життя пропрацювала на високих посадах. Має статки. Її чоловік помер три роки тому. Діти є. Але живуть десь по світах і навідуються рідко.
Жив Копитков у будинку навпроти. Із самого ранку зі свого вікна він стежив за двором. День був буденний. Бачив, як мешканці багатоповерхівок поспішають на роботу. Хто вів дитину в садочок, хто — в школу…
Коли ж у дворі людська метушня припинилися, Копитков приступив до свого злого наміру. Вийшовши зі свого під’їзду, пильним зором обвів прилеглу до будинків територію і, переконавшись, що ніде нікого немає, швидким кроком попрямував до п’ятиповерхівки. Підійшовши до будівлі, ще раз обдивився двір, а відтак подерся по водостічній трубі на другий поверх.

Віктор Думанський повертався з роботи (працював охоронцем в одній із місцевих фірм). Побачивши молодика, який ліз по водостічній трубі, а затим заскочив на балкон, він все зрозумів. Одразу по мобільному набрав свого приятеля, сусіда по поверху.
За хвилину той, мов на пожежу, вибіг із під’їзду. Поспіхом потиснувши Вікторову руку, Василь Лопатюк запихано спитав:
— Це жарти чи серйозно?
Віктор кивнув на будинок:
— Васю, я близько місяця спиртного й не нюхав.
— І що, отак по водостічній трубі той, про кого ти говорив, заліз на другий поверх?
— Як кішка!
— А до кого?
— До Ліндовської. Баби Марії.
— А чого в поліцію не подзвонив?
— Поки вони приїдуть… Коротше, погнали на другий поверх!

Марія Олександрівна оніміла, а ноги її зробилися ватяними. Ще б пак! Як тут не втратиш рівноваги, коли з дверей твого балкона зненацька з’являється якесь одоробло з пістолетом у руці.
— Тихо! — впівголоса наказав непрошений гість. — Тихо. І все буде добре. Де гроші?
— Я ще не отримувала, — ледь вичавила стара.
Копитков у зловісній посмішці скривив лице. Він поспішав. Тому, кинувши «ну-ну», знову «тикаючи», мов рівні, господарці оселі, наказав їй:
— Сиди мовчи і не рухайся. Я не із жартівників. Ослухаєшся — пошкодуєш!
Грабіжник нервував. Із його рук все падало. В рюкзак, який прихопив із собою, скидав цінні речі: мобільний телефон, срібні ложки і виделки (знайшов у серванті), золоті прикраси (вигріб із тумбочки).
— Де гроші?
Марія Олександрівна ще сильніше зціпила зуби. З осудом дивилася на зловмисника і думала: «Вбий, а не скажу!»
Копитков кинувся до шафи. Вивернув на підлогу складену постіль, хустки, покривала… І втішено посміхнувся, тримаючи в руках товстеньку пачечку гривневих купюр.
У старої аж серце стислося. Закричати? А якщо стрельне? Пожити ще хочеться…
У двері подзвонили.
Копитков проричав до пенсіонерки:
— Хто? Ти когось ждеш?
Марія Олександрівна мовчки звела плечима. А в душі пораділа, міркуючи: «Може, хтось бачив, як цей гаспид ліз до неї через балкон? Може, це поліція?»
Копитков поспіхом закинув рюкзак на спину і кинувся на балкон. Проте внизу, зиркаючи вгору, крутилося двоє кремезних чоловіків. Копитков скреготнув зубами і рвонув назад, до кімнати. Розгублено окинув поглядом розкидані речі і тут-таки із простирадл почав в’язати «мотузку». Коли справу завершив — побіг в іншу кімнату, вікна якої виходили на інший бік будинку. Кінець «шнурка» прив’язав до труби опалення, рвучко розчинив вікно і почав спуск.

Саме в цю мить Марія Олександрівна відчинила вхідні двері.
— Де він? — в одноголоссі викрикнули Думанський і Лопатюк, які вдруге піднялися на другий поверх.
Нажахана ситуацією стара, ледь не звалися на підлогу. Прошепотіла:
— А ви хто?
— Хороші хлопці, — поспіхом видихнув Лопатюк і рвонув до кімнати.
Та Ліндовська його спинила:
— Він з кухні поліз.
Чоловіки миттю кинулися надвір. Оббігли будинок.
Копитков спустився просто в руки Думанського і Лопатюка.
Чоловіки враз скрутили тому руки.
— Ви чого хлопці? — з підвиванням занив злодюжка. — Я в баби був.
— Та ми знаємо!
— Ви не зрозуміли. В коханки я був. А тут її чоловік…
Віктор Думанський засміявся:
— Артист! — і почав натискати кнопки на мобільному.
Аж тут із другого поверху заволало:
— Люди! Грабують! Людоньки! Он вони! Хапайте їх! Ой, Боже милосердний!..
Василь Лопатюк загигикав:
— О! Запізніла реакція! — І замахав Ліндовській. — Бабо Маріє! Все окей!
Однак та, очевидно від нервового перенапруження, репетувала далі, закликаючи людей на допомогу.
І люди збігалися.

А ще через якийсь час приїхали працівники слідчо-оперативної групи. Вони оглянули місце події та «прийняли» з рук місцевих жителів крадія, який, як з’ясувалося пізніше, вже притягався до кримінальної відповідальності. При затриманні у зловмисника було вилучено рюкзак, у якому знаходилось викрадене майно Марії Ліндовської. За даним фактом було відкрито кримінальне провадження за ч.3 ст.186 Кримінального кодексу України (грабіж). Чоловік затриманий у порядку ст.208 Кримінально-процесуального кодексу України. На даний час йому обрано запобіжний захід — тримання під вартою. Крадію загрожує покарання у вигляді позбавлення волі від 4 до 8 років.