Пам’яті актора

25 листопада 2017 року минає рік, як пішов у вічність чоловік, батько, дідусь, прадідусь, працівник культури, районного відділу освіти, дитячої спортивної школи, колишній актор Новоград-Волинського народного театру Будинку культури імені Лесі Українки — Юрій Миколайович Новак.
Успішні ролі, що подарували актору любов глядачів, це:

• Лаврін-Запорожець у виставі «Незабутнє», за кіноповістю О.Довженка «Україна у вогні»;


• Кіндрат Галушка у комедії «В степах України»;


• Апухтін із «Навіки разом», Дмитерка;


• сват у «Безталанній», Карпенка-Карого;


• роль старого цигана Андронаті, за твором Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала»;


• полковник Пушкар у «Марусі Чурай»;


• лісовик у «Лісовій пісні», Лесі Українки.

А скільки ще було ролей у актора Юрія Новака, скільки виїздів на гастролі — по Україні, до Криму, Білорусі, Росії.
Як не згадати «Лісову пісню» під час свята міста на острівку? І «Марусю Чурай» — на стіні фортеці на «Лесині джерела»!
…Відкриваються лаштунки сцени, і Юрій Новак виходить у довгому червоному контуші, підперезаний широким червоним поясом, із булавою — сам Богдан Хмельницький завітав до древнього Звягеля на гостину у дні «Лесиних джерел».
Юрій Миколайович не уявляв свого буття без театральної діяльності. Навіть, подивившись п’єсу «Навіки разом», поет Юрій Ковальський експромтом написав:
Апухтін — ти посол Росії,
А просто — ти ж бо наш Юрко,
Коли гадать на роки молодії,
То ти, між нами, — отако!
Юрій Новак — тричі лауреат Всесоюзного фестивалю народної творчості, нагороджений трьома золотими медалями Лауреата фестивалю за найкраще виконання чоловічих ролей.
Минули роки і відлетіли за обрій, наче птахи у вирій, залишивши нам теплий споминок та величне почуття причетності Юрія Миколайовича до великого театрального мистецтва, яке сам творив своїм талантом. Мистецтво дарувати людям радість, прикрашати їхні нелегкі трудові будні, зачаровувати усіх своїм покликом серця.
Тепер ми усі — дружина, діти, внуки, правнуки, друзі, колеги по театру — сумуємо за тобою, за твоєю мудрою порадою, за твоїм добрим серцем, за твоїм дужим плечем.
Нехай твій образ залишається незабутнім, який колись відтворився у всіх твоїх прожитих роках і втілився в образ найдорожчої твоєму серцю ролі Лавріна-Запорожця, і буде серед нас, як незгасне Довженківське «Незабутнє».
Спи спокійно. Ми завжди тебе пам’ятатимемо.