Пам’ять про голодомор

Серед нас живі є свідки —
Посивілі, мов лебідка,
Що від голоду вмирали,
Хліба крихітки не мали.
Пам’ятайте, не забудьте,
Українські люди,
Які жахи пережили,
Які чорні смуги.
Той зловісний 33-й
Прийшов, наче лють,
Лежать люди по канавах
І голодні мруть.
Голі, худі і опухлі,
Старенькі і діти,
Від голоду повмирали,
Ніде правди діти.
Активісти ходять гордо,
Списами жбурляють,
В хаті, в клуні і в коморі
Все зерно шукають.
Вимітають, забирають
По два рази в рік,
Замела мітла зловісна
На червоний тік.
Взяли хату і корову,
Поля десятину,
Та й погнали до Сибіру
І батька, і сина.
Не судилося з заслання
Вернутись невинним,
Скалічені тіла й душі
Їх в братських могилах.
Ще й зробили з тих нещасних
Ворогів народу,
Де є в світі така правда
І така свобода?
Пам’ятаймо про це, люди,
Хай завжди в вас статок буде,
Не можна голод забувати,
Бо Бог може покарати.