Возвягль: майже Київ у поліських лісах?

Отже, Звягель. Точніше — Возвягль. Достеменно, що означає назва міста (як і багатьох інших: взяти хоча б Київ чи Житомир), стовідсотково ми не дізнаємось ніколи. Якщо десь і були такі відомості, то давно перетворилися на чорнозем. Можна лише висувати гіпотези. Про них наразі й піде мова.
МІСТО АРІЇВ
Одні (В.Кобилюх, М.Марусяк) ведуть походження назви міста від самих аріїв, які, буцімто, проходили територією сучасної Звягельщини і залишили у спадок слов’янам назву городища на правому березі річки Случ. На їх думку, назва міста походить від двох санскритських слів «Звя» і «гель», що означає свято Сонця. Робиться сміливе припущення (якщо не фантастичне), що на городищі Звягеля знаходився прадавній культовий центр цивілізації аріїв поклонніня Сонцю, а пізніше у прадавніх слов’ян — Даждбогу.
Красива версія, але... Навряд чи в наших надслучанських дрімучих лісах щось забули арії-хлібосії. Та й археологічних даних про їх перебування немає. А навіть якщо арії тут і були, то як древляни, що з’явилися на Случі у VIII-ІХ ст., дізналися, що попередні народи дали своєму поселенню саме назву «Возвягль» — через не одну сотню років? Чи над городищем висіла табличка «Возвягль»? Чому використали чужу, незрозумілу назву? Своєї фантазії забракло?
«БРЕХУНГРАД» АБО «МІСТО ЛИСИЦЬ» — ЯК ВАМ ТАКЕ?
Думаю, що назва Возвягль має слов’янське коріння. А от що вона означає? Тут можливі варіанти.
О.Провоторов і Л.Коган висунули свою оригінальну версію. Так, О.Провоторов виводить походження слова Возвягль від слів «звяга», «звягать», що означає лисиця, лаяти, брехати, сваритися. Ось що пише про слово «звяга» В.Даль: «1) Лай вообще, собственно лисий; 2) шум, крик, звук, брань, брюзжанье; 3) докука; 4) клянча, безотвязный проситель; 5) плакса, визгливый ребенок; 6) брюзга, бранчивый воркун». Як приклади застосування цього слова, наведено кілька речень: «Гончие подняли звягу по лесу»; «Не боится волк собаки, а боится звяги»; «Звяги много, толку мало»; «Отстань от меня, звяга, не дам ничего!» та ін. Похідними від слова «звяга» є співзвучні іменники («звягун», «звягунья», «звягуша») і дієслова («звягать», «звяготить», «звигать»).
Виходячи із означення словника, О.Провоторов робить припущення, що навкруги Возвягля мешкало сила силенна лисиць, які гучно «лаяли, брехали», і мешканці, які оселилися на старому городищі над Случчю, виявивши таку цікаву рису місцевості, назвали своє поселення «лайградом», «брехунградом», «місцем лаяння лис», «містом брехні лис» тощо.
Можна припустити, що на покинутому чи захопленому поселенні оселився і назавжди залишився один із древлянських родів, який своїм тотемом мав лисицю (звягу) або Звяга звали їхнього вождя.

А також можна змоделювати ситуацію, при якій перші поселенці городища, спускаючись Прип’яттю, Горинню, Случчю вниз, на південь, і надибавши покинуте, вдало розміщене чиєсь поселення, вирішили піднятися і оглянути його. Подерлися нагору, аж раптом назустріч, прямісінько під ноги кидається лисиця, яка від остраху так зазвягала, що примусила останніх в серцях крикнути «Звяга!..» А потім, сидячи біля багаття, онуки слухали стару легенду про заснування поселення, яку їм розповідали сивочолі діди: «Діду, а розкажіть, як ви поселилися тут?». Розповідь передавалась із покоління в покоління, а цікава подробиця дала назву місту. На жаль, такої легенди ніким із дослідників не зафіксовано.
Лисиця розповсюджена навіть зараз на всій території Полісся і Волині. А от назв «Звягель», «Звяга», «Звягімир» тощо, окрім нашої, немає.
Треба також згадати той факт, що зафіксовані ще два поселення, в назві яких зустрічаються словосполучення «звяга»: одне — в Тернопільській області (Борщівський район), інше — у Вітебській області Білорусії. Всі вони були хуторами з кількадесятками будинків, і з’вилися лише в XVI-XVII ст.
Своєю назвою вони можуть бути зобов’язані як місцевому населенню, так і переселенцям із літописного Возвягля над Случчю (адже Данило роздав уцілілих між своїми родичами, а ті могли поселити полонених у своїх володіннях і зберегти пам’ять про загиблу Батьківщину).
Має право на життя і моя версія походження назви Взвягель. Давайте згадаємо, звідки ми взагалі вперше довідаємося про назву «Взвягль» — із галицько-волинського літопису. А за яких обставин? Ось перші рядки першої літописної згадки про місто: «Възъвглне же солъгаша Шварномъ, поемше тивоуна, не вдаша емоу тивоунити». Тобто, жителі міста збрехали Шварну, брату галицько-волинського короля Данила Романовича. Хто жителі такого міста? Брехуни, возвягляни. Слова «брехун» у стародавній праукраїнській мові могло і не існувати, а от «звягати» було. Чому Данило, його брат Шварно не могли обізвати непокірних брехливих жителів «звягелянами», а їхне місто «Возвяглем»? Князівський літописець, який через десятки років писав про визначні події правління свого володаря, записав саме те, що чув з уст князя чи його дружини, котра ходила у похід на непокірних возвяглян. А як насправді місто називалось, — міг і не знати.
Назва Возвягль через півтора століття після спалення і розорення його військами Данила Галицького спливла вже за литовських часів. Місцеві князі носили титул князів Звягельських. У списку міст, на які претендував великий литовський князь Свидригайло, місто згадується як Звягель. Для чого їм було називатися так, як про це пише літопис?
Швидше за все, назва була істо­ричною, прадавньою. За архео­логічними даними, на літописному городищі слідів людських поселень після 1258 року не знайдено. Занадто «гарну» пам’ять залишили по собі жорстокі галичани Данила Романовича. Ніхто не селився.
Не слід забувати і про те, що назва в літописі пишеться як Възъвгл. Погодимося з пізнішими дослідженнями вчених, які доповнили рідну назву голосними, і в них вийшло ВОЗВЯГЛЬ. Що означає префікс «во»? Біля Звягеля? А чому б і ні. Адже відомо, що літописний Возвягль мав два дитинця на двох окремих городищах — меншому південному (ще древлянському) та північному, яке мало більшу площу (сучасна Замкова гора). Уявіть, прибули перші руські колоністи заселяти заново древлянські звягельські землі, поновили новим валом, ровом, стінами старе древлянське городище Звягль, а поруч збудували новий дитинець на Замковій горі. Де вони жили? Во Звягля — тобто, біля древлянського Звягля. Саме таку назву міг знати літописець.
ПЛИВЛИ КУПЦІ І БИЛИ В ДЗВОНИ…
Не обминемо увагою ще дві версії про походження назви Звягель.
Перша з них виводить назву міста від слів «дзвякати», «дзвін» і т.п. Це тлумачення підкріплюють легендою про те, що ріка Случ була колись повноводною, її береги з’єднував підйомний дерев’яний міст. Коли кораблі підходили до нього, їхні високі щогли торкалися натягнутого перед мостом каната, і починав дзвонити дзвін (або дзвони). Це було сигналом, що час підняти міст і пропустити корабель.
Жодних документальних свідчень, які б підкріплювали цю теорію, я не зустрічав. Що стосується практичності такого підходу, то в XIII ст. (перша згадка про місто під назвою Возвягль) про існування пристані біля літописного Возвягля, великого корабельного торгово-пасажирського потоку ні письмових, ні археологічних даних немає. Немає купців — немає потреби і дзвона вішати на канати через річку. Окрім того, дзвони вилити — справа кропітка і грошова. Їх відливати могли дозволити собі лише князі для потреб великих церков. Бо й дзвони дісталися нам як предмети культові. Ми навіть не маємо археологічних даних про існування церкви на території літописного міста. Велике торговельне християнське місто — а церков немає? Чи заслуговує на увагу маленька призамкова церквушка на південному городищі для потреб володаря замку? Щоправда, практично весь посад не розкопаний, там могли бути безліч церков. Але вони — вглибині території міста, далеко від річки. А тут раптом дзвони дзвонили, як купці припливали... А навіть якщо б і були купці на кораблях, то для чого таким оригінальним способом повідомляти міську варту про себе? Адже археологічно встановлений факт існування численних фортпостів на підступах до міста доводить, що немає потреби у канатах через річку. Швидше за все, має місце свідома поетична творчість, а саме — доктора філологічних наук, житомирянина
П.В. Білоуса.
Ще одна версія пояснює походження назви Возвягль тим фактом, що, буцімто, в місті й навколишніх землях була така кількість ковалів, які своєю роботою зчиняли такий звяг, що чутно було всім, хто наближався до Звягеля. Та, по-перше, в Києві, Чернігові, Кременці, Галичі теж було багато ковалів, і галас вони зчиняли не менший. Та їх не назвали на честь цього факту. По-друге, археологічні знахідки Б.Звіздецького (навести) свідчать лише про можливість існування у місті професії коваля. Може, і була одна-дві родини ковалів, які аж ніяк не могли своїм ремеслом закарбуватися у народній пам’яті.
На останок — ще два відомих факти: поселення, яке виникло на попелищі літописного Возвягля, має назву Ржадківка. Пояснюють таку назву тим, що місцеві жителі викопували велику кількість іржавих давніх виробів із заліза, що залишилося від мешканців спаленого літописного міста. По-друге, буцімто, земля в тих місцях нагадувала кольором іржу — настільки вона була просякнута кров’ю захисників міста. Інший факт: на території сучасного міста Новограда-Волинського, коли рився котлован під багатоквартирний будинок на ринковій площі (в ньому розміщена «Укрпошта»), у відвалах старого валу, що захищав дерев’яний посад, знайдені залишки стріл та копій Х-ХІІ ст. З чим це пов’язано. А от із чим. Городище на південному пагорбі (південне городище) існує аж із V століття. Хто не оселявся в лісах Полісся над Случчю, — зажди там. Бо городище контролювало давнє відгалуження Великого китайського бавовняного шляху. Воно — маленьке, бо ніколи не мало великого стратегічного значення. І от Володимир Мономах змінює правила «престолонаслідування» — багато синів, всіх треба забезпечити наділами. Тут і згадали про спалене походами древлянське поселення, до якого прилягали чималі землі (подивіться карту Звягельского ключа). Один із молодших Мономаховичів і оселився тут зі своїми людьми.
За основною версією, князі Звягольські 15 століття — нащадки давніх болоховських князів, які отримали свій уділ. Болоховські ж князі, у свою чергу, є нащадками Інгвара Мстиславовича з волинської гілки Мономаховичів. Їх права на Східну Волинь і Луцьк були більш вагоміші, ніж права Данила Галицького.
ЦЕНТР ТОРГІВЛІ
Спочатку всім вистачало невеликого південного городища для князівської резиденції. З часом, коли в Київській Русі настали «золоті» часи розквіту державності, а з нею з’явилися нові шляхи, у т.ч. на Захід, доведено В. Вітренком, що через Возвягль проходив шлях із Києва на Захід, на Дубно, Луцьк, Краків. І він перетинався зі старою дорогою із варягів у греки і відгалуженням великого китайського бавовняного шляху саме біля стін північного городища. Ось чому, на мою думку, виникла потреба у заснуванні нового замку з трьома валами, ще й стіна захищала виїзд із міста.
Місто багатіло на торгівлі, розбудовувалося (нещодавні знахідки, в т.ч. китайської вази). Збільшувалося населення, вплив на інші землі та міста. Росли апетити і місцевого князя. І почав будувати укріплені замки-застави по берегах Случі (це має археологічне підтвердження). Там, де був єдиний нормальний брід через Случ для захисту і домінування, виникла застава — на пагорбі (зараз скелястому, а тоді — піщаному), де стоїть стара фортеця.
Скільки вона проіснувала, чи пережила навалу Данила Галицького, — невідомо. З яких причин тодішні князі Звягольські заселилися в уцілілій заставі, а не відродили місто на чи біля попелища зруйнованого — невідомо. Та саме це поселення подарував польський король Сигизмунд князю Костянтину Острозькому, а не Ржадківку. То, може, воно і називалося Звягель? А комплекс південного і північного городища — по-іншому?
Так, археолог Б. Звіздецький нічого не знайшов раніше 16 століття на фортеці. А далі від неї? Та то лише могла бути застава. Місто ж...
ЩО НАСПРАВДІ КАЖЕ ПЕРША ЛІТОПИСНА ЗГАДКА?
А тепер про першу літописну згадку про Возвягль і все, що навкруг неї. Наведемо її текст: «Възъвглне же солъгаша Шварномъ поемше тивоуна, не вдаша емоу тивоунити . Шварно же приде поимавъ городы вс и по немь придоша Белобережці и Чарнтинци и вси Болоховци, к Данилоу прислаша Миндовгъ к Данилоу пришлю к тоб Романа и Новогородц. а бы пошелъ ко Возвглю тоуда и къ Къıевоу, и срече срокъ во Възъвгл.
Въ лето [6766 (1258)] Данило же с братомъ, идоша, ко Возвглю в сил тжц . жд всти Романа . и Литвы и сто на Кореики дниноу . жда всти нихъ . и поиде ко Возвглю преже посла снаси . Шварна . да обьедеть град. да никто же не оутечеть нихъ . бо же вои с нимъ сотъ . гражан же видивши ратных. мало со княземь . смехоус стояще на граде . наоутро же приде Данилъ . со многомъ множьствомъ полкомъ со братомъ си . и со снмъ Лвомъ . видивъ же гражане. и оужасъ быс в нихъ . и не стерпеша и вдашаси. и городъ зажьже: люди же изведе . и вдасть на поделъ . во братоу си . во же Лвови . дроуги Шварнови . и поиде в домъ си . приемъ градъ . Романови же пришедшоу ко градоу . и Литв. потокши на градъ Литв . ни видиша нишьто же токмо и головни . ти псы течюще по городищоу . тоужахоу же и плевахоу . по своискы рекоуще нда . взъıвающе бгы сво . Анда. и Дивириа . и вс бгы сво. поминающе рекомы бси . потом Романъ ха по ци . поемь со собою мало людии . а прочии поусти домовь . Данило же и Василко б веселс. а Левь ехав домъвъ си . Литва же роздоумавше . и воеваша гнвъ держаще . ехавше же воеваша коло Лоучьска Данилови же не вдоуще ни Василкоу . слоужащии же князи Данилови . и людье Василькови . Юрьи. леа дворьскыи ини хаша на н хавшим же на н. нмь же притекшимъ . соупротивъ ко строуз. сноузникомъ же сразившимся».
Отже, що ми маємо. В рік 1257 князь Данило Романович отримав звістку про те, що якісь возвягляни обманули його, а саме: погодившись із його протекцією над містом, отримали в якості наглядача свого хазяїна тивуна. Та тивунити (правити) йому не дали, і з міста той втік чи його виставили. І ось великий збирач українських земель так обурився, що зібрав усю, що мав, силу, ще й литовців запросив, а ті новгородців (білоруських) підписали (добре, що не ляхів із мадярами та чехами). Вирішив всією цією армадою йти під Звягель, а там — і на стольний Київ: повертати батьківський престол.
ЧИМ ЗВЯГЕЛЬЧАНИ ДАНИЛУ РОМАНОВИЧУ В ОЦІ МУЛЯЛИ?
Та це — лише офіційна версія для нащадків переписувачів Галицько-Волинського літопису. На мою думку, справжня причина походу на Возвягль Данила Романовича була іншою.
Дошкуляло йому місто, як більмо на оці, яке розбагатіло на торгівлі, з князем Мономаховичем (останнім із київської династії Мономаховичів) і претендувало на першу скрипку не тільки в регіоні, а у подальшому — й на всій території Західної, Центральної та Південної Русі, адже Возвягль лежить майже посередині до центрів цих земель. Виникла нагальна потреба усунути небезпечного конкурента.
Згідно з канонічною версією подій, посунула сила-силенна війська (дружини самого Данила, його брата Шварна, ще й сина Лева взяли), стояла днину на річці Корейка (вважають, що це річка Корчик, яка протікає біля Корця), чекаючи вістей від новгородців та Литви, а потім раптом терпець урвався і вирішили самі місто взяти.
Чому так? Що змінилося? Достеменно невідомо. Окрім вістей із Галицько-Волинського літопису, інші джерела нам невідомі. Жодного клаптику пергаменту чи берести на території літописного міста не знайдено (чи свідомо замовчується багато століть поспіль). Жодної місцевої карбованої монети! Ювелірну майстерню знайшли, розкішні ювелірні вироби також, а монет — жодної.
Можна лише припустити: щось завадило звягельчанам дочекатися обіцяної допомоги (може болоховців, які перед тим були розбиті галичанами, чи монголів)...