Якщо «нерентабельні», то чому стільки невдоволених?

Акурат під Новий рік «Укрпошта» (а в нашому випадку — її структурний підрозділ — ЦПЗ №4) припинила роботу останніх газетних кіосків на території Новограда-Волинського. Містяни по-різному це сприйняли. Дехто — схвально. Мовляв, занедбані кіоски в центральній частині міста псують колорит. Інші ж — обурилися, звинувативши «Укрпошту» в обмеженні доступу до друкованих засобів масової інформації. Невдоволені городяни звернулися до міської влади з вимогами вжити заходів щодо відновлення роботи газетних кіосків.
На що відділ інформації міської ради повідомив наступне: «На адресу міського голови надійшов лист від начальника ЦПЗ №4 Г.С.Бущенко наступного змісту: «У зв’язку з тим, що значно знизились обсяги надання послуг поштового зв’язку, зменшились обсяги продажу періодичних друкованих видань, товарів народного споживання та збільшилися витрати на утримання поштових кіосків, утримувати поштові кіоски стало нерентабельно. З 01.01.2018 року будуть закриті поштові кіоски, які розташовані за адресами: вул.Шевченка, 12; вул.Шевченка, 45 (приміщення автовокзалу); вул.Шолом Алейхема, 2.
Реалізація періодичних друкованих видань здійс­нюватиметься через міські відділення поштового зв’язку та через листонош (поштарів)».
За дорученням міського голови В.Л.Весельського, перший заступник міського голови С.Ю. Колотов двічі мав зустріч із начальником ЦПЗ №4 Г.С.Бущенко щодо збереження роботи поштових кіосків у нашому місті. Наразі начальник ЦПЗ №4 веде відповідні перемовини з обласним керівництвом «Укрпошти».
Робота в цьому напрямку триває. У ЦПЗ №4 «Звягелю» повідомили, що питання відновлення роботи газетних кіосків у Новограді-Волинському вирішуватиметься на рівні міського голови та обласного керівництва «Укрпошти». Втім, жодних прогнозів поштарі не дають.

Очевидно, що друковані ЗМІ (навіть ті, що виходять щоденно) програють електронним в оперативності подачі інформації. Побачив, сфотографував, роздобув сякий-такий коментар (необов’язково) і виклав швиденько в Інтернет. У випадку з пресою читачі про подію дізнаються, в кращому випадку, через день-два або навіть тиждень.
Крім цього, переважна більшість електронних ЗМІ передбачає можливість залишати коментарі під статтею. Тобто, небайдужі читачі можуть дати свою оцінку прочитаному. Це — важливі козирі, але, власне, вони цим і вичерпуються.
Якщо ж проаналізувати далі, то ми часто стаємо свідками, коли дописувачі в соцмережах чи кореспонденти електронних ЗМІ редагують початковий текст або ж видаляють його, злякавшись відповідальності чи ймовірних наслідків. Через деякий час потенційний читач може зіткнутися з недіючим посиланням або ж із текстом, далеким від початкового змісту. Іншими словами — жодної відповідальності.
Саме тому офіційними засобами масової інформації на всіх рівнях — від державного до місцевого — є друковані ЗМІ. Всі закони, укази, рішення й розпорядження набувають чинності лише після оприлюднення друкованим словом. Тут ми підходимо до головного: автори публікацій (так само, як автори телерепортажів) несуть відповідальність як за достовірність інформації, так і за ті слова, що можуть бути розцінені як «образа честі, гідності чи ділової репутації». На відміну від деякої інформації в Інтернеті, коли будь-хто може назватися вигаданим ім’ям, сховати своє обличчя за будь-якою картинкою і ні за що не відповідати.
Зрозуміло, що пройде певний час, і це питання буде врегульовано. Але доки до цього дійде, друковані ЗМІ (поряд із телерепортажами) залишаються офіційним літописом — як для населення краю, яке прагне бути поінформованим, так і для істориків майбутнього, які з підшивок у архівах формуватимуть уявлення про наше сьогодення.
…Вже понад півстоліття людство запускає космічні кораблі, ще довше — використовує для цивільних потреб авіацію. Але від автобусів, що знайшли застосування раніше, все ж таки не відмовляється. Отже, не все нове неодмінно повинно замінити колишнє.