ПОШТА «ВАЛЕНТИНА» ДО ДНЯ ЗАКОХАНИХ
У сучасному швидкому суспільстві стало не дуже модно зупинятися, щоб сказати комусь теплі слова. Тим паче, скажете ви, в епоху Інтернету — в усіх нас є можливість оперативно комусь написати і одразу отримати відповідь. Втім, на носі — День закоханих, коли правила та принципи перестають діяти в очікуванні дива. І коли, як не у ці холодні зимові дні, ми згадуємо про тепло сердець?
Газета «Звягель» не відходить від своїх традицій, даруючи можливість нашим читачам писати «валентинки», які потім друкуємо на шпальтах. І нехай хтось зауважує, що це свято — лише маркетинговий хід торговців, і що потрібно бути дорослими мудрими людьми… Щороку я, редагуючи ваші «валентинки», переконуюсь, що ви, шановні читачі, незважаючи ні на що, продовжуєте любити, часом — страждати від кохання, але не припиняєте мріяти про почуття, які окрилюють. Особливо приємно, коли не соромитесь своїх почуттів, щиро відкриваєте свої серця — це дорогого варте. Погодьтеся, не в усьому слід йти за модою, тож нехай ваші зізнання подарують адресатам приємні емоції, які запам’ятаються!

Привіт, бригадире!
Я знаю, ти казав, що все, що між нами відбувається, — це не серйозно. Та от тільки я не прошу серйозності. Ти пробач, але я закохалася у тебе. Тому просто дозволь кохати тебе і, часом, бути поруч. Хотілося б частіше бачитись після роботи, але ти зайнята людина, шкода. Я зрозуміла свою помилку і дуже шкодую, що зробила це. А пишу, щоб ти знав: є людина, яка кохає тебе і переживає за тебе. Не пишу, хто я, бо, прочитавши ці рядки, ти сам усе зрозумієш, а іншим цього знати не потрібно.

Дорогой Вике С.
Есть магия у взгляда твоего,
В нём очень много разного всего…
Он может без труда очаровать
И вмиг всего один — заколдовать.
Твой карий взгляд из-под ресниц —
Он ярче сотен утренних зарниц,
Он слаще мёда и теплей огня,
Он согревает меня день изо дня.
И я в любви признаться враз готов,
Ведь знаю я, за что отдать любовь:
За взгляд твой и прекрасные глаза,
Что заменяют людям чудеса…


Любимому мужу Владимиру!
С Днем святого Валентина, любимый!
Ты самый замечательный человек на всей Земле. Твои забота, мужество, нежность и внимание делают меня счастливой! Каждой клеточкой тянусь к тебе и ценю каждую минуту, проведенную вместе. Обожаю тебя и очень люблю!


Дякую за рік, що змінив наші життя
Коли ти літаєш, коли погляд не дає впасти... Коли ти не знаєш, а може, краще було б ходити? Бути десь в небі — ось воно, щастя. Дивитися щодня тобі в очі, ось воно — щастя. Тримати постійно твою руку і знати, що є у нас завтра. Я дякую Богу за душу, за тебе і за наше завтра.

Зовсім не вірила ні в яке кохання. Тим паче, у День закоханих, придуманий продавцями усілякої «сердечної» фігні. Ховала посмішку, дивлячись на метушню закоханих перед святом, ніби купити якесь сердечко — то є гарантія чиєїсь любові до тебе, чи твоєї — до когось… Немає жодних гарантій, — була переконана. Як немає кохання, що триває вічно. Усі ці зітхання — вигадки людей, аби додати у життя неспокій, від якого потім болить голова і сіпає око.
Так думала я, йдучи вулицями міста у День Валентина торік. Аж раптом відчула хрускіт підбору — нові черевики висловили власну думку з приводу моїх міркувань.
Замислилася: «То ви згодні чи заперечуєте?!» Звісно, в іншої почалася б істерика, але не в мене. Дістала з сумки мобільний, аби викликати таксі.
А за пару секунд почула голос: «Будемо ремонтувати чи купимо нові?» Якась машина зупинилася поруч.
Пам’ятаєш, з притаманною «колючістю» у ситуаціях із незнайомцями, я тоді відповіла, що «якось вирішу сама». А ти у відповідь сказав, що я схожа на смішну мураху, якій відірвали лапку. Ми обоє уявили це і засміялися.
«Оксано, ти як собі знаєш, а я хочу купити тобі нові. Черевички, — усміхнувся ти, взявши мене під руку. Іронічно додав: — Зрештою, сьогодні свято. Треба дарувати любов ближньому. Сідай в машину і нічого не бійся».
Ми поїхали у магазин і купили нове взуття.
Щоправда, ти виявився не Валентином, а Артемом, з тих пір минув рік. У день нашого знайомства я відчула, що коли раптом втрачу рівновагу, то ти підставиш своє плече. Так було за цей рік не раз. Звісно, це не кохання, бо ми домовилися не називати так буденно наші стосунки. Краще «ремонт взуття» чи «екстрена допомога». Звісно, так краще.
До речі, а звідки ти тоді знав, що мене звати Оксана?

Кохану дружину Людмилу хочу привітати з Днем Святого Валентина
Моя любов до тебе не згасає!
Промінням сяє у твоїй красі.
Мов місяць, у тумані виринає,
І мовби осінь, постає з пітьми.
Чарівні сльози капають невпинно,
З небес зривають листя в забутті.
Моя любов, мов чарівна перлина,
Загублена в троянди красоті.
Бо ти наповнюєш моє життя собою,
І лиш тобою я живу!
Твоє кохання збережу довіку,
І щастя наше в серці пронесу!


Мені іноді цікаво, а ти взагалі існуєш? Така, якою я собі тебе уявляю? Несхожа на усіх інших, ніжна… Наче орхідея у некомфортному з вигляду грунті, схожому на каміння… Я знаю, що твоє життя, напевно, теж має бути не дуже комфортним, бо у комфорті рідко є неповторність. Ми поговоримо про це, якщо зустрінемось. Якщо ти, звісно, існуєш. Мені дуже хочеться тебе знайти і розгадати. Почути, що ти мене теж довго шукала. Тільки не ховай свою ніжність під чимось, дуже схожим на грунт із каміння.


У цей чудовий день хочу привітати своїх батьків: тата Ростислава та маму Валентину Савчуків
День святого Валентина —
День закоханих й щасливих.
Люди люблять і чекають,
А чого? Самі не знають.
У цей день все може статись —
Кожен може закохатись.
Будуть серденька співати,
Будуть квіти дарувати,
Будуть усмішки сіяти,
Хлопці на гітарах грати.
Свято ласощів й кохання,
Свято радощів й бажання.
Все — червоне і чудове,
Все — мрійливе і казкове.
Навкруги — сердець багато.
Кожен хоче ВІДЧУВАТИ
Звідусіль слова кохання,
Поцілунків відчування.
Люди люблять і цілують,
Всім серця свої дарують.
Закохайся у цей вечір —
Зараз буде це доречно!


Тобі, колишньому…
Здається, я любила тебе. Шукала у тобі те, що шукають інші, і трошки свого, інакшого.
Шукала дощу в спеку, як спраглий мандрівник шукає воду у пустелі.
Шукала можливості бути для тебе тією жінкою, котра приходить, коли інші зайняті гонитвою за грошима та видовищами.
Коли інші тебе губили, витрачали, — я хотіла тебе наповнити. Наче глечик з водою, якщо він повний, то може витримати посуху, сум, крижану реальність…
Я шукала тебе у різних людях: протилежних, несхожих один на одного. Навіть, у злих і черствих, коли здавалося, що в мені вистачає світла, і хотілося поділитися саме з тобою. Знала, що ти оціниш. Здавалося, що ти оціниш…
Здається, я любила тебе. Вірила, що усе це знайшла.
Але, віддавши тобі, спраглому, себе, я відчула, що крізь тріщини нашого повного глечика витекла уся вода.


«Валентинка» Людмиле от Виктора
Мне без Тебя каждый час — с год,
Если бы время, мельчить дробя,
Мне даже синий небесный свод
Кажется каменным без Тебя.

Володимиру С.
Написала освідчення своєму коханому у вашій газеті декілька років тому. Знаєте, він дуже радів і зберігає той номер до сьогодні. Так само ми зберігаємо наше кохання, щодня працюємо над тим, щоб було добре разом. Бо любов — це не лише свято, це ще робота. Чим краще ми її робимо, чим більше стараємося, тим якіснішими будуть наші стосунки. Рада, що ми обоє це розуміємо, коханий. Дякую, що ти є!


Я не люблю легких стосунків, коли усе просто і передбачено, а з тобою у нас по-особливому, без «усю-сю» і «мі-мі-мі». Весь час, як на вулкані. Сьогодні можемо спалити один одного у пристрасті, а завтра — крижаний ігнор. Що ми відчуваємо при цьому? Не хочу думати про це, поки плавиться лава і стає гаряче…