Лесине благословення у творчості місцевих поетів

ЇЇ ПОЕЗІЯ — СТОСИЛА, ЯК ВЕСНА
Ми, земляки Лесі Українки, усвідомлюємо, що серед славетних імен української літератури і світової культури, найпочесніше місце належить нашій землячці. Вона — наш золотий скарб. Як тільки нині не називають Новоград-Волинський — духовний форпост на березі Случі, свята Лесина оселя, оберіг духовності, Новоград-Волинська Говерла!..
«Тут у Лесі забилось серденько»… Маю переконання, що завжди, як би ми не знали її творчість, бракуватиме знань про нашу Лесю. Як багато своєю винятковістю і своєю звичайністю, кожним словом і кожним променем думки, кожним болем своїм важить вона у нашому житті. Підтримую думку Народної артистки України Ніни Матвієнко, яку висловила на святі «Лесині джерела»: «…Ми ще недоросли до того, щоб сказати: «Ми Лесю знаємо». Ні, до Лесі ми тільки торкаємося, всього-на-всього перегортаємо сторінки її життя. А якби справді увійти в її душу, у психологію, в філософію… Сьогодні треба просто говорити Лесиними словами — береш її рядок і читаєш. То тільки буде правда».
І все ж пізнати її велич допоможе письменницька когорта — плеяда паростків Лесиного краю, що живить їхній талант із коріння вічнозеленого дерева творчості землячки, для яких вона — еталон мистецької вартості, провідна зірка. Всеосяжний геній Лесі Українки з їхньої творчості озивається до нас життєстверджуючим оптимістичним пафосом, дарує нам любов свою, слова якої, як весняне оновлення, бентежать і лягають на серце і душу.
Без перебільшення своє особливе поетичне слово сказав Юрій Ковальський, присвятивши цикл поезій, пророче вірив, усвідомлював її велич.
Тобі не лаври, а барвінки
З мого Полісся до лиця.
Вінок тернистий України
Пересіяє всі сонця.
Дух поетеси живив його слово, його життя і роботу. Іти до всього: людей, землі рідної, України — єдиної у всесвіті — з любов’ю. Творчість поетеси складала його духовну потребу, з гідністю дорожив честю митця.
Поетеса Валентина Ксендзук щиро зізнається, що творчість Лесі — це як джерело натхнення, як взірець людяності, мужності й стійкості у подоланні життєвих труднощів, вірності своїй Україні: «…Лесина душа живе між нами. Завжди живе в борні Добра і Зла. Й сьогодні ранить, ранить кожне слово, що одержимо научає нас здобути свою мрію осяйну!»
Зворушливі, прості, до болю зрозумілі, що кожен би з нас їх промовив, линуть слова — прохання з уст поетеси Ніни Петрук-Талько: «…Навчи мене, Лесю, як ти, Україну любити. Життя не боятись і віри в добро не згубити. Я теж — українка! І сильна і горда від того. Чи ж вижила б, не вмерла б Україна, якби, Вкраїнко, не такі, як ти?!...».
У поезії «Монолог Лесі Українки» Лариси Герус ніби чуємо нашу Лесю, вона говорить з нами: «Почуйте мене, почуй високе небо! Почуйте крик душі, високі зорі! Щоб відійшли у вічність крик і горе, як боляче мені, як жаль».
Поет я! Сильна моя воля,
І мужньо буду шляхом йти.
Й поезія моя жива!
І слово, наче тверда криця,
До щастя кличе мій народ.
Сила такого художнього монологу, вкладеного в уста Лесі, у його сповідальності, зігрітого душею, палкого почуття особистого і творчого життя, яке стало ясним з висоти літ.
Пам’ятний для освітян 1963 рік — рік 50-річчя пам’яті Лесі Українки. У Луцьку на конференції, присвяченій цій даті, від міста виступила вчитель Юлія Левкович. Виступ побудувала у поетичній формі поезією: «А квітка — Ломикамінь пломеніє», в якій показала свою землячку у всій її величі: «…Я думаю про Лесю Українку, ту дівчину поліську, що зростала у нашім ріднім Новограді-Волинську, а потім піснею всього народу стала…».
Поетеса Лариса Ярмоленко у своєму творчому доробку промовляє: «Творчість Лесі Українки проходить до нас як джерело наснаги, як весняне оновлення».
В тобі, сестрице Лесе, віднайдуть
Блаженну іскру нові покоління.
І розгорять, і простір перетнуть,
Щоб квітла світла слава України.
І в кожнім серці будеш воскресати
Могутньою любов’ю до життя.
Ми завжди повинні пам’ятати і усвідомлювати, що Леся Українка — наша духовна основа, найкоштовніший діамант, що зміцнює наш дух у розбудові України, а ми — її часточка: «А понад Случчю: Слава! Слава! Стомовна слава і хвала! Над многомовним, многоликим — Вона, її слова: Ні, я жива!».
Журналіст Леся Гудзь поезією «Ідіть до Лесі» стверджує, що Лесина творчість — сила невмируща:
Ідіть до Лесі не лише у свято,
Йдіть просто так — без пишності й прикрас.
Ідіть до неї — в Бога днів багато.
Вона завжди чекатиме на вас.
…Спинивши вічність, ожила в граніті
Та й залишилась з нами — на віки.