Чому незграбні нащадки ледь не залишилися без спадщини?

Позачергова, 22-га сесія міської ради, присвячена надзвичайній події — пожежі у Молодіжному центрі — стала показовою.
Дуже показовою в сенсі ставлення «славетних» нащадків до власної культурної спадщини, оголила нездатність зберігати, правильно користуватись та управляти нею.
Упродовж багатогодинного засідання про що тільки не говорили, окрім одного, а саме: головної причини. Про те, що це — наша культурна спадщина, натякали, мовляв, «символ» і т.д., але причиною стало реальне ставлення до неї. Про що — ні пари з вуст.
Протипожежна безпека — річ, безумовно, надважлива, але в нашому випадку — це лише наслідки. Жодного разу на сесії не було згадано, що порушення саме пам’яткоохоронного законодавства, в першу чергу, стало причиною надзвичайної події.
Адже пам’ятка архітектури — це не просто «символ». Це — реальний об’єкт власної культурної спадщини. Головним для якого є збереження його автентичності. Який має чітко визнаний правовий статус, власні режими охорони і використання, охоронну зону і обмеження у користуванні. Щодо останніх, має свої певні відмінності від пам’яток історії.
Чому ані раніше, ані зараз про правовий статус будівлі Молодіжного центру, як пам’ятки, ніхто не згадав? Винятково через ставлення «нащадків». Не можна звинуватити одне лише управління архітектури і містобудування. Із цього питання немає бачення ні у міської влади, ні у пересічних мешканців.
На жаль, на сесії вкотре все звелося до рівня містечкових розбірок, прийняття «політичних» рішень, імітації бурхливої діяльності. Тобто, до чергової «імпрези» нашого, на жаль, вже реально погорілого, провінційного «театру» «політичних» амбіцій.
Рік тому підприємець на своє звернення отримав чітку відповідь, що прибудова — то внесення змін у пам’ятку, а значить — зась. В охоронній зоні пам’ятки навіть собачу буду без дозволу ЖОДА будувати не можна.
Чому підприємець, коли вже збудував, не був оштрафований і не отримав відповідний припис від виконкому, як органу охорони культурної спадщини?
Чому не був складений відповідний акт технічного стану пам’ятки і не поінформований, у першу чергу, вищий орган охорони культурної спадщини?
Чому жодного разу це питання не було винесено на комісію з питань топоніміки та з охорони культурної спадщини? Чи не тому, що жодний її член не знає вимог чинного законодавства із зазначених у назві дорадчо-консультативного органу виконкому питань?
Тобто, якщо б бодай один чиновник не «посоромився» виявити свою компетентність, хто знає?
І таке ставлення вже має свою «традицію». А тепер, на жаль, і ще більш сумні наслідки. Адже внесення змін у пам’ятки має різні форми. У нас це — і «самостійне» прорубування дверей по фасаду пам’яток, нерегульоване встановлення реклами, комерційної і політичної, встановлення псевдомеморіальних таблиць особам, які не мають до пам’яток жодного відношення. Є в нас і традиція все прикривати «епохальними» рішеннями міської ради і його виконкому. Насправді, прийняти вони можуть все, що завгодно, але виконувати їх без відповідних дозволів чи поза встановленим порядком — зась! Чомусь у договорах на оренду приміщень пам’яток не вказуються пункти щодо дотримання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини»…
Звісно, що для відновлення пам’ятки потрібно замовляти не проектно-кошторисну, а саме науково-проектну документацію. Все потребує саме фахового підходу, а Закон це прямо вимагає.
Навіть матеріальну шкоду, завдану пам’ятці, порахувати не можна, бо архітектура за скільки років не замовила і не зробила обов’язкову для них грошову оцінку.
Прикладом чи то некомпетентності, не фахового підходу, чи то свідомим введенням в оману стало обговорення «основного» варіанту знесення самочинної прибудови.
Таке враження, що в місті не залишилось фахівців… Навіть визначити об’єкт і суть питання не можуть. Адже відомо: «як пароплав назвеш, так він і попливе».
З іншого боку, ні ДАБІ, на яку намагалися все спихнути, ні суд не потрібен. Хоча дехто вперто намагався довести депутатам і громаді зворотне.
Йдеться не про «знесення самобуду». Це зветься «звільнення земельних ділянок, що зайняті без правових підстав та належать до комунальної власності територіальної громади». Та стосується воно саме нашого випадку — знесення МАФів і тимчасових споруд для підприємницької діяльності.
У Києві Кличко такі споруди сотнями зніс і далі зносить — без ДАБІ і рішення суду, бо порядок урегульований відповідною нормативно-правовою базою вже сім років як.
Маємо всього шість пам’яток архітектури, але до якості збереження, виконання передбачених Законом пам’яткоохоронних заходів, користування ними і користувачів, на жаль, накопичилось багато проблемних питань. Обговорення на останній позачерговій сесії, відверто кажучи, лякає — як через розуміння питання щодо культурної спадщини нашого міста, так і (навіть при наявності бажання) войовничою некомпетентністю та черговим намаганням робити «політику на трагедії».
Маємо, на жаль, всі шанси при такому розумінні і ставленні втратити нашу культурну спадщину в частині пам’яток архітектури вже за нашого покоління. У першу чергу, через втрату автентичності.