ЗА МАТЕРІАЛАМИ СУДУ

УГОН
Було 2 лютого 2008 року.
Вони мчали по нічній трасі.
— Невже нам пощастило? — Олександр не вірив в удачу.
Андрій невпевнено хитнув головою:
— Ще не зовсім. Треба ще проскочити Житомир. А точно твій знайомий тачку візьме?
— Я ж дзвонив йому. Ти чув.
— Ну, дивись, а то доведеться десь у лісі спалити.
— Та ну! Той візьме!
— Передзвони.
— Що?
— Передзвони йому, кажу!
— А-а — Олександр потягся за мобільником…
Незабаром молодики на крадених «Жигулях» в’їхали у передмістя Коростишева. Потрібного чоловіка знайшли швидко. Той уже чекав на них біля свого двору.
— Хвоста не було? — привітавшись із пізніми гостями, поцікавився той у звягельчан.
Відказав Олександр:
— Все спокійно. То береш тачку?
— Пішли в хату.
Господар нагодував хлопців. Потім, укладаючи їх спати, поцікавився:
— Скільки хочете за машину?
Олександр замислився.
Коростишівець додав:
— Грошей у мене небагато. Коротше, п’ятсот баксів дам.
— Домовилися!
Додому «продавці» поїхали вранці. Автобусом.
Крадіжку автомобіля потерпілий виявив наступного дня. Точніше, першою його зникнення помітила дружина, визирнувши у вікно.
— Мабуть, — сказала вона, — на базар ми сьогодні не поїдемо.
— А це чого? — не зрозумів чоловік.
— Нашої машини на стоянці нема.
— Як нема??!
— Іди подивись…
Викрасти «Жигулі» злочинцям було не складно. Господар забув із запалення витягнути ключі.
Написали заяву до міліції. Проте по гарячих слідах відшукати авто не вдалося. Пошуки затяглися.
А в кінці лютого Олександр, повертаючись із кафе-бару, в одному із дворів, що в районі «Смолка», помітив мотоцикла. Викрав його. А потім зателефонував Андрію, щоб приїхав у вказане місце.
Той швидко приїхав.
— Андрюха, треба мотик загнать до одного мого знайомого.
— Де ти його взяв? — спитав приятель.
— Позичив, ги-ги-ги!
— Поняв! Куди саме?
— Я скажу.
— А сам чого не хочеш?
— Розіб’юся. П’яний же.
— Кажи адресу.
Мотоцикл «відігнати» їм не вдалося, бо цього вечора були затримані працівниками міліції.
НАПАД
Юрій купив на ринку продукти і вже збирався було йти додому, коли біля магазину він помітив свого приятеля Олександра. Поманив того до себе.
Хлопці привіталися. Поцікавились один в одного справами. Потім Юрій запропонував:
— Може, по пивку?
— А чого тільки по пивку? — вискалив зуби Олександр. — Можна щось і до пивка! Ну, поміцніше!
Хильнувши горілки з пивом, молодики пішли до ремзаводу.
Дорогою Юрій запропонував:
— Саня, може, гайнемо в місто, прошвирнемося?
Олександр кивнув на сумку:
— З продуктами?
— Зараз занесу додому і підемо.
— Ну, давай. А гроші є?
— На бухло ще буде.
Вони звернули на вулицю Полянського. Попереду помітили дівчину. Оцінили її фігуру. Похихикали. Обігнавши незнайомку, оцінили її ще й спереду.
— Нічого так! — сказав Олександр. – А, може, це…
— Що?
— Словом, бігом відтарабань хавку додому і дуй назад!
— Умгу.
Юрій за хвилину повернувся.
— То що ти хотів? — спитав Юрій і, глипнувши на дорогу, для чогось поцікавився:.
— Де вона?
— Хто?
— Ну, тьолка та?
— Пішла до річки. Мабуть, на кладку. Давай за мною!
— Що ти надумав?
— Бомбанемо її.
— В смислі?
— Ти що — не поняв?
— А-а…
Дівчину наздогнали біля місточка.
— Ей, мала! — гукнув Олександр і вчепився за сумочку.
Проте, дівчина міцно тримала її в руці. Другою — дістала з кишені ліхтарик і посвітила в обличчя нападника.
Олександру це явно не сподобалося.
— Вимкни блимавку свою! — гаркнув він.
У дівчини на очах виступили сльози.
— Що ви від мене хочете?
— Дай сумку!
— Це моя.
— Була твоя — тепер буде наша, ги-ги!
— Пішов геть!
— Що-оо?!
Дівчина непомітно видобула з кишені мобільний телефон. Але скористатися ним не встигла — Олександр ударив її кулаком в обличчя. Потім ще раз.
Юначка не втрималася на ногах, упала.
Потім молодики почали тендітне тіло дівчини копати ногами. А вже затим, відібравши мобільний телефон і зірвавши з голови шапку, накивали п’ятами.
Із струсом мозку юнка ледь підвелася з землі. Однак додому дошкандибала і все розповіла батькам.
Почувши це, батько кинувся до телефону, набрав номер міліції.
…Того ж вечора хлопці мобільний телефон спихнули продавцю одного із місцевих магазинів. Потім пішли гуляти в бар. У ньому й були затримані працівниками міліції.
А згодом — лава підсудних. І оскільки Олександр уже раніше притягався до кримінальної відповідальності, то він отримав п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, Юрій відбувся двома роками умовно.
ПРИЧЕПУРИВСЯ…
Олексія трохи похитувало.
— Догнатися б, — сказав про себе і злякався власного голосу. Адже ніде — ні душі. Хіба що миша десь пошкрябує. Знайшла чиюсь «заначку». Тихо додав: — Приодягнусь, ось тоді й погуляємо, хе-хе!
Сів на стілець, зняв із себе стару куртку й кинув її на підлогу. Зняв дорогий костюм і приміряв його на себе. Однак штани талії не трималися. Знайшов пасок, підперезався. Затим подивився в дзеркало.
— Нічого так! Гм! Геть нічого! Дівчата всі мої! — випнув Олексій груди. А потім перевів погляд на свої старі черевики і скривився, мов хрону в рот набрав. — Непорядок!
Підійшов до стелажу, вибрав найкращі черевики. Знову сів на стілець і перевзувся. Знову підійшов до дзеркала.
— О-о! Це інша справа!
Відтак приміряв нове пальто. Воно на нього було трохи завелике.
— На виріст не піде. Я вже того…
Підібрав друге. Підійшло.
— Ну, просто крутяк! Ех, тепер можна й шикануть!
Але в очі кинувся нічогенький піджак. Зняв пальто і натягнув його поверх костюма. Потім — пальто.
Тільки хотів піти, як очі наштовхнулися на нічогенькі кросівки.
— Гм, класні!
Сунув їх під пахву.
— Тепер можна і тупати!
Повернувся і — закляк. Перед ним… стояли працівники зі служби охорони.
— Ну що, приодягнувся?
Олексій не відповів — мову відібрало. Протверезів одразу. Стоїть, мов стовпчик. Незчувся, як з-під його руки випали кросівки. Відтак потягся, щоб зняти пальто.
Проте йому грізно сказали:
— Не треба!
А за кілька секунд на руках Олексія клацнули кайданки. Не пощастило…
Коли крадія привезли до відділка, він розповів, що родом з Полтавської області і тимчасово проживає в Новограді-Волинському в районі «Болгарбуду». А в магазин заліз через вікно, вийнявши з нього тріснуте скло.
Мабуть, сидів би Олексій зараз там, де Макар телят не пасе, але мусить дякувати потерпілій, господарці магазину, яка заступилася за нього і попросила суд не позбавляти хлопця волі. Тим більше, що неборака щиро розкаявся і до цього в тенета Феміди не потрапляв. Тому трирічне позбавлення волі Олексію замінили на рік умовно. Однак разом з тим на нього покладено ряд певних обов’язків. А вони наразі — суворі.