Як потрапила до нас лондонська і паризька цегла?

Виявляється, є люди, котрі колекціонують старовинну цеглу. Особливо завзятих із них називають мисливцями за цеглою (від англ. «brickhunter») чи латерофілистами. Існують музеї, присвячені виробництву цегли. У нашому регіоні цеглу з тавром зберігають переважно в приватних руках. Багато хто — на горищах чи підвалах.

Цегла, про яку запитує наш читач, менша за розмірами від стандартної і відноситься до вогнетривких — її виробляли для грубок і камінів, які топили кам’яним вугіллям. Звичайна цегла розрахована на деревину, що дає меншу температуру. Вогнетривкості досягали за рахунок додавання кварцового піску. На цеглі іноді вказували температуру, яку вона витримує, наприклад 1780 °С. Цифри тут означають не рік, а градуси.

Фото знахідки з с. Киянки ми закинули в редакційну ФБ-спільноту — «Звягель (Тижневик)» і зібрали багато інформації. Ось деякі коментарі:

«Таку цеглу виготовляли на заводі в с. Курмань (нині с. Тернівка). У багатьох селах Новоград-Волинського району і в самому місті були такі заводи. Наша глина має достатній відсоток кварцу».

«Біля нашого села Курчиця також виробляли цеглу. Ще живе бабця, їй 92 роки, яка малою там працювала. Норма була 500 цеглин у день».

«У новоградській в’язниці грубки були зроблені з цієї цегли. Місцеві все розтягнули, порозбивали і понищили».

Наприкінці 19-го — початку 20-го століття в наших краях справді було багато цегельних заводів, які випалювали вогнетривку цеглу. Нині колекцію цегли зберігає музей Українського побуту в с. Полянка Баранівського району. Великі родовища шамотної глини для виробництва вогнетривкої цегли були й на Волині — у Гощі (Рівненщина), у садибі Валевських, теж зібрано колекцію цегли з навколишніх сіл. Ось що нам розповів хранитель Гощанського музею — пан Валерій Бейлах:

— Здебільшого цеглa «London», «Paris» була підробкою відомих англійських і французьких брендів. Часто навмисно робили помилки в клеймах, щоб не претендувати на ексклюзив. У нас цим займалися волинські євреї, які успішно збували цеглу, до речі, непоганої якості. На початку 20 ст. провели уніфікацію стандартів і маркування старовинних брендів було відмінено.

Як стверджують дослідники, тавро «London», «Paris» виробники ставили для солідності та приваблення покупця. «Лондонська» цегла відносно «молода» — датується кінцем ХІХ століття, початком ХХ. Вона зустрічається в безлічі різновидів — різняться як розмір, колір цегли, так і написи. Трапляються смішні помилки, які підтверджують небританське походження продукту. Зокрема, напис «LOНDONS» із кириличним «Н» замість латинського «N». Або «И. LONDON.S» (латинське «N» — дзеркально повернуте) чи «N.LONDON. Б.», «N. LONDЛ. П». Важко уявити, як англієць міг би зробити таку помилку.

Головна принада цегли з тавром — антикварність, тож для антуражу її полюбляють вмуровувати в грубки чи стіни. Краєзнавець Віктор Ваховський розповів, що йому доводилося бачити клеймовану цеглу навіть у місцевих будівельних магазинах — зараз це модно. Звісно, продають її не оптом, а в одиничних екземплярах. І коштує вона дорожче, ніж звичайна. На цьому можна заробити.

— Цеглу до Новограда-Волинського ніхто не возив із Лондона та Парижа. Причина проста — занадто дорого. Усю цеглу виготовляли на місці, — розповів Віктор Ваховський. — У нашому місті та навколо нього було багато великих та малих цегельних заводів, які випускали продукцію різної якості. Основною ознакою була відпалена цегла чи цегла-сирець. Перша коштувала значно дорожче, бо в ціну закладали і вартість процесу відпалювання.

Найбільш відомими клеймами на цеглі у нашому регіоні є написи «Лондонъ», «Парижъ» та «Фридманъ». І яке ж співпадіння — у 1912 році на базарі (нині — площа Лесі Українки) стояв будинок, який належав Ландану. Можливо, це випадковість, однак не хочеться відкидати версію про походження цегли «Лондонъ» від прізвища Ландан.

У Державному архіві Житомирської області зберігається не одна тисяча справ, пов’язаних із життям Новограда-Волинського (Звягеля). Для поціновувачів історії промисловості міста найбільш цікавими є журнали перевірки промислових підприємств та промислових занять. Саме в них зберігаються відомості про цегельні Новограда-Волинського, з яких можна дізнатися ще більше інформації.

Юлія КЛИМЧУК