Невдовзі наша громада позбудеться понад сотні радянсько-російських топонімів

Новоград-Волинський накрила чергова хвиля перейменування. Цього разу, схоже, остаточна. Надто вже вагомими, в умовах російської агресії та численних звірств, учинених окупантами проти українців, стали аргументи до дерусифікації в усіх сферах життя, а в назві топонімів — і поготів.

Ініціатори повернення Новограду-Волинському історичної назви Звягель знову і знову наголошують на російському, тобто, окупантському походженні нинішньої назви міста — саме Катерина ІІ нарекла місто цим ім’ям у 1795 році, коли до складу Російської імперії загарбницьким шляхом увійшли нові землі.

Ініціативна група наводить приклади, коли вже в ході нинішньої війни російські окупанти, не церемонячись, міняють вказівники з топонімами захоплених на півдні й сході України міст і сіл. Чим доводять: мова має значення і назви мають значення.

Утім, так вже історично склалося, що новоград-волинці — багато в чому «особливі». Недарма ж раніше місцеві жартували, що східняки їх називають «бандерівцями», а західняки — «москалями». Комусь це не подобається, іншим — навпаки, але цей факт є, і його треба приймати, якщо ми хочемо називати себе й далі демократичним суспільством.

Прихильників повернення Новограду-Волинському історичної назви Звягель побільшало. Вони демонструють активну громадську позицію й відстоюють свою думку на тематичних засіданнях і в соцмережах. Проте містян, котрі не хочуть, аби Новоград-Волинський ставав Звягелем, все одно значно більше. І станом на сьогодні — більше на порядок, тобто, у десять разів. Що доводить і опитування, проведене у Фейсбук-групі «Звягель» (тижневик). За 6 діб у ньому взяли участь понад чотири з половиною тисячі користувачів. Із них за назву Новоград-Волинський висловилися 4057; за Звягель — 458 (станом на ранок, 18 травня).

Демократичні цінності, які Україна декларує й вибудовує, якраз і полягають у тому, що рішення ухвалює більшість. Більшістю обирають Президента, депутатів, голів громад. Більшістю ухвалюють рішення під час сесій, зборів членів різноманітних об’єднань, вуличних кооперативів… То чому ж у випадку із назвою міста ми повинні відходити від цієї практики? Від цієї очевидної й разючої відмінності між українським народом і рашистами. Адже це в окупантів прийнято плювати на думку громадян, ламати через коліно й насаджувати свою волю.

Натомість зараз у соцмережах не просто бракує єдності (такої важливої у складний для країни час), у багатьох дописах і коментарях починають домінувати образи й приниження опонентів за інакшу думку. Прихильники повернення місту назви Звягель (не всі звісно, але доволі значна й активна їх частина) починають вивищувати себе над іншими, навішувати на опонентів ярлики, обзивати їх, м’яко кажучи, не достатньо розумними… І все це аж ніяк не сприяє єдності — тієї, якою ми пишалися ще місяць-два тому.

Так, Новоград-Волинський стане Звягелем. Процес дерусифікації триває і має незворотній характер. Невдовзі наша громада позбудеться понад сотні радянсько-російських топонімів у назвах вулиць, провулків, скверів, парків (детальніше про це читайте на 2-ій сторінці). І, певен, громада пройде шлях від Новограда-Волинського до Звягеля. Можливо, це станеться не вже зараз, а, наприклад, після Перемоги — коли в місто повернуться воїни та переселенці. Коли люди почнуть спокійніше і впевненіше чекати завтрашній день. І пройдімо цей шлях толерантно, виважено, в умовах взаємоповаги, чим, зрештою, будемо потім пишатися!

У наступному номері «Звягеля» ми опублікуємо офіційне роз’яснення, чи потрібно (і коли й кому саме, якщо потрібно) переоформляти документи після зміни назви міста, вулиць та провулків.

Олег БРЮХАНОВ