І в дощ, і в мороз, і у спеку годує котів

«Такі люди варті відзнаки «Гордість громади», — вважають наші читачі

Пані Марія ось уже 15 років годує кицьок на фортеці. Усіх тварин знає не лише на ім’я, а й за характером та уподобаннями в їжі. Коли жінка сюди приходить, то всі пухнастики стрімголов біжать до неї.

Цю картину постійно спостерігають люди, котрі відпочивають на фортеці. Якось довелося
бачити реакцію гостей міста, і вони були дуже вражені: «Це у вас такі безпритульні коти відгодовані? Нічого собі!»

Ми поспілкувалися з пані Марією в один із днів під час її чергового візиту на фортецю. Це було спонтанне, випадкове інтерв’ю. Жінка, хоч і ділилися щиро, проте фотографуватися для газети не хотіла. Розповіла, що зараз годує 16 великих котів і 7 маленьких, а біля своєї багатоповерхівки — ще 11. Загалом 34!

Є серед них постійні, і новенькі, і вагітні кицьки, і «авторитети» є — коли їдять, то інші чекають.

Щодня пані Марія не лише годує котів, а й прибирає після них. Приносить із собою одноразовий посуд для годування. Зауважує, що корм постійно дорожчає, але допомоги в інших людей не просить.

«Люди бувають противні, тому я до них по-різному ставлюся. А котів дуже люблю. Взагалі люблю тварин», — пояснює свою турботу.

Коли ми опублікували цю історію у Фейсбук-групі «Звягель (Тижневик)», то допис зібрав дуже багато позитивних реакцій. Багато хто щиро дякує пані Марії за добре серце і гарний приклад:

«Дай боже здоров’я цій панянці!»

«Добра душа! Клас, як приємно, що є такі люди! Побільше б таких на планеті!»

«Знаю тьотю Машу і пишаюся такою сусідкою. Здоров’я їй і людської підтримки!

«Вона — добра людина, яка не полишає тварин у такий важкий час. Не кожен, хто має таку можливість, робить добрі справи».

Пані Марія каже, що їй пощастило заробити хорошу пенсію на Крайній Півночі, під час видобутку нафти. Тепер живе сама, має фінансову можливість допомагати. Зізналася, що на котів витрачає щомісяця значну частину пенсії. Суму цього разу не писатимемо, бо в мережі вона в декого викликала бажання повчати: на що краще було б зараз витратити гроші.

Цей факт вразив багатьох пенсіонерів, котрі ледве виживають на свої копійки. Багато хто взявся рахувати чужу пенсію, замість подяки за непросту місію. Мовляв, «яку треба отримувати пенсію, щоби так щедро годувати котів?»

За жінку одразу заступилися небайдужі:

«Які у нас огидні люди! Порахували чужі гроші, ще й розказали, як їх витратити. Вам усім має бути соромно. Пані робить добру справу. Це — її покликання».

«Шановні, не у грошах справа, а в людяності та любові до беззахисних тваринок. Саме таких громадян треба відзначати нагородами «Гордість громади». Вона це робить не задля людської прихильності до себе. То справжня, мужня, чесна, мудра жінка, яких мало. Навіть сьогодні, у такі страшні дні, вона не втікає в краще життя, бо знає, що без неї пропаде те все кошаче сімейство! У нас в Україні у притулках так не турбуються про людей, як вона», — вважають учасники нашої групи «Звягель (Тижневик)».

Упродовж 15 років у дощ, мороз чи спеку пані Марія (до речі, завжди гарно виглядає) вирушає доглядати за котами. Не пропускає жодного дня! Щоразу, коли погода несприятлива, просить у Бога створити кращі умови, аби можна було нагодувати безпритульних тварин. Адже вони на неї завжди чекають. Буває, під час снігопаду доводиться робити стежку для чотирилапих, щоб нагодувати.

«І ще жодного разу після моєї молитви не було такого, щоб погода не покращилася!» — усміхається пані Марія. — Мені люди кажуть: проси в Бога краще щось для себе, а я прошу для них. Про себе я сама подбаю, про них — ніхто».

Багато наших громадян, перебуваючи за кордоном, побачили там зовсім інше, ніж у нас, ставлення до тварин. Зокрема, відсутність безпритульних. Навіть у сусідній Польщі не побачиш жодного котика на вулиці, а песики за кордоном гуляють тільки зі своїми власниками. «Усі тваринки нагодовані, чистенькі, мирні та щасливі», — діляться враженнями наші люди. І мріють, аби так було в Україні.

* * *

Згадали люди й про розповсюджувачку газети «Звягель» — бабусю Олю, котра теж роками підгодовує котів біля центрального парку. Щоправда, у неї пенсія — мінімальна, але її це не зупиняє. Гроші від продажу газети вона витрачає на корм, а ще наші читачі іноді залишають решту, і ці гроші теж йдуть на допомогу для безпритульних котів.

«Дай, Боже, їй здоров’я і покупців, хто не пошкодує залишити пару гривень на корм тваринам. Давайте їй хоч по 10 грн або купіть газету, коли проходите повз», — пишуть містяни.

Виявляється, у нашому місті є багато добрих сердець. І це — дивовижно!

Юлія Климчук
Фото автора