Українські рушники і книги: у Німеччині зберігають надбання, які знищують росіяни
- 34
- коментар(і)
- 05-09-2022 11:06
На виставці в німецькому Людвігсхафені новоград-волинська Школа мистецтв не вперше презентувала малюнки своїх учнів. Також на виставці були представлені українські рушники, зібрані нашою землячкою Валентиною Собецькою (Рунк), головою благодійної організації «Україна Rhein-Neckar для Новоград-Волинський». Разом із чоловіком Петером Рунк вони багато років із небайдужими німецькими меценатами допомагають дітям нашого міста. Із початком війни відправляють гуманітарні вантажі й у інші українські міста.
— Одна біженка заплакала, побачивши на виставці до Дня Незалежності України нашу колекцію рушників і експонатів про Лесю Українку, — розповіла пані Валентина. — Зі сльозами на очах дякувала: «Ви зберігаєте за кордоном надбання, які жорстоко знищують росіяни по всій Україні».
Інша жінка, котра вже 30 років живе в Німеччині, родом із Дніпра, запевнила: «Буду вчити мову, згадую її, ви тільки продовжуйте говорити і співати українською, а я навчуся...»
Палестинська родина біженців з України шукає в Німеччині українську школу, аби після садочка діти не забули мову... Батько показує дітям малюнки юних українських художників (на фото), діти із зацікавленням гортають дитячі книжки Лесі Українки. У родині, де рідна мова — арабська!
— Запитую старшого, 6-річного хлопчика: чи розуміє він мене? — розповідає Валентина. — Киває головою, що так, розуміє. Адже його тато 40 років прожив в Україні і є громадянином України, діти народилися в Україні. Вони — теж українці, хоча без краплі української крові! Коли на виставці в Німеччині почули пісню «Про рушник», тато втирав сльози, а коли співали «Не твоя війна», то плакали всі присутні українці...
Пам’ятаймо своє коріння, піклуймося про майбутнє. Діти України не повинні жити у вигнанні, не повинні забувати мову і традицій рідного краю! — закликає наша землячка.
І щиро дякує всім, хто допоміг облаштувати виставку. Особливу подяку висловила учням новоград-волинської Школи мистецтв і викладачці Світлані Легензовій — за багаторічну співпрацю та чудові роботи вихованців.
«Ми раді, що наша праця і талант дітей приносить користь. Дякуємо вам, що підтримуєте і популяризуєте за кордоном українську культуру!» — відповіла художниця, викладач Школи мистецтв Світлана Легензова.
«Те, що вона робить, — це настільки шляхетно і потрібно, — кажуть земляки про роботу Валентини. — Адже з німецькими благодійниками вони не лише організовують культурні українські акції, а й допомагають гуманітарними вантажами». А пані Валентина сподівається, що наші біженці допомагатимуть їй та її команді не втрачати Україну за кордоном.
Вона раніше розповідала «Звягелю», що занепокоєна російськомовністю окремих біженців. Мова важлива, адже ці люди презентують Україну, а розмовляють… мовою агресора-вбивці. Німцям, зізнаються, це дуже не подобається. Дехто з них почав вивчати українську, аби покращити комунікацію.
Нараз волонтери хочуть об’єднати зусилля і запропонувати біженцям вивчення української, які нею не володіють. Кажуть, їм хочеться вірити, що, повернувшись в Україну, ці люди нарешті розмовлятимуть державною.
— Одна біженка заплакала, побачивши на виставці до Дня Незалежності України нашу колекцію рушників і експонатів про Лесю Українку, — розповіла пані Валентина. — Зі сльозами на очах дякувала: «Ви зберігаєте за кордоном надбання, які жорстоко знищують росіяни по всій Україні».
Інша жінка, котра вже 30 років живе в Німеччині, родом із Дніпра, запевнила: «Буду вчити мову, згадую її, ви тільки продовжуйте говорити і співати українською, а я навчуся...»
Палестинська родина біженців з України шукає в Німеччині українську школу, аби після садочка діти не забули мову... Батько показує дітям малюнки юних українських художників (на фото), діти із зацікавленням гортають дитячі книжки Лесі Українки. У родині, де рідна мова — арабська!
— Запитую старшого, 6-річного хлопчика: чи розуміє він мене? — розповідає Валентина. — Киває головою, що так, розуміє. Адже його тато 40 років прожив в Україні і є громадянином України, діти народилися в Україні. Вони — теж українці, хоча без краплі української крові! Коли на виставці в Німеччині почули пісню «Про рушник», тато втирав сльози, а коли співали «Не твоя війна», то плакали всі присутні українці...
Пам’ятаймо своє коріння, піклуймося про майбутнє. Діти України не повинні жити у вигнанні, не повинні забувати мову і традицій рідного краю! — закликає наша землячка.
І щиро дякує всім, хто допоміг облаштувати виставку. Особливу подяку висловила учням новоград-волинської Школи мистецтв і викладачці Світлані Легензовій — за багаторічну співпрацю та чудові роботи вихованців.
«Ми раді, що наша праця і талант дітей приносить користь. Дякуємо вам, що підтримуєте і популяризуєте за кордоном українську культуру!» — відповіла художниця, викладач Школи мистецтв Світлана Легензова.
«Те, що вона робить, — це настільки шляхетно і потрібно, — кажуть земляки про роботу Валентини. — Адже з німецькими благодійниками вони не лише організовують культурні українські акції, а й допомагають гуманітарними вантажами». А пані Валентина сподівається, що наші біженці допомагатимуть їй та її команді не втрачати Україну за кордоном.
Вона раніше розповідала «Звягелю», що занепокоєна російськомовністю окремих біженців. Мова важлива, адже ці люди презентують Україну, а розмовляють… мовою агресора-вбивці. Німцям, зізнаються, це дуже не подобається. Дехто з них почав вивчати українську, аби покращити комунікацію.
Нараз волонтери хочуть об’єднати зусилля і запропонувати біженцям вивчення української, які нею не володіють. Кажуть, їм хочеться вірити, що, повернувшись в Україну, ці люди нарешті розмовлятимуть державною.
Юлія КЛИМЧУК
Коментарі відсутні