Емоції, почуття, характери: «Пізнаю людей через фото»

Артем Шевчук — представник нового покоління творчих людей. Він — фотограф-самоучка, який починав із телефонної зйомки: фотографував, потім викладав свої роботи в мережу, знаходив прихильників, розвивався.

Згодом його хобі переросло в роботу. Найбільше в портфоліо — романтичних і весільних фотосетів, чуттєвих емоцій кохання, красивих пейзажних зйомок. Найбільше йому подобається фіксувати саме людські емоції, тож за ними він перебуває в постійній творчій гонитві. Найбільше задоволення в роботі хлопець отримує, коли його ідеї знаходять симпатію у клієнтів, а що з того виходить — читайте далі наше інтерв’ю.

— Раніше я багато подорожував і під час подорожей дуже любив знімати природу. Зараз більше фотографую людей, тепер більше захоплює цей процес. Через фото пізнаю людей, вивчаю їхні смаки, уподобання, характери. Це дуже цікаво для мене!

— Наскільки актуальними є друковані світлини в час цифрової ери?

— Друкована фотографія, на жаль, відходить у минуле. Пригадую, як у дитинстві любив переглядати старі фото. Досі душа завмирає від закарбованих на них спогадів. Зараз друковані фото роблять дедалі менше. Цифрова ера людське життя зберігає на флешці та інших електронних носіях, які можна загубити і…все. Зрештою флешку, як фото, на стіну не повісиш.

— Наскільки часто звертаються до тебе з приводу замовлень? Чи змінилася кількість фотосесій із початком війни?

— Звертаються. Кількість фотосесій, звісно, зменшилася. «Сарафанне радіо» добре працює, коли задоволені замовники діляться позитивними враженнями, якісними світлинами. Хороші рекомендації, знаєте, діють. А замовляють фотосесії переважно у вихідні.

Більше займаюся весільною фотозйомкою і сетами у стилі «Love story». Раніше, коли весілля святкували увесь день, стільки ж тривала моя робота фотографа. Тепер довго не святкують, а якщо святкують, то скромно, лише для своїх. Тому замовлення стали меншими за обсягом.

— Які фотосесії зараз більш популярні: у студії чи на природі?

— У студії хороше світло, і можна зробити цікаву художню композицію. Але студійні зйомки актуальні більше в холодну пору року, а коли на дворі класна погода, сповнена розмаїття барв, буянням зелені, красою — тоді, однозначно, люди обирають природу.

— Зворушливі моменти трапляються під час твоєї роботи?

— Зворушливих моментів багато трапляється. Наприклад, у Житомирі батько нареченого заплакав під час фотосесії. Такі фото, з емоціями, я найбільше люблю фотографувати…

Тому зробив вдалі кадри, а згодом ці мої фото взяли на виставку. Емоції завжди додають будь-якій справі чи події неординарне забарвлення.

Якось звернувся до мене хлопець, замовив фотосесію для дівчини, але щоб це стало для неї сюрпризом. Ми сіли в машину, забрали її, поїхали, він представив мене його співробітником. Приїхали в заплановане місце, я почав їх фотографувати. А десь через годину він витягнув із кишені обручку, став на коліна і зробив їй пропозицію. Для мене це теж стало сюрпризом, бо він не попередив. Тому й у мене були тоді емоції, чесно кажучи. Звісно, приємні.

— Яку мету ставиш перед собою?

— За мету собі ставлю робити якісно свою справу. Щоб хороша картинка вийшла, потрібно слідкувати за композицією, діафрагмою, іншими технічними моментами. І ділитися відкритим, позитивним настроєм. Помітив, що дуже важливим є настрій у роботі з клієнтами. Коли вони відчувають позитив, то розкутіше поводяться, стають щирішими. І світлини тоді виходять якнайкраще.

— Чи є конкуренція між місцевими майстрами фотографії?

— На мою думку, немає. Навіть перед ковідом і війною, коли було багато роботи, я не помічав конкуренції. Хоча щороку фотографів стає більше, молодь зацікавлена у творчому розвитку. До мене початківці часто звертаються за порадами.

Ми підказуємо один одному локації, за потреби обмінюємося технікою, даємо рекомендації. Часто збиралися наприкінці сезону за одним столом, святкували, обмінювалися досвідом. Я би сказав, що досить дружні стосунки між фотографами.

— Чи відрізняє тебе з-поміж інших творчий почерк?

— Так, у мене є власний почерк. Я люблю щирі емоції, усмішки, гармоню в кадрі. Відрізняють мої роботи пресети — обробка фото, що дозволяє створювати їх у певному стилі.

— Зараз весілля військових наповнені особливим змістом, відбуваються швидко, бо на особисте під час війни мало часу. Тобі доводилося знімати весілля військових? Чим відрізняються вони?

— У них військова тематика, патріотичне вбрання, українські прапори.

— У тебе є власна фотостудія?

— Немає, бо за студією потрібно наглядати, платити за оренду, утримувати. А мені доводиться по роботі часто їздити, адже знімаю і в Житомирі, і у столиці, і в інших регіонах. Та й більше люблю зйомки не в чотирьох стінах, а на природі.

— Чи потрібно бути романтиком, якщо займаєшся створенням фотосетів для закоханих?

— Не потрібно. Найголовніше — налагодити психологічний контакт із парою. Тому часом відходжу, ставлю інший об’єктив, працюю на відстані. А коли бар’єр подолано, то міняю об’єктив і працюю ближче.

— Чи складно викликати романтичні емоції у клієнтів під час роботи? Чи закоханість — такий стан душі, коли не потрібно особливо напружуватися?

— Буває, що в об’єктиві пари залишаються скутими у прояві своїх емоцій. Із такими важче працювати, звісно.

Я люблю фотографувати творчих, запальних, щирих людей, котрі залюбки підтримують цікаві ідеї, яким подобається втілити щось нове, що залишиться на згадку у світлинах.

— Тоді бажаємо на твоєму творчому шляху втілення найцікавіших ідей!

— Дякую!

Розмовляла Юлія КЛИМЧУК
Фото Артема Шевчука