Чарівна квіточка

Юрій Кунцевич у Житомирі перебував у бізнесовій справі.

Недарма його зацікавила молоденька секретарка-білявка, бо до симпатичних осіб жіночої статі Юрій Кунцевич мав неабиякий інтерес...

Аби привернути до себе увагу вродливих секретарок або офісних працівниць, Юрій Кунцевич користувався старим перевіреним способом — дарував їм шоколадки чи коробки дорогих цукерок. Ніби так, між іншим, при цьому (і цього разу) шаблонно спитав:

— В якому настрої шеф?

— У чудовому! Лише на вас чекають.

— А це — вам!

— Ой!

— Це — знак уваги, чарівна квіточко!

Білява кралечка зашарілася. І, опустивши очі, мовила:

— Спасибі.

І презент миттю зник в одній із шухляд столу секретарки.

Після ділової зустрічі, виходячи з кабінету керівника, котрий влаштував ці заходи, Юрій Кунцевич напівшепотом мовив до секретарки:

— Ваша мила усмішка сплутала мені всі думки на зустрічі!

— Невже? — ніяковіючи, іронічно відказала білявка. Відтак грайливо зиркнула на середнього віку бізнесмена.

І той цей знак сприйняв як надію на зустріч.

— Як квітку звуть?

— Надія.

«От тобі й каламбур: «надія» і Надія!» — подумав Юрій Кунцевич і замислено проказав:

— Н-да...

— Ви про що? — стенула плечима секретарка.

Натомість Юрій Кунцевич, ледь схилившись над столом, мило всміхнувся:

— А можна, сонечко, ваш номер телефону?

І «сонечко» залюбки продиктувала цифри свого мобільного.

Однак Юрій Кунцевич не поспішав залишати приймальну. Він сів на оббитий дерматином диван і їв очима симпатичну молоду секретарку.

Це заважало Надії зосередитися за комп’ютером.

Тому й спитала гостя:

— Ви ще щось хотіли?

Юрій Кунцевич безцеремонно сказав:

— А, може, зустрінемося сьогодні? В якомусь затишному барчику?

Надія ніяково подивилася на хамуватого гостя. Опустила очі. Стисла губи.

Юрій Кунцевич підвівся.

— Вибачте! — ніби винувато ледь схилився бізнесмен і рушив до виходу. Біля дверей зупинився і з посмішкою проказав:

— Я обов’язково подзвоню!

Надія усміхнулася, але нічого не відповіла.

* * *

Юрій Кунцевич зателефонував цього таки дня. Ближче до вечора.

Коли Надія вийшла з офісу, то почула, як відкрилися дверцята іномарки, і з неї висунулося щасливе, усміхнене лице Кунцевича.

Він вийшов із авто і, ледь схилившись (він завжди схилявся), галантно запросив молоду секретарку до салону машини.

— Прошу, чарівна квіточко!

В авто Юрій Кунцевич перший порушив мовчанку, яка начебто затяглася:

— Куди чарівна квіточка бажає?

Надія просто відказала:

— До мене додому.

Юрій Кунцевич мало не в’їхав у автівку попереду. А затим здивовано вичавив:

— Сміло! Сміло, чорт забирай! Але...

— Що «але»?

— Треба заїхати до якогось маркету. Ну, наїдки, спиртне...

Однак були придбані і квіти. Розкішний букет червоних троянд!

Вдома Надія вже не виглядала такою сором’язливою, як на роботі. Метушилася, сервірувала стіл. Зальотний бізнесмен їй допомагав.

Зрештою, вони сіли за невеличкий столик.

Юрій Кунцевич налив білого вина у бокали на високих ніжках.

По телевізору-плазмі транслювали естрадний гала-концерт.

— За нашу зустріч! За цей гарний вечір! — притишено мовив Юрій Кунцевич.

Вони цокнулися, випили.

Потім Юрій Кунцевич підвівся з-за стола й галантно схилився перед Надією. Відтак запросив її до танцю.

Танцювали аби як, збивалися з ритму спокійної музики, що лунала з телевізора.

Інтимний вечір набирав обертів. На столі з’явилися свічки. Вино, міцніші напої.

Знову танцювали, дуріли...

Зрештою, «дотанцювалися» до ліжка.

* * *

Із важкою головою Юрій Кунцевич їхав додому.

І лише вдома виявив пропажу чималої суми готівки. У доларах, в євро, гривнях.

Однак до Житомира бізнесмен зміг потрапити лише через декілька днів.

Побачивши у дверях недавнього коханця, Надія широко-широко розплющила очі. На такого гостя вона не чекала. Що б там не було, але «чарівна квіточка» і справді гадала, що той мачо не покажеться. Аж ні...

— Треба повернути те, що належить мені.

— Я нічого не розумію...

Ось така відбулася коротка розмова.

І Юрій Кунцевич звернувся до поліції. Написав заяву.

Після «бесіди» з правоохоронцями Надія зізналася у крадіжці. Але, на диво, молода секретарка вже встигла витрати всі гроші...

(Імена в матеріалі змінено)
Микола МАРУСЯК