Із їхніх рук іде до столу паляниця. Колектив хлібозаводу тримає стрій із перших днів війни

Маючи на столі запашний окраєць хліба щодня, ми давно сприймаємо це, як належне. Бо так було віддавна й інакше бути не може, бо це — невід’ємна частка нашого життя, нас самих. Уявити інший сценарій неможливо.

Бо що ми без хліба — надзвичайної життєдайної сили, даної нам Богом і створеної руками людини? Саме тому сьогодні наша мова — про ПрАТ «Новоград-Волинський хлібозавод» — колиску головної страви людства в Лесиному краї.

Славна історія цього підприємства засвідчується десятиліттями щоденної безперебійної праці та результативною роботою злагодженого колективу. Мені особисто він асоціюється з величезним оркестром, у якому кожен інструмент, кожна партія — це окреме звучання, окрема роль, без якої неможлива жодна мелодія. Тож як звучить мелодія хліботворення тут сьогодні?

Варто зауважити, що уже з перших хвилин екскурсії підприємством ти широко розплющуєш очі й забуваєш усе раніше уявлене про процес виготовлення хліба. Сформовані з давніх книг дитячі уявлення змінюються картинками осучасненого за останніми вимогами міжнародних стандартів виробництва та новітніми технологіями, впроваджуваними тут постійно й чи не на крок раніше від аналогічних підприємств України.

Воду на нашому підприємстві можна вживати як питну

Екскурсоводом виступає начальник лабораторії заводу Наталія Горлата, яка охоче знайомить із «родзинками» хлібовиготовлення:

— Серед переваг нашого підприємства з-поміж вітчизняних аналогічних — передусім система безпеки випуску продукції, заснована на принципах європейської системи НАССР. А це — підготовка персоналу до виробництва (дезінфекція рук, підошов взуття тощо) й абсолютне дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

Також до вищезазначеного відноситься й спеціальна підготовка сировини: наприклад, у наш хліб ми додаємо лише сольовий розчин, тобто, сіль, очищену від домішок, — саме тому наш хліб не тріщить на зубах. А ще — просіюємо усі сипучі компоненти й борошно через металомагніти, перетираємо повидло та начинки й робимо перед використанням їх візуальний огляд; а от родзинки перебираємо буквально вручну, тож споживач може не сумніватися в їхній абсолютній чистоті. У нас автоматизована подача борошна тиском повітря — а це означає, що у процесі на жодному етапі виготовлення хліба не торкається людська рука. Вода для виробів проходить додаткову доочистку, її на нашому підприємстві можна спокійно вживати як питну з будь-якого крана.

Крім зовнішнього контролю чи додаткових операцій із сировиною, ми обов’язково проводимо перевірку документації: таким чином жодна сировина на виробництво не надходить без висновку санітарно-епідеміологічної експертизи та без посвідчення якості, без протоколів випробування на показники безпеки. Наш споживач може бути упевненим у безпечності обраного продукту!

Продукція — без поліпшувачів

Пані Наталія з гордістю заявляє також, що продукція Новоград-Волинського хлібозаводу, де не відступають ні на йоту від класичних технологій, не передбачає застосування поліпшувачів, які прискорюють бродіння — а це означає, що в організм із хлібом цього виробника не потрапляє додаткових шкідливих речовин, що хліб дійсно отой — за рецептами наших бабусь, цілющий і корисний: на густій опарі, або на рідких житніх заквасках, а чи й на заварці. На цьому підприємстві дійсно творять хліб: розробляють власні сорти, удосконалюють рецептуру, розраховують поживні цінності кожного виду хлібобулочної продукції на місці — можливості сучасної лабораторії це і дозволяють, і стимулюють до пошуку нового, поліпшення стандартного.

І це тішить відповідними результатами! Бути кращими серед кращих уже стало гарною традицією. Свідчення тому — визнання: численні дипломи із всеукраїнських та міжнародних виставок за різні сорти хліба та здоби, перемоги в конкурсах, перше місце на «Кубку Співдружності з хлібопекарської майстерності» в конкурсі професійної майстерності пекарів країн СНД у 2011 р. та багато-багато вершин, підкорених професіоналами, у котрих слово «хліб» — не лише частина роботи, а й серця. Бо хіба ж буде займатися цією святою справою людина байдужа, хіба присвятить роки життя цьому той, кому чуже відчуття корисності іншим, власної потрібності великій справі?

Величезною перевіркою на ці кращі людські якості стали події лютого. Війна стала індикатором людяності та патріотизму й тут, на ПрАТ «Новоград-Волинський хлібозавод». Сьогодні, розповідаючи про ті надзвичайно важкі для всіх дні, люди згадують себе тодішніх, колег, свої емоції — й на очах у них з’являються сльози. Тепер це можна. А тоді…

Початок війни: терміново забезпечили хлібом усе населення

— Війна застала нас усіх зненацька. Але, попри першу розгубленість, практично з початком дня з’ясувалося, що місто й наші райони хліба від інших виробників не отримали, бо до нас просто побоялися їхати. Тому потрібно було вмикатися на повну потужність і терміново забезпечити населення хлібом. Ми розуміли, що тепер це — наше завдання. Вражає те, що буквально з перших годин війни всі заводчани були на роботі, незважаючи на проблеми з доїздом і мобільним зв’язком. Коли був комендантський час — залишалися на роботі перечекати до ранку, добиралися як могли, але жоден не спізнився, — згадує начальник виробництва Надія Володимирівна Бучинська. — Техніки-технологи, бригадири, працівники лабораторії — всі ставали до печі, викликали на роботу, кого лиш могли — й жоден не відмовився!

Працювали чітко й безперервно, настільки віддавалися роботі, що навіть, коли вили сирени, людей не можна було загнати до укриттів. Як начальник виробництва, я не мала права залишити в цеху людей, а вони відмовлялися йти в безпечне місце: «Так хліб же згорить, опари перекиснуть!» Так, відповідальність за хліб у наших людей була надзвичайно високою: кожен був готовий, попри небезпеку, залишитися в цеху, щоб вчасно витягти хліб, щоб не згорів такий потрібний людям продукт!

Усі дисципліновано і вчасно виходили на роботу, виходили без проблем і в додаткові зміни, а коли поставало питання, щоб залишитися ще — не було відбою від охочих, люди ставали в чергу, не хотіли йти додому! Звичайно, перших три дні, коли всі вивозили дітей, виїздили самі, ми хвилювалися: хто ж залишиться, хто ж працюватиме, хто замінить відсутніх?

Уявіть: ніхто нікуди не виїхав, не залишили робочих місць, дехто відвіз до родичів дітей і знову повернулися — і це було вражаюче.. Градус патріотизму був настільки високий, настільки потужний! Паніки не було, навпаки: була така готовність захищати своє місто, завод, родини! Сидячи в підвалі, ми говорили, що у випадку чого вийдемо на вулиці, як херсонці, як мелітопольці, голими руками будемо боротися за себе! Ми запевняли одне одного, що все буде добре, тримали себе в руках, намагалися з усіх сил не втрачати оптимізму, як би важко на душі не було.

— Було надзвичайно важко звикати до сирен, це було вперше в житті, — згадує технік-технолог Олена Мариніна-Яремчук. — Страх за дітей, батьків…

— Так, — долучається до нашої розмови тістороб з 32-річним стажем Катерина Грабовська, — був страх, зашкалювали емоції, але всі розуміли: якщо треба — то треба. Працювали без перерв, удень і вночі, під час світломаскування, під ліхтарик — а як же інакше, закваски ж мають бути поставлені вчасно! Повірте, важко фізично не було, але емоційно… Сам пішов би на фронт!

Їхній фронт став продовольчим. Печі завантажували під виття сирен, люди не хотіли залишати без догляду хліб за жодних обставин, тож незабаром організували процес так, що під час тривог у цеху залишалися чоловіки. Головним було правило: хліб має бути, притому вчасно!

І це — марка, яку хлібозавод зумів втримати в критичних три перших тижні рашистського вторгнення, не зважаючи на утричі більші навантаження проти мирного часу.

Крім нашого, в місті хліба не було

Перші дні війни працювали безперервно: хліба в місті, крім нашого, не було, з’явилися великі черги, хліб розбирали буквально з печі, ще гарячим, тому запустили ще одну лінію. Це вже потім дізнаюся з вуст головного інженера Володимира Гордійчука, що в цей час завод перейшов на випікання трьох видів продукції: хліб білий формовий, паляниці «Звягельського особливого» та батон. А якщо зауважити, що цей час саме випав на реконструкцію однієї з печей, і вона була на початок війни в напіврозібраному стані, й довелося екстрене рішення приймати щодо продовження реконструкції одночасно з нарощенням обсягів виробництва… Як виявилося, все вирішили тоді правильно, бо на сьогодні нова піч дає економію до 8000 кубометрів газу за місяць!

— Ми вже з 25 лютого прийняли рішення про перехід на мобілізаційне завдання, а це означає, що були готові забезпечити хлібом усі військові формування місцевого гарнізону, населення і ДСНС, — розповідає начальник відділу збуту Володимир Музичук. — Тож уже на другий день збільшили випуск продукції у 2,5 рази. Випікали за добу понад 21 тонну хліба — а це майже 40 тис. штук, що за нормативами споживання охоплює до 76 тисяч населення.

Забезпечували наше місто, а також район і прилеглі Баранівський, Ємільчинський, а також Коростень та Овруч. Ставили людей на маршрут по двоє, з метою безпеки… Уже з 28 лютого виробляли 5 видів продукції, далі додали булочні вироби — і вже через три тижні повернулися до довоєнної норми.

Зазвичай ми маємо майже 700 точок збуту, доставляємо продукцію в Житомир, частково — Рівненську, Хмельницьку області, працюємо з великими мережами «АТБ», «Фора», «Альянс-маркет», «Еко-маркет» тощо. Але от прикрість: у перший день війни багато магазинів виявилися зачиненими, лише по обіді, після втручання влади міста, частина крамниць почали відчинятися, що призвело до ажіотажу. Налякані люди замість 1-2 буханців брали по 5-10! І в перші два тижні в місті й районі був лише хліб нашого заводу, який зміг покрити потреби й забезпечити безперебійну доставку хліба населенню як нашого, так і сусідніх районів, таким чином нам вдалося подолати цей ажіотаж.

Спеціалісти хлібозаводу діляться наболілим, вкладаючи в розповідь і біль пережитого, і враження відчутого. Вражає, наскільки люблять люди свою роботу, уже з розмови про неї: кожен хоче розповісти щось цікаве, кожен гордиться як досягненнями заводу, так і якістю продукції, і своєю приналежністю до її творців.

За усім цим — щире непідробне вболівання за справу, яка стала спільною, аж наче родинною. Бо вкладено в неї чи не стільки ж, як у родину, бо прожито в цій роботі стільки днів і років! Гідно прожито: підприємство на високому технологічному рівні, з бездоганною багаторічною репутацією як на ринку, так і на рівні міста. Підприємство, яке не зупинилося навіть у найгірші часи свого існування, а за сім останніх місяців — місяців війни — дало майже 14 млн прибутку до всіх рівнів бюджетів, яке вагомо в різних формах надає допомогу ЗСУ. Підприємство, котре веде прозору й чесну податкову політику, діє винятково у правовому полі, має стабільний згуртований колектив, який по-справжньому любить свою роботу. Останнє — надзвичайно рідкісне явище сьогодення. Але саме це — половина всього успіху його діяльності.

Справний господар

Висновок напрошується сам: значить, у нашого хлібозаводу — справний господар. Так, директор ПрАТ «Новоград-Волинський хлібозавод» Сергій Портянко — людина дійсно хазяйновита! І не просто: Сергій Федорович давно вже з рангу формального керівника перейшов у когорту тих, для кого робота — це повітря, яким дихають, і кров, яка струменить у венах. Чи не це спонукало його завжди шукати нові підходи до роботи, осучаснювати виробництво, упроваджувати новітні технології, на кілька кроків випереджаючи інших? Чи не великий життєвий досвід виробив у ньому інтуїтивне бачення перспективних проєктів? Чи не життя зробило його психологом, котрий уміє бачити в людині живий вогник горіння улюбленою справою і саме за цим принципом дібрав колектив із 180 небайдужих, залюблених у свою справу професіоналів?

Високий рівень відповідальності за людей із початком війни тримав директора на робочому місці практично цілодобово: прямо в його кабінеті стояла розкладайка, де він і спав, а під час тривог він завжди перебував із людьми в підвалі — підбадьорював їх, спілкувався по-родинному… Коли ж виникли проблеми з доїздом на зміну, не цурався послати власного водія привезти людей із віддалених районів міста або й робив це сам. Завжди — у тонусі, у бадьорому настрої, максимально зосереджений, спрямований на позитивний імідж ввіреного підприємства, готовий до впровадження нового, з умінням прорахувати кожен день життя хлібозаводу, зі здатністю чітко й грамотно організувати усі підрозділи виробництва — власне, саме таким і має бути сучасний керівник. Підлеглі довіряють йому, бо не розходиться в нього слово з ділом. Переконані, що саме завдяки умінню свого шефа працювати, хлібозавод тримає марку й гідно тримається на плаву серед штормів сьогодення й сам.

До речі, чи згадає він за клопотами про інших ще одну дату: 12 жовтня виповнюється рівно 33 роки відтоді, як прийшов на хлібозавод…

А він тим часом… Сергій Федорович у той час телефонує, домовляючись про зустріч: «Наші люди гідні, щоб про них написати гарні слова! Ви не уявляєте, який у нас колектив! Як вони дружно витримали перші дні війни й тримають стрій зараз! Про це неодмінно мають знати всі!»

Хай знають! Таки гідний цього увесь колектив, в якому панують порядність, доброзичливість, взаємоповага й висока внутрішня культура. Тим більше — напередодні професійного свята.

Адже, як зазначає фахівець із найму робочої сили Людмила Шинкарук, у цьому колективі всіх мають за людей, усіх шанують і не забувають. Скажімо, для людей, які пропрацювали на заводі понад 20 років, встановлено звання «Ветеран виробництва», для всіх працівників існує система заохочень і нагород, не жаліють слів подяки із занесенням у трудову книжку, що вкрай рідко нині практикується.

З нагоди ж Дня працівників харчової промисловості, пропорційно відпрацьованому на хлібозаводі часу, грошову винагороду отримали 180 працівників. Подякою міського голови відзначено: О. Гончарука, А. Дзюбенка, С. Ільченко, О. Мариніну-Яремчук, Л. Прокопчук, Г. Онищенка. Почесні грамоти за сумлінну працю від ОПХП «Укрхлібпром» отримали С. Косянчук, С. Храбан, Н. Чайка, В. Чеховська, О. Шевчук, О. Шкробат, Л. Шинкарук, С. Яцук, О. Бойко, В. Штиль, С. Дронов, а В. Музичука нагороджено почесною грамотою Міністерства аграрної політики та продовольства України. Звання «Ветеран виробництва» удостоєні О. Дідовець, М. Кот, М. Перехристюк.

Винагородою ж для керівника є створений ним колектив, налагоджене виробництво, перспективне Завтра. Справді, якщо все це існує, можна вважати себе щасливим у професії.
Якщо ж ідеш на роботу і хочеться йти — значить, ти щасливий у роботі. Зі спілкування з людьми помітно: їм хочеться йти на роботу. А значить — є Завтра в нашого хлібозаводу! А значить — ще довго вдихатимемо ми аромат свіжих паляниць, насичений теплом сердець тих, із чиїх рук вони побачили світ!

Леся ГУДЗЬ