Міна в автобусі

Молодика у синьому джинсовому костюмі із рюкзаком за плечима підібрали на зупинці одного із сіл району, який проїжджали.
Підбивши пальцями рук кепку майже на потилицю, білобрисий новачок-пасажир протягнув гроші водію:
— До Житомира! — піднесено всміхаючись, проказав він.
Водій, узявши за проїзд, кивнув хлопцю:
— На задніх сидіннях є місце.
— Ясненько!
Автобус мчав на Житомир. А далі — на Київ.
Зручно вмостившись у кінці салону, молодик у кепці розглядав пасажирів. Потім почав ритися у своєму рюкзаку, який лежав у нього на колінах.
На одній із зупинок автобус поповнився ще однією пасажиркою — миловидною дівчиною із коротким каштановим волоссям. На ній була легка блакитна куртка і чорні штанці. На довгому паску, через плече, висіла брунатна шкіряна невеличка сумочка.
— Там, позаду, має бути ще одне місце, — сказав юначці водій.
Місце «випало» біля молодика в кепці.
«Неадекват!» — подумала про нього дівчина, не наважуючись сісти біля білобрисого хлопця. Його вуха були «запломбовані» навушниками, дроти від яких тяглися до смартфона. Він рвучко смикав то плечима, то головою, а то коливався з боку на бік.
— Сідай, мала! — махнув він дівчині у блакитній куртці. — Падай тут, біля мене, хе-хе!
І далі смикається, мов неврастенік.
«Точно неадекват» — сердячись, подумала каштанововолоса і вирішила не сідати.
— Гей, ти чого? Падай, кажу!
Юначка глипнула на нахабу спопеляючим поглядом, а відтак продовжила дивитися у вікно, за яким пробігали яблуневі сади, в яких потопали білі сільські хати.
«Ото ж вродило цього року, — подумалося каштанововолосій. — Гілля від яблук аж до землі гнуться! Баба казала, що після такого щедрого врожаю наступного року садки, можливо, цвістимуть, та от уже навряд чи порадують таким «буйноплодом».
Її думки розірвало якесь дике ревіння білобрисого. Він, закидаючи рюкзак за спину, скочив із сидіння. Нагло відштовхнув дівчину і попрямував уперед салону. І ледь не ввалився в кабіну водія.
Рявкнув:
— Спини автобус!
Від несподіваного ексцесу повновидий, з короткою стрижкою, водій ледь не виїхав на зустрічну смугу.
— Що-о?
— Автобус, кажу, гальмуй!
— Ти що, обкурився, пацан?
— Втретє не повторюватиму, — прошипів білобрисий. — у мене в рюкзаку — міна. У кишені — кнопка. Натисну і — бабах! Розкумекав?
Водій збавив швидкість і скерував автобус на узбіччя. Зупинився. А потім пильно подивився на молодика.
— Ти чого? — насторожено спитав. — Які в тебе негаразди трапилися, га?
— Це в тебе негаразди, в принципі, трапилися, — осміхаючись, відказав пасажир із рюкзаком, а затим додав: — А тепер скажи всім пасажирам вийти з автобуса. А ти — ні.
Водій миттєво розворушив пам’ять: чи знав раніше цього хлопця? Чи зробив коли йому щось зле? Та ж ні. Бачить його вперше. Міна… Годинник… Вже чи не кожне щеня десь роздобуло зброю чи вибухівку…
— Ти заспокойся, — спробував водій втихомирити неврівноваженого пасажира. — Ти куди їдеш?
— Не твоє діло! — від злості аж підстрибнув гевал. — Накажи всім вийти з автобуса!
Водій крадькома потягнувся до кишені, де був мобільний телефон.
— І не подумай! — попередив білобрисий. — Дай сюди мобілку!
Водій віддав телефон. А після того, вийшовши з кабіни, попросив пасажирів вийти із салону автобуса. Люди все чули і не барилися.
Коли всі вийшли, водій спитав у хлопця:
— І що тепер?
— Сиди і мовчи! — наказав молодик. Потім із хвилини дві мовчав, щось думав. Після того сказав. — Зараз розвернешся і поїдемо назад.
— Куди?
— Я скажу.
— Дарма ти це затіяв, хлопче.
— Не твоє діло, дядя! Заводь тачку!
— Автобус.
— Розвертайся, кажу!
— Ну, дивися…
Чи щось навмисне зробив водій, але автобус не заводився.
«Терорист» від люті стискав кулаки і, бризкаючи слиною, погрожував підірвати пасажирський транспорт.
— Якщо зараз не поїдеш… Навмисне, еге?.. Краще не жартуй! Кажу, їдь! По-доброму!
Молодик і справді щось у джинсовій курточці намацував рукою.
А може, і справді там у нього бомба?
Саме в цей час дівчина у блакитній курточці телефонувала до поліцейських. Те ж саме робили і кілька силоміць висаджених пасажирів із автобуса.
— Дядя, якщо ти зараз не заведеш свою тачку, то я її підірву!
— Зараз, зараз, не гарячкуй…
Водій таки тягнув ситуацію, що виникла.
Правоохоронці, які незабаром прибули на місце надзвичайної події, оточили автобус, а потім без жодних зусиль затримали зловмисника, витягнувши його із салону пасажирського транспорту.
І, на диво, в рюкзаку ніяких вибухонебезпечних предметів не виявили.
Пізніше молодик зізнався, що перед цим посварився зі своєю дівчиною і вирішив у такий спосіб «підкотити» до її будинку. Для чого? Як зізнався горе-«терорист», створити щось на кшталт геройства. Тільки ось це геройство… Зрозуміло, якими наслідками для нього це обернеться.