Хороше місце

Жебраків було двоє.

Один сидів скраю сходів магазину, другий — трохи далі, біля стінки торгової точки.

Жебраку на сходах щастило більше. Та й зрозуміло: люди, заходячи й виходячи з магазину, більше йому кидали в капелюх подачок.

Ольшанич, той, що сидів біля стінки, отримував мізерію.

Одного вечора (після «роботи»), повернувшись до свого житла, а точніше — до підвалу багатоповерхівки, співмешканка Ольшанича, Муська, зустріла того войовниче:

— Ну що, заробив щось? Може, й бухла приніс? Закусі?

Ольшанич похмуро видобув із пакета буханець хліба і грамів триста пряної кільки в «целофанці».

— Оце і все? — зло хмикнувши, спитала Муська.

— Ну...

— Гну! А я заробила! І хрін тобі наллю! Бо ти — слабак! Не можеш витурити з точки того хмиря?

— Він міцніше мене.

— То поговори з ним. Хай посунеться трохи.

* * *

Наступного дня (а була п’ятниця) Ольшанич таки підійшов до Дроздюка, отого, що «орендував» сходи.

— Петрович. Тут це...

— Яке? — осміхнувся Дроздюк.

Ольшанич переминався з ноги на ногу. Зайшов здалеку:

— Народу сьогодні чимало. П’ятниця.

— І що?

— Може, і я сяду на сходах. Тільки сьогодні. Ну, може...

— Пішов на хрін, козел! — визвірився Дроздюк. — І не мрій навіть!

Ольшанич похнюплено потюпав до стінки...

* * *

Втиснувши вороже руки в боки, Муська гарикнула:

— Ну?

Не підводячи очей, Ольшанич пробурмотів:

— Він мене послав.

— Я так і подумала! — істерично захихотіла Муська. — Бо ти — слабак! Була би я мужиком, я би його замочила!

Ольшанич підвів голову, пильно подивився на співмешканку. Але нічого не сказав. Пройшов до свого лежака, ліг. Незмигно дививсь у бетоновану стелю.

Муська зжалилася:

— Іди сюди. Наллю.

Ольшанич підвівся. Сівши на сосновий оцупок, що слугував за стілець, тихо мовив:

— Дякую!

— Та...

— Ловко у тебе виходить.

— Ти про що?

— Про заробітки.

— Бо місце маю хороше, прибуткове. Хоч і немалі відсотки віддаю «роботодавцю».

Ольшанич випив. Смачно закусив сервелатом і свіжим білим хлібом. Прицмокуючи, ще раз подякував співмешканці:

— Спасибі, Мусьо!

— Та... Шо там... Ну, по другій.

— Дякую!

— Та, не парся. А з тим козлом треба щось робить.

— А що?

— Я одну штуку дістала.

— Яку?

— Треба буде цю водичку підлити у стакан Дроздюку.

Ольшанич злякано вирячився на Муську, вичавив:

— Що то за штука?

— А така, що східці наступного дня займеш ти!

— А якщо...

— Бомжа ніхто не шукатиме. А якщо і знайдуть, то зариють, як собаку. Без смердючого розтину тіла.

Після хвилинного мовчання Ольшанич розтулив рота з трьома зубами на нижній щелепі:

— Якось... боязко.

Муська психонула:

— Не сци в компот! Мене слухай! Не хочеш — то я з’їду. Є кавалери, що кличуть, хі-хі!

Ольшанич, зрештою, погодився:

— Ну, гаразд...

* * *

Дроздюк мав звичку після «робочого дня» добряче ковтнути. І ось під час такого «пірування» Ольшанич завідав до Дроздюка, котрий мешкав у батьківській хаті-розвалюсі.

Дроздюк від здивування на деякий час онімів, побачивши на порозі конкурента «по роботі». А коли вийшов зі ступору, вигукнув знамените архімедівське:

— Еврика! Щоб я здоровий був, як еврика! І якого хріна? Знову про те «посунься»? І не мрій навіть, невдаха!

— Я, це...

— Яке?

— Випити хочу.

— Ти що, нещасний, страх утратив?

— У мене є... — Ольшанич з-за пояса витягнув пляшку самогону.

Дроздюк зачудовано розширив каламутні очі:

— Ти ба! А де заробив?

Ольшанич недбало кинув:

— Скопив трохи.

Дроздюк вдоволено зареготав.

— А кажеш, що мало тобі дають! Гаразд, заходь.

Цього вечора Дроздюк був щедрим. Окрім спиртного Ольшанича, наливав гостю й своєї оковитої. Пригощав непоганими наїдками.

А пізно ввечері Дроздюка хлопчаки, котрі у п’яного бомжа часом крали грошву, знайшли мертвим. Хлопчаки й зателефонували до поліції.

* * *

Ольшевича спалило хороше місце, яке він одразу зайняв після отруєння Дроздюка.

А ще, на велике здивування Муськи, розтин тіла Дроздюка таки було проведено.

Муську також арештували. І того індивіда, котрий запропонував їй отруту.

А тепер на тих сходах сидить бабуся. Як поговорюють, конкуренція двох закінчується тим, що виграє третій.

(Імена в матеріалі змінено)
Микола МАРУСЯК