Вони розлучилися через банальність: не зійшлися характерами.

Після цього Віктор, прихопивши необхідні речі, що вмістилися у двох сумках, одразу ж переїхав до батьків. А в найближчі вихідні завітав до своєї колишньої.

Жанна його не чекала, була вкрай здивована. Вона демонстративно сплела руки на грудях і впритул дивилася на Віктора.

Той довго не мовчав:

— Ти не відповідаєш на телефон, — з притиском мовив він. — Якщо гора не йде до Магомета... Коротше, я приїхав повідомити про розподіл нашого майна. Згідно із законом. Та ти сама знаєш. А ще я забув деякі свої документи.

— Вони на тумбочці в кімнаті...

* * *

— Привіт, Жанно!

— Привіт. А це хто?

— Тю! Та ж я! Анжеліка! Ти чого, подруго?

— Вибач, не впізнала. А звідки ти дзвониш?

— Із дому!

— Ти вже повернулася з-за кордону?

— Вчора ввечері. Але не хотіла тебе турбувати...

Жанна дражливо скривила губи, мовляв, тільки про тебе й думала!

І справді, останнім часом Анжеліка (колишня однокласниця) почала дратувати Жанну. Часті візити, надмірна, нав’язлива увага...

Але у Анжеліки на це були свої причини.

— Кажу, не хотіла тебе турбувати. Приїхала розбита. Сама знаєш: дорога. Знаєш, Жанно, я таке почула...

«Як швидко!» — сердито подумала Жанна. А вголос коротко спитала:

— Що саме?

В голосі Анжеліки вчувалися нотки зловтішності:

— Це правда, що ви розбіглися?

І Жанну понесло:

— А хіба тепер розлучення таке неймовірне явище? Он Вероніка зі своїм Іванцем два місяці у шлюбі побули. І розлетілися голубки в різні боки. А ми, як не як, майже два роки відмучилися.

— Чому «відмучилися»? Ви ж ніби...

— Так! Була любов! А чи була? І що таке любов, чорт забирай?

— Ти мене, Жанно, лякаєш. Такі слова...

— Нормальні слова.

— Вибач, якщо я не те щось сказала.

— Нічого. Нормально.

Анжеліка обережно поцікавилася:

— Жан, а ти, це, ну... Скучаєш по ньому?

— Ну, як тобі сказати...

— А хочеш я до тебе переїду жити!

— О, Боже! — скрикнула Жанна. — Мені тільки цього бракувало!

— А чого ти?

Жанна напряму сказала:

— Бо я знаю твою орієнтацію.

— Я знаю, що ти знаєш. Я тобі про це якось говорила. Але ти мені ще зі школи подобаєшся.

— Анжеліка! Замовкни!.. До речі, твоя... співмешканка тобі вже набридла?

— Зрадила, сучка! Молокососку собі знайшла.

— Співчуваю.

— Нічого, якось переживу. У тебе он також драма. Ну, а в гості хоч можна до тебе приїхати?

— Та їдь уже.

* * *

Чекати на Анжеліку довго не довелося. Прискакала за якихось тридцять хвилин.

— Швидка ти, — без настрою зауважила Жанна.

— На таксі, — засапано відказала Анжеліка й поставила на стіл целофановий пакет.

— А це що?

— Вино, цукерки.

Жанна скоса зиркнула на Анжеліку:

— І навіщо?

— Я ж не кажу напиватися, — розсердилася колишня однокласниця. — По трішки. Стрес зняти.

— Хм...

Анжеліка підійшла до серванта. Захоплено вигукнула:

— Ух ти, які статуетки! Це — «нецке»?

— Копії.

— Ясно.

Анжеліка й далі ходила кімнатою, розглядаючи речі, ніби вона вперше потрапила до цієї квартири.

Жанну це дратувало.

Випили вина. Жанна, щоправда, тільки пригубила. Не лізло.

Розмова не клеїлася.

Невдовзі Жанна культурно випровадила гостю:

— Вибач, Анжеліко. Але я маю йти по інстанціях. Деякі документи потрібно зібрати.

— Розумію...

* * *

Жанну Кожушну обікрали...

Розмовляли стоячи (з квартири винесли все, до дріб’язкових речей).

Старший оперативної групи, капітан, ставив потерпілій короткі запитання:

— Де ви були в той час, коли обікрали вашу оселю?

— Їздила в село. До подруги.

— Ви когось підозрюєте?

Жанна емоційно викинула руки вперед:

— Та кого я можу підозрювати?

Однак правоохоронець зберігав спокій:

— Може, хтось останніми днями до вас приходив?

Жанна пройшла до вікна. Хвильку подумала, тоді, напівобернувшись, здивовано сказала:

— Чоловік. Ну... Колишній. Віктор. Приходив напередодні пограбування. — Жанна хустинкою витерла сльозу.

— Яка мета була його провідин?

Жанна замислено мовчала.

Оперативник повторив запитання:

— З якою метою приходив Віктор?

— Забрати якісь свої документи.

— Ще хтось приходив до вас?

— Так. Подруга. Тобто, не зовсім і подруга...

— Що ви хочете цим сказати?

Жанна коротко розповіла про колишню однокласницю, про її сексуальну орієнтацію.

— А ще вона в той день ходила квартирою і все розглядала, мацала руками.

— Вона що, вперше до вас завітала?

— У тому-то й справа що ні.

* * *

Правоохоронці перевірили, чи справді Жанна їздила в село до подруги. З’ясувалося, що так. Проте довго там не засиджувалася.

А ще сусіди повідомили, що біля під’їзду того дня стояв вантажний автомобіль типу фури. Якісь люди носили меблі. Але на сполох ніхто не вдарив. Звична ситуація: хтось виїжджає...

Однак спокою поліціянтам не давала одна суттєва деталь щодо викрадення майна Кожушної. З квартири винесли все. До дрібниці. Навіть замели порожню квартиру.

І таки незабаром злочинний клубок був розплутаний. Квартиру обікрала... сама Жанна. А всі речі вона перевезла на дачу ще однієї подруги, Лолі, котру також притягли до кримінальної відповідальності.

(Імена в матеріалі змінено)
Микола МАРУСЯК