У колекції — понад двісті книжок-«малишок»

Колекціонера, краєзнавця і викладача Віктора Ваховського у місті знають як людину-енциклопедію. Його студентам особливо пощастило — жодна лекція не обходиться без цікавого факту про «цей день в історії», а коли Віктор Станіславович приносить у технікум експонати своїх численних колекцій, то навіть затяті любителі гаджетів слухають із роззявленими ротами.
«Саме ви відкрили мене світу, — усміхається Віктор Ваховський, — бо після статті у «Звягелі» про мене писали обласні та всеукраїнські видання».
Його колекції справді цікаві не лише для нашого міста, а й за його межами: лотерейні квитки, облігації, значки, монети, ручки, сірникові коробки, марки, листівки, календарі, новорічні іграшки, пивні етикетки. Він і сам давно збився з рахунку — скільки колекцій вже назбирав, а якщо дати цим ідеям поштовх, то Новоград міг би отримати унікальний музей колекцій.
Цього разу Віктор Ваховський розповів «Звягелю» про свою колекцію мініатюрних книжок — витвори мистецтва майстрів поліграфії, ілюстрацій і палітурки.
Найменші видання — завбільшки 5х5 сантиметрів. Коли тримаєш у руках зменшені у рази копії Конституції України, багатотомники відомих авторів чи «Устав Компартії Радянського Союзу» — це наче тримати на руках маля, котре можна понівечити одним необережним рухом. Гортаєш мініатюрні сторінки і виникає відчуття, що торкаєшся ювелірного дива, зміст якого не осягнути без стопроцентного зору чи лупи.
— У моїй колекції — понад двісті екземплярів, близько чотирьохсот зібрано у Музеї книги в Острозі. Я їх ще не наздогнав, але колись дожену (сміється — авт.)! Найбільший музей мініатюрних книг знаходиться у Баку — 7,5 тисяч книжок-«малишок». У 2015 році ця колекція внесена у Книгу рекордів Гіннеса, — розповів колекціонер. — У нас музей міні-книги є в Горлівці на Луганщині, нині він — на непідконтрольній території.
Історія початку збирання цієї колекції сягає радянських книжкових дефіцитів, коли люди чекали книжок у магазинах, як манни небесної, а тоді хватали з черг усе, що пропонували. Тоді й були куплені міні-книжки віршів радянських авторів, які Віктор прочитав у п’ятому класі і «запав».
Колекція стала рости, коли він почав самостійно заробляти. На книжки, альбоми часто витрачав усю стипендію, потім — півзарплати. Пам’ятає, як за видання «Космонавтика СССР» віддав 30 рублів зі стипендії розміром 40.
Найстарша «малишка» у колекції — 1955 року, найновіша — три дні тому куплена у місцевому магазині. Деякі «мініатюрки» видані таким же мініатюрним тиражем — такі й коштують відповідно, декілька тисяч гривень.
— Інтерес — купити якнайдешевше, — ділиться колекціонер. — Років п’ять тому на «блошиному» ринку придбав чотири томи Леоніда Брєжнєва «Ленінським курсом» (усі вони вміщаються на долоні — авт.) — за 25 гривень! Іменні підписи — ще одна «фішка», наприклад: «Наташеньке в честь 100 лет со дня рождения Ленина». Цікаво, правда?
Найбільше гріють душу — видання епохи, що минула. Їх активно скуповують, особливо, за кордоном. Сучасні книжки так не цінуються, як колишні. У колекціонера досі є «свіжі» і не розпаковані «мініатюрки». А ще він каже, що їх зручно брати у дорогу — взяв у кишеню і поїхав.
— Мені пообіцяли «Устав компартії Монголії» монгольською мовою, — сміється Ваховський. — Коли людям розповідаєш про колекції, то вони часом такі цікаві речі пропонують! Подарували якось рюкзак листівок, які хотіли викинути. Там були екземпляри 1947 року — це ж історія! А скільки історії опинилося на смітниках…
Серед цікавих міні-видань — географічні плани Києва, Мінська, Москви. Свого часу колекціонеру доводилося мандрувати по їх картах цими містами. Не з меншою цікавістю він презентує «Атлас світу», що змінився з часу видання, бо одні країни відійшли у минуле, інші — виникли, малесенький історичний довідник із величною назвою «Гетьмани України», прикольні поради любителям випити — «Путівник спиртними напоями».
— Поганих книжок тут немає — кожна особлива. Цікаві речі — один із засобів виховання студентів, — ділиться викладач. — Розповідаю і дивлюся, як вони реагують, запам’ятовують. Важкувато сучасну молодь відірвати від гаджетів, але можливо ось таким чином. Студентам постійно кажу, що я «старовер» — люблю почитати звичайну книжку, відчути її запах. Електронна книга, зрозуміло, втрачає цей свій шарм.
— До книжок я жадібний, — каже Віктор Станіславович. — Жодної з колекції не подарував, хіба що, були однакові. У такому випадку люблю дарувати книги друзям на день народження. Колись це модно було, а зараз — не прийнято. Це — ознака бідності мізків.
Багато колекціонерів остерігаються демонструвати на загал свої колекції, щоб не позбутися експонатів. Ваховський каже, що до таких не належить, хоч перше питання, яке чує найчастіше від студентів: «А скільки це коштує? А яка книжка найдорожча?» Відповідає на це філософськи: «А коли у мами є десять синів, то який найдорожчий для неї? Усі цінні. Так і книжки для мене».
У Віктора Станіславовича — багато цікавих ідей щодо нових екскурсійних маршрутів у Новограді, на окремих із них він давно є відомим гідом. Унікальні експозиції краєзнавець готовий організувати у новому приміщенні краєзнавчого музею, якщо буде така можливість.
Наразі музейну кімнату з експонатами викладачів-колекціонерів планують створити у технікумі. «Світом рухають диваки», — каже Ваховський. І наводить приклад успішних у туризмі сусідів-коростенців, котрі навчилися заробляти на місцевих «родзинках». Чи довго Новоград пастиме у цьому задніх, маючи не менш цікаву історію та людей, готових її презентувати?