Хто приходить допомагати — того це затягує: «Уклін вам, люди, до землі!»
- 294
- коментар(і)
- 14-04-2023 10:23
Волонтери, гуртом з багатьма іншими нашими людьми, під час війни щоденно живуть потребами армії. За кілька днів, оголосивши збір, можуть закрити безліч питань: відправити захисникам і вареники з тушонкою, і лимони з імбирем, чаєм, кавою та смаколиками, а ще — каремати і тепловізори, приціли і рації, тактичні навушники, флісові светри і портативні електростанції, павербанки, запчастини до автівок і, зрештою, самі автівки. Таких волонтерів, які гуртують інших на шляху до перемоги України, у нашому Звягелі є багато.
Серед «запальничок» переможного руху у звягельському тилу — Тетяна Козакевич. У мирний час — творча майстриня hande-made виробів, а з початком повномасштабної війни — незмінний координатор у питаннях допомоги ЗСУ. Днями Тетяна написала в мережі, що іноді люди стають пасивними, хоча війна не закінчилася... Тож ми запросили її на інтерв’ю.
Волонтерки Тетяна Кармазіна (ліворуч) і Тетяна Козакевич (праворуч).
— Тетяно, Ви написали, що активність зараз знизилася, і що для декого війна взагалі не починалася... Як думаєте, чому так?
— На мою думку, так влаштовані люди. Якщо не торкається родини, якщо все гаразд і ніхто з близьких не служить, то війна — десь там, далеко, ніби й «не моя». Не дуже розумію цих людей, але так є.
Я щаслива, що Бог, Всесвіт (хто як називає) посилає мені чудових помічників. Зокрема, це — мої друзі, побратими з добровольчого формування №1. Командир — мій давній друг і побратим Олександр Кармазін. Допомагають його доньки-волонтерки Анюта і Катерина, дружина Тетяна збирає для нас кошти у своїй перукарні «Крихітка». Також — мій близький друг Роман Становський, який терпить мене вже не один рік і завжди поруч.
— Із задоволенням читаємо Ваші розповіді про людей, які допомагають. Не лише містяни, а й мешканці району. Судячи з дописів, цей список досить довгий?
— Так, цих людей чимало, їхнє число оновлюється. Є багато незмінних людей. Наприклад, які різали, крутили картон для окопних свічок, перечистили не один мішок горіхів. Усе розвантажать, навантажать, винесуть і принесуть: Валерій Млинарський, Геннадій Безносюк, Михайло Плаван, Вадим Розанов, Сергій Гнітецький. Наш добробатівець Володимир Гончарук допомагає сам і привів на допомогу свою родину. Пані Галина Загрива з синочком Владиком долучалися до виготовлення окопних свічок і коштами — на потреби.
— Розчулюють розповіді в мережі про те, як щиро у війні допомагають своїми донатами діти…
— Знаєте, діти — це окреме захоплення! Бракує слів, щоб описати ці емоції. Приносили наколядовані гроші, щоб поділитися із ЗСУ. Це зворушливо до сліз! Златочка Якубовська, Владик Загривий, Давид Щавлінський, щиро вдячні вам за ваші добрі серця!
Діти мають купувати солодощі та іграшки, а не витрачати їх на військо, але такий зараз час… Велика подяка батькам за належне виховання, за патріотизм.
Таня Марчук, Сніжана Сушко — дівчата-енерджайзери! Пані Тетяна — мама особливої дитини. Її Гришко — це взагалі диво-хлопчик. А скільки вони зробили окопних свічок, разом із Аліною Люшненко та її дівчатками. Пані Тетяна організувала своїх родичів і знайомих із Деражні, Косеніва. Виготовляли окопні свічки, збирали речі, продукти, мед привозили, горіхи… І всі вони не хотіли фотографуватися і називатися — просто робили свою роботу і продовжують робити. Так, Наталю Василець, це й про вас.
Коли ми зустрілися з пані Сніжаною, то в мене було таке враження, що ця жіночка світиться добром — надзвичайно приємна! Вони з донечкою плетуть і продають брелоки, а всі кошти перераховують на ЗСУ. Ще виготовляють розпалювачі з ватних дисків — дуже корисна річ для наших Котиків.
Пані Сніжана налагодила зв’язок між нами і Ліцеєм №4. Безмежно вдячні учням і батькам, колективу школи на чолі з директором Валентиною Сільвертюк. Подяка також — вчителю Роману Задворному, який із дітлахам виготовляє електросвічки. Теж дуже корисна річ в окопі, наметі — будь-де, де немає світла.
Також свічки виготовляють Анатолій Сахно з Ліцею №7 і дід Василь Мельник. Дякуємо вам!
У різних навчальних закладах маємо підтримку. Завуч Гімназії №6 — Наталя Демчук — чудова жінка, учитель, у нас співпраця давно. І якщо Ліцей №4 допомагає з купівлею колес, акумуляторів, балонів і такого іншого, то Гімназія №6 привозить велику кількість печива, цукерок, крупи різні, консерви, предмети гігієни. Це — рівноцінна співпраця, адже малих донатів не буває! На балоні від ліцею буде зварена каша з крупи та консервів від гімназії!
Неймовірні наші друзі з Городниці — Олександр Будник і Олексій Кутковець. Мало того, що вони збирають допомогу своїм односельцям-захисникам, ще й нам допомагають завжди продуктами, речами, коштами.
Хотілося би, певна річ, згадати відомі волонтерські прізвища: Олександра Гороховського, Ігоря Саксіна, Ярославу Михнюк. Окрема подяка — Іринці Мінеєвій та її дівчатам: Катерині Кармазиній, Марині Синельниковій, Іванні (не знаю прізвища). Можу ще довго називати помічників: Лілія Шашкевич, Танюша Сологуб, Юлечка і Вова Кільницькі з Житомира, Галина Мілстеїн із Радомишля, Івана Кунгіна з Києва. Це — колеги, ми взаємодіємо і взаємно допомагаємо один одному.
— Давно співпрацюєте з жінками, які плетуть маскувальні сітки в Палаці культури. Їх назвали «Бджілками», бо вони — неабиякі трудівниці, безкорисливо роблять дуже корисну роботу для українського війська.
— Так, Світлана Демянчук зі своїми «Бджілками» — вони круті! Із перших днів повномасштабного вторгнення плетуть маскувальні сітки, і Ваша газета неодноразово писала про них. Співпраця з цими дівчатами — одне задоволення, люблю до них у Палац культури навідуватися. Сьогодні була, відвезли трохи тканини. А імбірні прянички від пані Тетяни Олійни — знають і люблять на передовій.
— Із «Бджілками» знайомі. А хто такий — батальйон «Булочки»?
— Пані Наталя Древняк і її мама Любов Бортник — наші «Булочки». Неймовірна кількість випічки від них — просто бомбезна. Крайній раз спекли 52 кг! Уявляєте? Їхнє гасло: «Ви захищаєте — ми готуємо смаколики!» Ми всі зайняті однією спільною справою.
— Під час війни чимало допомоги надходить у місто з-за кордону. Хто в цьому Вам допомагає донатити на ЗСУ?
— На початку повномасштабної війни волонтерами нашого добробату стали Вікторія Шевченко і Томаш Чопор. Роздобували допомогу і везли нам часто й багато. Ми формували відправлення на передову, на деокуповані території, формували пайки для наших добробатовців. І, навіть, ділилися з іншими добробатами. Адже люди покидали свої роботи і стояли на постах без зарплат.
Безмежно вдячна Вікторії і Томашу! А в їхній особі — полякам, італійцям, які в такий важкий для нас час прийшли на допомогу. Я завжди зустрічаю їх зі сльозами вдячності.
— Є серед помічників як відомі волонтери, так і пересічні мешканці громади. Це теж — потужна армія в тилу, чи не так?
— Так. Велика кількість незнайомих людей приходять із речами, випічкою, консервацією. Мої фейсбучні друзі і дописувачі перераховують кошти, більші-менші — не важливо. Найціннішою є довіра до нашої команди. Це дуже-дуже дорого коштує, і я це дуже ціную.
Наприклад, на початку лютого мені зателефонувала жіночка. Сказала, що мій номер їй дали спільні знайомі, чи не допоможемо ми завантажити машину на схід? Я саме була дуже заклопотана — якісь були відправки, вантажі, збирали одяг на шпиталь. Домовилися, що звільнюсь трохи і зателефоную. Ми зв’язалися і ви-
явилося, що ми давно знайомі! І ось — нова команда: Оксана Круківська, Юрій Желізко і ми. Вдячна Богу за цю зустріч. Так само вони збирають допомогу, а головне — в них є авто, і вони все везуть.
А політехнічний коледж — які активні волонтери! І заступник з навчально-виховної роботи Оксана Кудрявцева, яка веде цей напрямок, працює, ніби на батарейках! Вона — організатор від Бога.
Ще хочу подякувати пані Наталі з магазину «Ажур». Ми познайомилися, коли вона привезла величезну торбу нових речей із бірками для поранених зі шпиталю. І зараз кожного разу вона — з допомогою. А які в неї пироги… смакота! Жартуємо, що вона — серйозний конкурент «Булочкам» (сміється — авт.).
Ще хочу подякувати Андрію Рассадіну. Ми давно знайомі, навчалися в одній школі. Допомога від нього надходить часто і від душі.
Ще до нас доєдналася експерт з ліків Євгенія Савочка. Неймовірна, позитивна і компетентна.
Родина Миликів — Андрій та Ірина Григорівна — теж наша важлива підтримка. З будь-якого питання можу звернутися до Андрія, і він завжди допоможе! Ірина Григорівна організувала приготування вареничків для наших захисників. Хто приходить допомагати — того це затягує! Якось зателефонувала мені жіночка Світлана. Каже, у неї є авто і вона в будь який час, навіть уночі, може завезти що і куди треба. І вже не раз Світлана Тарадайник допомагає! З першої години знайомства ми стали такі близькі, наче сто років — подруги.
Надюша Загрядка — мати нашого полоненого з Маріуполя. Надзвичайна жінка, не раз дивуєшся: звідки сили бере? Збирають із чоловіком і привозять допомогу. Або ми
докладемо, а вони відправляють. Надзвичайні люди.
— Місцеві підприємства теж співпрацюють із вами?
— Так. Хочеться подякувати за співпрацю нашому хлібозаводу — самі запропонували нам допомогу. У кожну поїздку відвантажують необхідну кількість хліба.
Так само — «Новофарм-біосинтез». Їхня медична допомога дуже вартісна і потрібна для захисників!
Може, я когось забула, то перепрошую. Просто знайте, що я всім вам безмежно вдячна! Уклін вам, люди, до землі!
— Час від часу відчувається моральна втома людей? Адже війна, смерть і розруха — це нестерпно важко.
— Часом відчувається. Усі втомлюються. Іноді накриває… Наприклад, коли є потреба в армії, але не можеш необхідного купити, бо не можна зібрати кошти… Це минає, коли надходять донати і відновлюється підтримка. Дуже рада, що цей складний час подарував безмежну кількість цікавих знайомств, якими я пишаюся. Нема коли довго хандрити! Усі ми працюємо на перемогу. Щира подяка тим, хто не втомився, хто поруч і допомагає допомагати.
Рідненькі мої українці, і не тільки, хто душею і серцем із нами! Давайте всі разом ще трохи попрацюємо, виженемо тих клятих кацапів і запануємо у своїй сторонці!
Люди, про яких розповіла «Звягелю» волонтерка Тетяна Козакевич, як сама вона каже, — варті того, щоб про них знали. «Вони — не герої і не обіцяльники, а люди з відкритою душею і серцем».
Серед «запальничок» переможного руху у звягельському тилу — Тетяна Козакевич. У мирний час — творча майстриня hande-made виробів, а з початком повномасштабної війни — незмінний координатор у питаннях допомоги ЗСУ. Днями Тетяна написала в мережі, що іноді люди стають пасивними, хоча війна не закінчилася... Тож ми запросили її на інтерв’ю.
Волонтерки Тетяна Кармазіна (ліворуч) і Тетяна Козакевич (праворуч).— Тетяно, Ви написали, що активність зараз знизилася, і що для декого війна взагалі не починалася... Як думаєте, чому так?
— На мою думку, так влаштовані люди. Якщо не торкається родини, якщо все гаразд і ніхто з близьких не служить, то війна — десь там, далеко, ніби й «не моя». Не дуже розумію цих людей, але так є.
Я щаслива, що Бог, Всесвіт (хто як називає) посилає мені чудових помічників. Зокрема, це — мої друзі, побратими з добровольчого формування №1. Командир — мій давній друг і побратим Олександр Кармазін. Допомагають його доньки-волонтерки Анюта і Катерина, дружина Тетяна збирає для нас кошти у своїй перукарні «Крихітка». Також — мій близький друг Роман Становський, який терпить мене вже не один рік і завжди поруч.
— Із задоволенням читаємо Ваші розповіді про людей, які допомагають. Не лише містяни, а й мешканці району. Судячи з дописів, цей список досить довгий?
— Так, цих людей чимало, їхнє число оновлюється. Є багато незмінних людей. Наприклад, які різали, крутили картон для окопних свічок, перечистили не один мішок горіхів. Усе розвантажать, навантажать, винесуть і принесуть: Валерій Млинарський, Геннадій Безносюк, Михайло Плаван, Вадим Розанов, Сергій Гнітецький. Наш добробатівець Володимир Гончарук допомагає сам і привів на допомогу свою родину. Пані Галина Загрива з синочком Владиком долучалися до виготовлення окопних свічок і коштами — на потреби.
— Розчулюють розповіді в мережі про те, як щиро у війні допомагають своїми донатами діти…
— Знаєте, діти — це окреме захоплення! Бракує слів, щоб описати ці емоції. Приносили наколядовані гроші, щоб поділитися із ЗСУ. Це зворушливо до сліз! Златочка Якубовська, Владик Загривий, Давид Щавлінський, щиро вдячні вам за ваші добрі серця!
Діти мають купувати солодощі та іграшки, а не витрачати їх на військо, але такий зараз час… Велика подяка батькам за належне виховання, за патріотизм.Таня Марчук, Сніжана Сушко — дівчата-енерджайзери! Пані Тетяна — мама особливої дитини. Її Гришко — це взагалі диво-хлопчик. А скільки вони зробили окопних свічок, разом із Аліною Люшненко та її дівчатками. Пані Тетяна організувала своїх родичів і знайомих із Деражні, Косеніва. Виготовляли окопні свічки, збирали речі, продукти, мед привозили, горіхи… І всі вони не хотіли фотографуватися і називатися — просто робили свою роботу і продовжують робити. Так, Наталю Василець, це й про вас.
Коли ми зустрілися з пані Сніжаною, то в мене було таке враження, що ця жіночка світиться добром — надзвичайно приємна! Вони з донечкою плетуть і продають брелоки, а всі кошти перераховують на ЗСУ. Ще виготовляють розпалювачі з ватних дисків — дуже корисна річ для наших Котиків.
Пані Сніжана налагодила зв’язок між нами і Ліцеєм №4. Безмежно вдячні учням і батькам, колективу школи на чолі з директором Валентиною Сільвертюк. Подяка також — вчителю Роману Задворному, який із дітлахам виготовляє електросвічки. Теж дуже корисна річ в окопі, наметі — будь-де, де немає світла.
Також свічки виготовляють Анатолій Сахно з Ліцею №7 і дід Василь Мельник. Дякуємо вам!
У різних навчальних закладах маємо підтримку. Завуч Гімназії №6 — Наталя Демчук — чудова жінка, учитель, у нас співпраця давно. І якщо Ліцей №4 допомагає з купівлею колес, акумуляторів, балонів і такого іншого, то Гімназія №6 привозить велику кількість печива, цукерок, крупи різні, консерви, предмети гігієни. Це — рівноцінна співпраця, адже малих донатів не буває! На балоні від ліцею буде зварена каша з крупи та консервів від гімназії!
Неймовірні наші друзі з Городниці — Олександр Будник і Олексій Кутковець. Мало того, що вони збирають допомогу своїм односельцям-захисникам, ще й нам допомагають завжди продуктами, речами, коштами.
Хотілося би, певна річ, згадати відомі волонтерські прізвища: Олександра Гороховського, Ігоря Саксіна, Ярославу Михнюк. Окрема подяка — Іринці Мінеєвій та її дівчатам: Катерині Кармазиній, Марині Синельниковій, Іванні (не знаю прізвища). Можу ще довго називати помічників: Лілія Шашкевич, Танюша Сологуб, Юлечка і Вова Кільницькі з Житомира, Галина Мілстеїн із Радомишля, Івана Кунгіна з Києва. Це — колеги, ми взаємодіємо і взаємно допомагаємо один одному.
— Давно співпрацюєте з жінками, які плетуть маскувальні сітки в Палаці культури. Їх назвали «Бджілками», бо вони — неабиякі трудівниці, безкорисливо роблять дуже корисну роботу для українського війська.
— Так, Світлана Демянчук зі своїми «Бджілками» — вони круті! Із перших днів повномасштабного вторгнення плетуть маскувальні сітки, і Ваша газета неодноразово писала про них. Співпраця з цими дівчатами — одне задоволення, люблю до них у Палац культури навідуватися. Сьогодні була, відвезли трохи тканини. А імбірні прянички від пані Тетяни Олійни — знають і люблять на передовій.
— Із «Бджілками» знайомі. А хто такий — батальйон «Булочки»?
— Пані Наталя Древняк і її мама Любов Бортник — наші «Булочки». Неймовірна кількість випічки від них — просто бомбезна. Крайній раз спекли 52 кг! Уявляєте? Їхнє гасло: «Ви захищаєте — ми готуємо смаколики!» Ми всі зайняті однією спільною справою.
— Під час війни чимало допомоги надходить у місто з-за кордону. Хто в цьому Вам допомагає донатити на ЗСУ?
— На початку повномасштабної війни волонтерами нашого добробату стали Вікторія Шевченко і Томаш Чопор. Роздобували допомогу і везли нам часто й багато. Ми формували відправлення на передову, на деокуповані території, формували пайки для наших добробатовців. І, навіть, ділилися з іншими добробатами. Адже люди покидали свої роботи і стояли на постах без зарплат.
Безмежно вдячна Вікторії і Томашу! А в їхній особі — полякам, італійцям, які в такий важкий для нас час прийшли на допомогу. Я завжди зустрічаю їх зі сльозами вдячності.
— Є серед помічників як відомі волонтери, так і пересічні мешканці громади. Це теж — потужна армія в тилу, чи не так?
— Так. Велика кількість незнайомих людей приходять із речами, випічкою, консервацією. Мої фейсбучні друзі і дописувачі перераховують кошти, більші-менші — не важливо. Найціннішою є довіра до нашої команди. Це дуже-дуже дорого коштує, і я це дуже ціную.
Наприклад, на початку лютого мені зателефонувала жіночка. Сказала, що мій номер їй дали спільні знайомі, чи не допоможемо ми завантажити машину на схід? Я саме була дуже заклопотана — якісь були відправки, вантажі, збирали одяг на шпиталь. Домовилися, що звільнюсь трохи і зателефоную. Ми зв’язалися і ви-
явилося, що ми давно знайомі! І ось — нова команда: Оксана Круківська, Юрій Желізко і ми. Вдячна Богу за цю зустріч. Так само вони збирають допомогу, а головне — в них є авто, і вони все везуть.
А політехнічний коледж — які активні волонтери! І заступник з навчально-виховної роботи Оксана Кудрявцева, яка веде цей напрямок, працює, ніби на батарейках! Вона — організатор від Бога.
Ще хочу подякувати пані Наталі з магазину «Ажур». Ми познайомилися, коли вона привезла величезну торбу нових речей із бірками для поранених зі шпиталю. І зараз кожного разу вона — з допомогою. А які в неї пироги… смакота! Жартуємо, що вона — серйозний конкурент «Булочкам» (сміється — авт.).
Ще хочу подякувати Андрію Рассадіну. Ми давно знайомі, навчалися в одній школі. Допомога від нього надходить часто і від душі.
Ще до нас доєдналася експерт з ліків Євгенія Савочка. Неймовірна, позитивна і компетентна.
Родина Миликів — Андрій та Ірина Григорівна — теж наша важлива підтримка. З будь-якого питання можу звернутися до Андрія, і він завжди допоможе! Ірина Григорівна організувала приготування вареничків для наших захисників. Хто приходить допомагати — того це затягує! Якось зателефонувала мені жіночка Світлана. Каже, у неї є авто і вона в будь який час, навіть уночі, може завезти що і куди треба. І вже не раз Світлана Тарадайник допомагає! З першої години знайомства ми стали такі близькі, наче сто років — подруги.
Надюша Загрядка — мати нашого полоненого з Маріуполя. Надзвичайна жінка, не раз дивуєшся: звідки сили бере? Збирають із чоловіком і привозять допомогу. Або ми
докладемо, а вони відправляють. Надзвичайні люди.
— Місцеві підприємства теж співпрацюють із вами?
— Так. Хочеться подякувати за співпрацю нашому хлібозаводу — самі запропонували нам допомогу. У кожну поїздку відвантажують необхідну кількість хліба.
Так само — «Новофарм-біосинтез». Їхня медична допомога дуже вартісна і потрібна для захисників!
Може, я когось забула, то перепрошую. Просто знайте, що я всім вам безмежно вдячна! Уклін вам, люди, до землі!
— Час від часу відчувається моральна втома людей? Адже війна, смерть і розруха — це нестерпно важко.
— Часом відчувається. Усі втомлюються. Іноді накриває… Наприклад, коли є потреба в армії, але не можеш необхідного купити, бо не можна зібрати кошти… Це минає, коли надходять донати і відновлюється підтримка. Дуже рада, що цей складний час подарував безмежну кількість цікавих знайомств, якими я пишаюся. Нема коли довго хандрити! Усі ми працюємо на перемогу. Щира подяка тим, хто не втомився, хто поруч і допомагає допомагати.
Рідненькі мої українці, і не тільки, хто душею і серцем із нами! Давайте всі разом ще трохи попрацюємо, виженемо тих клятих кацапів і запануємо у своїй сторонці!
Люди, про яких розповіла «Звягелю» волонтерка Тетяна Козакевич, як сама вона каже, — варті того, щоб про них знали. «Вони — не герої і не обіцяльники, а люди з відкритою душею і серцем».
Юлія КЛИМЧУК
Коментарі відсутні