«Вітраж перебував  у аварійному стані»

«Вітраж перебував у аварійному стані»

«Широкопояс розпоясався», — назвав свій допис викладач Школи мистецтв, художник Віктор Фурман, засвідчивши негативну реакцію на рішення очільника управління культури і туризму щодо демонтажу вітражу в Палаці культури імені Лесі Українки.




Далі — пряма мова Віктора Фурмана: «Колись міністр пропаганди третього рейху Гебельс казав: «Коли я чую слово культура, моя рука тягнеться до пістолета». Згадалися ці слова, коли побачив пластикові вікна замість вітража, що прикрашав наш Палац культури, — написав художник у Фейсбуці. — Один із небагатьох цінних творів мистецтва, яких у нашому місті обмаль. Спочатку варварські був знищений художній розпис стін на другому поверсі Палацу культури, тепер — вітраж. На черзі — мозаїка на стінах літнього театру в парку. Таке враження, що це — невипадково, як сто років тому, коли були знищені кращі будівлі міста: Преображенський собор, костел 17-го століття, синагога. Тоді теж говорили: «Це застаріле, потрібно сучасне». І понабудовували сучасних потворних коробок».

Офіційна відповідь управління культури з’явилася через декілька днів:

«У Палаці культури здійснюються планові ремонтні роботи щодо заміни внутрішніх віконних конструкцій та дверей, заміни лівого вхідного ганку. Вітраж був обережно демонтований до проведення ремонтних робіт і перебуває в аварійному стані. На його частинах є значна кількість тріщин та інших ушкоджень від тривалої експлуатації. Адже під впливом атмосферних, температурних, хімічних явищ скло руйнується. Через зношеність вітраж став небезпечним і потребує дороговартісної реставрації!.

Також управління культури запевняє, що «вітраж зберігатимуть, а в разі юридичної можливості виділення та освоєння коштів на реставрацію, вона буде здійснена. Жодних фактів вандалізму над культурними об’єктами та цінностями управління культури і туризму не здійснює».

\"«Вітраж

«Виправдання — не переконливі. Так виглядав вітраж перед демонтажем (на фото). Зношеності не відчувалося», — прокоментував художник Віктор Фурман.
Думки містян, як завжди, поділилися. Багато обурень — від працівників культурної галузі.

Олена Бондаренко: «Вітраж — дуже вартісне оздоблення інтер`єру! Якщо просто знищити, то новий створити такого розміру — буде коштувати дуже дорого. Маю сумніви щодо створення нового вітражу».

Юлія Петренко: «Не розумію навіщо? Шкода дуже. Тут нічого радянського немає і виглядало досить сучасно».

Світлана Легензова: «Нова «культура», нова «естетика» і несмак... Шкода, що не спитали людей, не говорю вже про фахівців».

Галина Пилипенко: «У нашому місті є фахівці, з якими потрібно радитися в питаннях збереження мистецьких творів. Вони пояснять тому, хто не розуміє, у чому різниця між вітражем і пластиковим вікном. Щоб наше місто ставало кращим, не потрібно для цього все знищувати».

Неоніла Бондаревська: «Хто скаже, а коли ремонтувався чи укріплювався цей вітраж? Нічого вічного немає, усе потребує ремонту. Як платник податків, я проти таких витрат під час війни. Я — за реальний погляд на проблему і її вирішення. Мріяти можна про багато чого: і як фрески зберегти у ПК (але чомусь ніхто не запропонував безкоштовно відреставрувати їх), і як вітраж відреставрувати (без конкретних пропозицій). Тому це все — хайп на темі».

Ксенія Боровська: «Зняти вітраж і поставити пластикове вікно — це за бюджетні кошти. Чому за ті гроші не можна було відреставрувати фрески? Усе робиться тихо! Нещодавно заходила в ПК, і вітраж був. Син захопливо дивився, як світиться зображення і розказував, як робити вітраж.

У старовинних храмах вітражі століттями стоять! Вітражі Гауді прикрашають головний храм Барселони — Саграда Фамілія. Туристи приїздять, щоб помилуватися ними. Тільки в нас можна все зламати, виправдовуючись, що «воно старе».

Євгенія Ващук: «Ви хотіли мати туристичні магніти? Але ви тільки-но позбавилися одного з них».

«Пошумлять у мережі та заспокояться», — такий коментар теж довелося почути в кулуарах...

Зараз у Палаці культури встановили нові віконні конструкції. «Безпечні» — підкреслюють в управлінні культури. Утім митці шкодують за втраченим твором мистецтва.

Юлія КЛИМЧУК