Сім’ї захисників вдячні за створення Алеї пам’яті
- 492
- коментар(і)
- 23-06-2023 11:14
Відкриття цієї алеї є вагомою подією для всіх: хто вже тут був, і кому ще належить тут побувати, відчути атмосферу. Подібні заходи, як церемонія вшанування, для сімей захисників дуже важливі — данина пам’яті. А з іншого боку — вони морально дуже непрості, бо сумні промови і пісні, разом зі спогадами про втрачених синів, батьків, братів та чоловіків, боляче відгукуються у зранених серцях, близьким знову і знову доводиться приходити до тями.
Цей захід, як кажуть рідні захисників, був інакшим — теплим, непафосним. Тож близькі прийшли в нашу редакцію подякувати всім причетним до створення Алеї. Усім: від працівників, які встановлювали банери — до тих, хто ініціював та втілював ідею, уточнював біографії, працював над фото, спілкувався з рідними, виготовляв банери. Фото не в усіх були якісними, але результат вийшов досить гідний.
Запам’ятався маленький хлопчик, тато якого похований не в місті. Він підійшов до банера і сказав: «Отут мій тато, тепер він поруч»…
— Наші українські міста зараз розквітають обличчями захисників країни, — поділилася зі «Звягелем» Ольга Мельник. — Раніше ми ці обличчя не помічали, а тепер ці очі дивляться нам у душі. 2014-й рік наше суспільство не настільки сильно відчуло і сприйняло, як зараз. Дійсно, адже йдеться про повномасштабне вторгнення, про ще більші жертви... Тому заходи зі вшанування Героїв стають емоційно глибшими, більше об’єднують.
Новостворена алея стає місцем пам’яті, куди можуть прийти всі люди. Добре, що влада дослухалася до нашої думки та досвіду різних міст, — каже Ольга. — Розумієте, на кладовищі панує інша атмосфера, а тут хлопці — наче живі, ніби знову поруч із нами усіма. Тепер кожен може підійти і зазирнути в очі захисника, подумати: якою була ця людина, чим вона жила... За посиланням на фото можна дізнатися більше інформації про загиблих. Ми щиро вдячні всім небайдужим до нашого горя.
— Дякуємо за дбайливе ставлення до родин захисників, — каже Ірина Мала, голова громадської організації «Родини Героїв». — Нам йдуть назустріч, коли є питання. Приходимо до влади, розповідаємо. Переговорний процес проходить без конфліктів. Нас чують, допомагають, підтримують. Вдячні за це і владі, і колективу соціальних служб — вони багато зусиль докладають.
Сім’ї загиблих захисників кажуть, що вшанування на Алеї пам’яті для них особливе ще й тому, що досі багатьох гнітив негласний поділ на «героїв» та «не героїв». Стосується тих, хто загинув на війні раніше, або не на полі бою, а вже вдома, від наслідків війни. Тепер цього відчуття немає, адже засвідчили, що пам’ятають усіх.
На відкритті алеї отримали документи про присвоєння посмертного звання «Почесний громадянин Звягеля». Ми запитали: що відчули люди, у зв’язку з цим врученням?
— Для мене це було, наче я отримала від свого сина Сергія Якубовича останню золоту медаль, — зі сльозами в очах каже мама Ольга.
— Боляче було, коли раніше доводилося чути, що хтось із захисників заслуговує на почесні звання, а хтось — ні, — ділиться вдова Ірина. — Усі заслуговують. Звання «Почесний громадянин Звягеля» — це шана. До мене ця нагорода чоловіка Сергія після його смерті йшла більше п’яти років, а до когось — ще довше. Наприклад, мама загиблого офіцера Світлана Абрамович розповіла, що до неї нагорода сина Артема йшла довгих 8 років, 3 місяці і 6 днів… Тож, вона була щаслива отримати відзнаку, приїхала з Житомира після операції на нозі, адже не могла не приїхати.
Тепер на алеї постійно людяно. Не гамірно, мовчазно. І ще тут неможливо втримати сліз, адже втрати дуже болять усім.
— Наші сини і доньки загинули за Україну, за нас і наше майбутнє, — з такими словами звернулася до присутніх мама Людмила Верхогляд. — Вони — наша честь і наша гордість, і наш біль, який розриває нас. Як би не було важко, ми маємо триматися і жити. Боротися за наше життя так, як боролися за нього наші діти. Маємо молитися за їхні душі і продовжувати їхню справу, щоб вони з гордістю дивилася на нас із небес. Пам’ятайте подвиг наших дітей, адже він оплачений дуже високою ціною.
— Ми живі, поки пам’ятаємо, — сказав Максим Колесніченко, син загиблого Героя. — І як би ми не сумували, потрібно жити далі, бо за це наші рідні віддали свої життя.
Цей захід, як кажуть рідні захисників, був інакшим — теплим, непафосним. Тож близькі прийшли в нашу редакцію подякувати всім причетним до створення Алеї. Усім: від працівників, які встановлювали банери — до тих, хто ініціював та втілював ідею, уточнював біографії, працював над фото, спілкувався з рідними, виготовляв банери. Фото не в усіх були якісними, але результат вийшов досить гідний.
Запам’ятався маленький хлопчик, тато якого похований не в місті. Він підійшов до банера і сказав: «Отут мій тато, тепер він поруч»…
— Наші українські міста зараз розквітають обличчями захисників країни, — поділилася зі «Звягелем» Ольга Мельник. — Раніше ми ці обличчя не помічали, а тепер ці очі дивляться нам у душі. 2014-й рік наше суспільство не настільки сильно відчуло і сприйняло, як зараз. Дійсно, адже йдеться про повномасштабне вторгнення, про ще більші жертви... Тому заходи зі вшанування Героїв стають емоційно глибшими, більше об’єднують.
Новостворена алея стає місцем пам’яті, куди можуть прийти всі люди. Добре, що влада дослухалася до нашої думки та досвіду різних міст, — каже Ольга. — Розумієте, на кладовищі панує інша атмосфера, а тут хлопці — наче живі, ніби знову поруч із нами усіма. Тепер кожен може підійти і зазирнути в очі захисника, подумати: якою була ця людина, чим вона жила... За посиланням на фото можна дізнатися більше інформації про загиблих. Ми щиро вдячні всім небайдужим до нашого горя.
— Дякуємо за дбайливе ставлення до родин захисників, — каже Ірина Мала, голова громадської організації «Родини Героїв». — Нам йдуть назустріч, коли є питання. Приходимо до влади, розповідаємо. Переговорний процес проходить без конфліктів. Нас чують, допомагають, підтримують. Вдячні за це і владі, і колективу соціальних служб — вони багато зусиль докладають.
Сім’ї загиблих захисників кажуть, що вшанування на Алеї пам’яті для них особливе ще й тому, що досі багатьох гнітив негласний поділ на «героїв» та «не героїв». Стосується тих, хто загинув на війні раніше, або не на полі бою, а вже вдома, від наслідків війни. Тепер цього відчуття немає, адже засвідчили, що пам’ятають усіх.
На відкритті алеї отримали документи про присвоєння посмертного звання «Почесний громадянин Звягеля». Ми запитали: що відчули люди, у зв’язку з цим врученням?
— Для мене це було, наче я отримала від свого сина Сергія Якубовича останню золоту медаль, — зі сльозами в очах каже мама Ольга.
— Боляче було, коли раніше доводилося чути, що хтось із захисників заслуговує на почесні звання, а хтось — ні, — ділиться вдова Ірина. — Усі заслуговують. Звання «Почесний громадянин Звягеля» — це шана. До мене ця нагорода чоловіка Сергія після його смерті йшла більше п’яти років, а до когось — ще довше. Наприклад, мама загиблого офіцера Світлана Абрамович розповіла, що до неї нагорода сина Артема йшла довгих 8 років, 3 місяці і 6 днів… Тож, вона була щаслива отримати відзнаку, приїхала з Житомира після операції на нозі, адже не могла не приїхати.
Тепер на алеї постійно людяно. Не гамірно, мовчазно. І ще тут неможливо втримати сліз, адже втрати дуже болять усім.
— Наші сини і доньки загинули за Україну, за нас і наше майбутнє, — з такими словами звернулася до присутніх мама Людмила Верхогляд. — Вони — наша честь і наша гордість, і наш біль, який розриває нас. Як би не було важко, ми маємо триматися і жити. Боротися за наше життя так, як боролися за нього наші діти. Маємо молитися за їхні душі і продовжувати їхню справу, щоб вони з гордістю дивилася на нас із небес. Пам’ятайте подвиг наших дітей, адже він оплачений дуже високою ціною.
— Ми живі, поки пам’ятаємо, — сказав Максим Колесніченко, син загиблого Героя. — І як би ми не сумували, потрібно жити далі, бо за це наші рідні віддали свої життя.
Юлія КЛИМЧУК
Коментарі відсутні