Вухо, що ліворуч...
- 22
- коментар(і)
- 11-08-2023 10:40
— Яка проблема?
— Лікарю, в мене вухо…
— А в мене — два.
— Так, і в мене — два!
— Справді?!
— Еге ж! Одне — ліворуч голови, друге — праворуч.
— І справді. Маєте два вуха. Відхилень немає. Обидва однакові за розміром. Трошки притиснені до голови. Симетрично розміщені. А що в них не так, шановний?
— Із тим вухом, що ліворуч, халепа.
— Яка ж?
— Не чує звуків.
— Давно?
— Йой, давно! І що я з ним тільки не робив!..
— Робили те, що вам призначав лікар?
— Ні, що баба Василина радила. Знахарка місцева.
— Так, так, та-ак. І що вона вам радила?
— Зілля якось дала. На мох схоже. Сказала запарити його. Тим відваром у вухо закрапувати. Три дні. А потім ту запарену траву у вухо запхати. На ніч.
— А навіщо ту траву було у вухо запихати?
— Шуми були.
— Ну, що ж. Давайте подивимося ваше вухо. Те, що ліворуч... О-ооо... Там щось є. Треба промити. Ходімо в процедурну...
— Те, що випало з вашого вуха, схоже на листок.
— Мабуть, лікарю, це герань. Рослина така.
— Умгу. Але ви говорили про якийсь мох.
— Мох був раніше. Герань потім. Баба Ганна лікувала. Знахарка із сусіднього села.
— Зараз ваше вухо чує?
— Ні, не чує.
— Зазирнемо ще раз у ваше сховище. У те, що ліворуч... Там ще щось є.
— Мабуть, мох. Що баба Василина радила.
— Що ж, ходімо в процедурну. Будемо ваше вухо ще раз спринцювати.
— Ви мене дивуєте, молодий чоловіче. Як воно все у ваше дупло влізло? Вибачте, у вухо. Тепер воно чує?
— Та ні. А. Згадав, лікарю. Там може бути ще коріння.
— Яке коріння?!
— З якогось куща.
— У вусі?!
— Еге. Це ще баба Параска напхала. Знахарка із сусіднього району. А потім уже були мох, герань...
— Так, так, та-ак. Що ж, ходімо мити вашу ліву комору.
— То що, вже чуєте?
— Так, лікарю.
— Ось і добре. Здається, пацієнте, всю наявну флору видобули з вашого вуха.
— Дякую вам, лікарю.
— Та нема за що. Тільки перестаньте мати справу із усілякими бабками.
— Гаразд, лікарю.
— А пройти курс лікування доведеться. Призначимо вам ліки. Краплі. Через днів п’ять покажетеся мені.
— Здрастуйте, лікарю!
— Здр... Це ви?!
— Я.
— Як вухо? Ліве?
— Нормально! Чує! Тільки ось праве глухе…
— Як-к-к-к?!
— Вихідними халепа ця трапилася. То я — до бабки Ганни... Потім до бабки Василини...
— Досить! У процедурну!..
— Лікарю, в мене вухо…
— А в мене — два.
— Так, і в мене — два!
— Справді?!
— Еге ж! Одне — ліворуч голови, друге — праворуч.
— І справді. Маєте два вуха. Відхилень немає. Обидва однакові за розміром. Трошки притиснені до голови. Симетрично розміщені. А що в них не так, шановний?
— Із тим вухом, що ліворуч, халепа.
— Яка ж?
— Не чує звуків.
— Давно?
— Йой, давно! І що я з ним тільки не робив!..
— Робили те, що вам призначав лікар?
— Ні, що баба Василина радила. Знахарка місцева.
— Так, так, та-ак. І що вона вам радила?
— Зілля якось дала. На мох схоже. Сказала запарити його. Тим відваром у вухо закрапувати. Три дні. А потім ту запарену траву у вухо запхати. На ніч.
— А навіщо ту траву було у вухо запихати?
— Шуми були.
— Ну, що ж. Давайте подивимося ваше вухо. Те, що ліворуч... О-ооо... Там щось є. Треба промити. Ходімо в процедурну...
— Те, що випало з вашого вуха, схоже на листок.
— Мабуть, лікарю, це герань. Рослина така.
— Умгу. Але ви говорили про якийсь мох.
— Мох був раніше. Герань потім. Баба Ганна лікувала. Знахарка із сусіднього села.
— Зараз ваше вухо чує?
— Ні, не чує.
— Зазирнемо ще раз у ваше сховище. У те, що ліворуч... Там ще щось є.
— Мабуть, мох. Що баба Василина радила.
— Що ж, ходімо в процедурну. Будемо ваше вухо ще раз спринцювати.
— Ви мене дивуєте, молодий чоловіче. Як воно все у ваше дупло влізло? Вибачте, у вухо. Тепер воно чує?
— Та ні. А. Згадав, лікарю. Там може бути ще коріння.
— Яке коріння?!
— З якогось куща.
— У вусі?!
— Еге. Це ще баба Параска напхала. Знахарка із сусіднього району. А потім уже були мох, герань...
— Так, так, та-ак. Що ж, ходімо мити вашу ліву комору.
— То що, вже чуєте?
— Так, лікарю.
— Ось і добре. Здається, пацієнте, всю наявну флору видобули з вашого вуха.
— Дякую вам, лікарю.
— Та нема за що. Тільки перестаньте мати справу із усілякими бабками.
— Гаразд, лікарю.
— А пройти курс лікування доведеться. Призначимо вам ліки. Краплі. Через днів п’ять покажетеся мені.
— Здрастуйте, лікарю!
— Здр... Це ви?!
— Я.
— Як вухо? Ліве?
— Нормально! Чує! Тільки ось праве глухе…
— Як-к-к-к?!
— Вихідними халепа ця трапилася. То я — до бабки Ганни... Потім до бабки Василини...
— Досить! У процедурну!..
Микола МАРУСЯК
Коментарі відсутні