Схованка під копицею листя...

(Закінчення. Початок : Схованка під копицею листя…)

Зустріч із чудовиськом

Сергію Андрійовичу Тихончуку пощастило: він знайшов нову місцину з рижиками. На узліссі. Сюди приморозки ще не встигли дістатися. Нарізав цих грибів з відро. Радів, що пустить їх на засолку. А солені вони дуже смачні.

Несподівано з боку пошматованого буревієм лісу почувся тріск гілки.

«Може, кабани?» — подумалося старому.

Тріск повторився.

Тихончук обережно, аби самому не стати на суху гілку, пройшов уперед, на загадкові звуки. Зупинився біля двох товстих сосон, що щільно зрослися докупи.

Черговий тріск...

Сергій Андрійович визирнув із-за дерев і... заціпенів: кроків за десять від нього, задки, стояла якась істота в лахмітті.

«Що за потвора? Як лісовик із казок! Тихо, тихо... А, може, це той... убивця? Подалі звідси...»

Затримання Кованого

Діставшись до села, до свого двору, захеканий Тихончук зателефонував до поліції.

На місце події негайно виїхала оперативна група.

І цього разу старому довелося виконувати роль провідника. До місця, де Тихончук зустрів «лісовика», добиралися пішки близько години.

Біля схрону було чимало свіжих слідів від черевиків чи чобіт.

Сумніву не було — усередині хтось (чулося вовтузіння).

Хоча й не знали, хто саме там ховається, але капітан Савченко гукнув:

— Гей! Ми знаємо, що ти тут. Виходь!

І він вийшов.

— Кований! — здивовано прошепотів Тихончук. — Ну й вигляд...

Затриманого доставили до відділу поліції. Завели до кабінету.

Капітан Савченко відразу дістав із сейфа червоний смартфон (його при повторному обстеженні знайшов пошуковий пес поблизу місця скоєння злочину).

— Вам ця річ, часом, не знайома?

Кований одразу впізнав цю слухавку.

— Така була в Софії, — ніби пригнічено відказав допитуваний.

— Софії Кравець?

— Так.

— Що ви там бубоніли в машині?

— Я... не причетний до... цього... вбивства.

— Вас разом бачили пізньої пори. В парку за клубом. Після того Софія Кравець додому не повернулася. Нам також відомо, що між вами тоді виник конфлікт.

— Ми тоді посварилися.

— Причина?

— Ну... мене відшила... Не хотіла далі зі мною зустрічатися. А я її люблю... Любив.

— Чому ви ховалися в лісі?

— Бо я знав, що перша підозра впаде на мене.

Задзвонив стаціонарний телефон. Капітан Савченко підняв слухавку. Щось комусь говорив, а відтак кивнув своєму помічникові, який досі мовчки сидів біля вхідних дверей:

— Карплюк з’явився. Відкатайте пальчики цього закоханого субчика.

Несподіваний промах

Взявши у Кованого відбитків пальців, його знову доставили до кабінету.

А незабаром Карплюк приніс і самі відбитки.

І яке ж було здивування капітана Савченка: відбитки, взяті зі смартфона загиблої... належали іншій людині...

Справжній убивця

Оперативники знову взялися за Андрія Ващенка.

Тримався він спокійно. Проте допит не проводили. Спочатку «відкатали його пальчики».

Потім на столі у Савченка знову з’явився той же червоний смартфон. Побачивши його, Ващенко зблід. Очі виразно виказували його хвилювання...

Він мимоволі пригадав ту фатальну для нього ніч. Після сварки із Софією він не повернувся додому, а пішов слідом за дівчиною. Наздогнав її. Схопив за плечі. Софія відштовхнула його, внюхавши перегар.

— Та ти випивший! — обурливо сказала.

Натомість Ващенко промимрив:

— Я тебе кохаю.

— І що?

— Я хочу тебе поцілувати.

— Не підходь!

Однак Андрій схопив Софію за плечі і силою притис до себе.

— Пусти, ідіот!

— А! — спалахнув Ващенко. — А Кованого поцілуєш?

— Ну, й дурень же ти.

— Ось ти як. — Ващенко почав зривати із Софії куртку. Дівчина впала. Негідник осатаніло накинувся на жертву, намагаючись розстібнути на ній джинси.

Софія роздряпала нападникові обличчя.

І той схопив її... За горло.

Потім убивця заніс (на собі) тіло дівчини до лісу. Видобув з кишені її курточки смартфон. Мав намір утопити його в якомусь болоті чи річці (на ньому ж зафіксовані його дзвінки). Проте передумав. Відійшовши на декілька десятків кроків від схованки, Ващенко зарив телефон у мох.

У будинку Андрія Ващенка правоохоронці виявили додаткові докази, що вказували на його причетність до вбивства Софії Кравець.

«Як же ті очі, його, можна сказати, спокійна витримка не виказали цього фрукта під час першого затримання, тоді, на автовокзалі? А також і на першому допиті?» — міркував капітан Савченко.

…У селі дивувалися: як Андрій, такий спокійний хлопець, міг вдатися до такого.

А хтось говорив:

— У тихому болоті чорти водяться...

(Імена в матеріалі змінено)
Микола МАРУСЯК