Дух Різдва — у пікселі та з молитвою про перемогу
- 208
- коментар(і)
- 05-01-2024 11:39
«Люди, ви — неймовірні! Дякуємо!» — написала в дописі звягелянка Ольга Мельник, яка із родинами загиблих захисників України ось уже котрий раз поспіль долучається до акції для поранених воїнів, які після фронту лікуються в нашій лікарні.
На Різдво небайдужі знову долучилися до збору коштів. Придбали смаколики, необхідні в лікарні речі та засоби гігієни, зробивши приємний сюрприз 70-ти захисникам, яких відвідали 25 грудня. Чимало серед них — люди з інших міст, тож будь-яка підтримка, як ми вже неодноразово розповідали, є дуже цінною для них.
— Повномасштабна війна триває другий рік. Другий рік — біль, сум, горе переповнюють серця українців. Але на те вони й свята, щоб нести іншим радість та добро, — поділилася зі «Звягелем» Ольга Мельник, мама загиблого захисника. — Зібралися ми й вирішили привітати наших захисників, котрі знаходяться на лікуванні та реабілітації. Ще з минулого разу гроші залишилися, які родини загиблих збирали пораненим на смаколики від Святого Миколая. Розповім, як було цього разу.
Пішли ми в магазин на закупівлю. Там, звісно, передноворічні клопоти містян — черги, людей багато. Поки вибирали, підійшла мама моєї однокласниці. Привіталася, поцікавилася великим вмістом наших кошиків. Я розповіла, що для хлопців та дівчат у лікарню скуповуємося. Жінка, яка з доходів має лише мінімальну пенсію, дістає 50 гривень. Брати я не хотіла. Вона зі сльозами попросила: «У мене два зяті на фронті, можливо, їм хтось допоможе. Най буде, доню, візьми, прошу...» Ковтаю сльози, намагаюся усміхатися, щоб її не засмутити, дякую...
За 10 хвилин підходить подруга моїх батьків, нашої сім’ї, питає, як я... Багато хто, як і вона, прекрасно розуміють, як саме. Розуміють, підтримують, не дають упасти духом. Обій-
має, підтримує добрим словом. Мовчки витягає з гаманця 400 гривень і дає нам. Відмовляюся, кажу, що багато. Не хоче навіть і слухати, втискуючи гроші мені до жмені. Ковтаю сльози, намагаюся усміхатися, щоб її не засмутити, дякую…
У черзі за нами — чоловік у цивільному. Попереджаємо, що будемо довго розраховуватися, бо в нас аж чотири візочки всякого-різного... Каже, що в нього теж у візочку все для поранених побратимів. А потім із щирою усмішкою: «Дівчата, а, може, вам все не донести? Давайте вам підвезу?» Дякуємо щиро, кажемо, що нам машин вистачить, але наміри допомогти — безцінні! Згодом телефонує знайома пані, пропонує рушники для поранених у хірургію або травматологію. Знов ковтаю сльози, дякую... В іншому магазині купую сік. Пакунки великі, відчуваю, що не дотягну додому сама. Допомагає військовий — молодий, усміхнений, щирий. Звати — Толик. Своїми руцями він небо над нами тримає, а мені несе до квартири на поверх сік для поранених.
Отакий він — дух нашого Різдва, яке знову прийшло до нас в пікселі і з молитвою про перемогу.
Є думки, що люди втомилися від війни. Але люди не обізлилися, ще й не втомилися донатити. Бо коли ми оголосили збір коштів, то почався неймовірний «грошопад», за що й вдалося нам купити багато якісної продукції, — розповіла Ольга.
Цього разу до акції долучилася також Церква ЄХБ Киреєва «Благодать». Пошили білизну для важкопоранених, наробили тістечок. Помолилися разом із захисниками, поспівали колядки.
— Разом ми зробили добру справу, — підсумовує мама загиблого захисника. — Хлопці себе героями не відчувають, ніяковіють, коли ми приходимо до них у лікарню, іноді розчулюються до сліз. А ми не втомлюємося їм дякувати. Вони навзаєм дякують нам і за нашу жертву — віддані на фронті життя наших рідних захисників. Це завжди дуже зворушливо. Ми віддаємо душевне тепло й отримуємо сенс жити далі. Коли мій син йшов на фронт, він сказав, що загиблим нічого вже не потрібно, окрім пам’яті, а живим потрібно багато… Тож у наших планах допомагати й надалі. І ще мріємо, щоб поранених не було, щоб максимум на нежить хворіли наші захисники, і не більше.
Родини Героїв завжди залюбки діляться враженнями про відвідини захисників у лікарні. Адже так багато під час війни важких новин, а добрі новини — на вагу золота. Коли люди, які втратили найрідніших на війні, знаходять у собі сили жити далі і надихати інших, то, порівняно з цим, усе інше стає несуттєвим і менш болючим.
А ось як відреагували в мережі містяни на подію:
«Дякуємо, дівчатка, що ви — такі сильні! — написала звягелянка Ніна Мороз. — Молодці, що тримаєтеся разом, що не згасла ваша любов до життя, що згорьовані душі здатні випромінювати добро. Дякуємо за ваші красиві серця! Обіймаю! Хай і надалі вам усім зустрічаються лише гарні люди!»
«Дівчата, які ви молодці! — захоплюється Світлана Корнійчук. — Добру справу робите. Хай вам воздасться сторицею! Хай ваші синочки і чоловіки оберігають вас із неба. Вони пишаються вами! На таких, як ви, багато тримається! Ви наближаєте Перемогу!»
«Ви — отой промінчик, що дарує людям тепло в будь-яку пору, — переконана Валентина Щавинська. — Низький уклін Вам за Вашу стійкість, мужність, витривалість».
На Різдво небайдужі знову долучилися до збору коштів. Придбали смаколики, необхідні в лікарні речі та засоби гігієни, зробивши приємний сюрприз 70-ти захисникам, яких відвідали 25 грудня. Чимало серед них — люди з інших міст, тож будь-яка підтримка, як ми вже неодноразово розповідали, є дуже цінною для них.
— Повномасштабна війна триває другий рік. Другий рік — біль, сум, горе переповнюють серця українців. Але на те вони й свята, щоб нести іншим радість та добро, — поділилася зі «Звягелем» Ольга Мельник, мама загиблого захисника. — Зібралися ми й вирішили привітати наших захисників, котрі знаходяться на лікуванні та реабілітації. Ще з минулого разу гроші залишилися, які родини загиблих збирали пораненим на смаколики від Святого Миколая. Розповім, як було цього разу.
Пішли ми в магазин на закупівлю. Там, звісно, передноворічні клопоти містян — черги, людей багато. Поки вибирали, підійшла мама моєї однокласниці. Привіталася, поцікавилася великим вмістом наших кошиків. Я розповіла, що для хлопців та дівчат у лікарню скуповуємося. Жінка, яка з доходів має лише мінімальну пенсію, дістає 50 гривень. Брати я не хотіла. Вона зі сльозами попросила: «У мене два зяті на фронті, можливо, їм хтось допоможе. Най буде, доню, візьми, прошу...» Ковтаю сльози, намагаюся усміхатися, щоб її не засмутити, дякую...
За 10 хвилин підходить подруга моїх батьків, нашої сім’ї, питає, як я... Багато хто, як і вона, прекрасно розуміють, як саме. Розуміють, підтримують, не дають упасти духом. Обій-
має, підтримує добрим словом. Мовчки витягає з гаманця 400 гривень і дає нам. Відмовляюся, кажу, що багато. Не хоче навіть і слухати, втискуючи гроші мені до жмені. Ковтаю сльози, намагаюся усміхатися, щоб її не засмутити, дякую…
У черзі за нами — чоловік у цивільному. Попереджаємо, що будемо довго розраховуватися, бо в нас аж чотири візочки всякого-різного... Каже, що в нього теж у візочку все для поранених побратимів. А потім із щирою усмішкою: «Дівчата, а, може, вам все не донести? Давайте вам підвезу?» Дякуємо щиро, кажемо, що нам машин вистачить, але наміри допомогти — безцінні! Згодом телефонує знайома пані, пропонує рушники для поранених у хірургію або травматологію. Знов ковтаю сльози, дякую... В іншому магазині купую сік. Пакунки великі, відчуваю, що не дотягну додому сама. Допомагає військовий — молодий, усміхнений, щирий. Звати — Толик. Своїми руцями він небо над нами тримає, а мені несе до квартири на поверх сік для поранених.
Отакий він — дух нашого Різдва, яке знову прийшло до нас в пікселі і з молитвою про перемогу.
Є думки, що люди втомилися від війни. Але люди не обізлилися, ще й не втомилися донатити. Бо коли ми оголосили збір коштів, то почався неймовірний «грошопад», за що й вдалося нам купити багато якісної продукції, — розповіла Ольга.
Цього разу до акції долучилася також Церква ЄХБ Киреєва «Благодать». Пошили білизну для важкопоранених, наробили тістечок. Помолилися разом із захисниками, поспівали колядки.
— Разом ми зробили добру справу, — підсумовує мама загиблого захисника. — Хлопці себе героями не відчувають, ніяковіють, коли ми приходимо до них у лікарню, іноді розчулюються до сліз. А ми не втомлюємося їм дякувати. Вони навзаєм дякують нам і за нашу жертву — віддані на фронті життя наших рідних захисників. Це завжди дуже зворушливо. Ми віддаємо душевне тепло й отримуємо сенс жити далі. Коли мій син йшов на фронт, він сказав, що загиблим нічого вже не потрібно, окрім пам’яті, а живим потрібно багато… Тож у наших планах допомагати й надалі. І ще мріємо, щоб поранених не було, щоб максимум на нежить хворіли наші захисники, і не більше.
Родини Героїв завжди залюбки діляться враженнями про відвідини захисників у лікарні. Адже так багато під час війни важких новин, а добрі новини — на вагу золота. Коли люди, які втратили найрідніших на війні, знаходять у собі сили жити далі і надихати інших, то, порівняно з цим, усе інше стає несуттєвим і менш болючим.
А ось як відреагували в мережі містяни на подію:
«Дякуємо, дівчатка, що ви — такі сильні! — написала звягелянка Ніна Мороз. — Молодці, що тримаєтеся разом, що не згасла ваша любов до життя, що згорьовані душі здатні випромінювати добро. Дякуємо за ваші красиві серця! Обіймаю! Хай і надалі вам усім зустрічаються лише гарні люди!»
«Дівчата, які ви молодці! — захоплюється Світлана Корнійчук. — Добру справу робите. Хай вам воздасться сторицею! Хай ваші синочки і чоловіки оберігають вас із неба. Вони пишаються вами! На таких, як ви, багато тримається! Ви наближаєте Перемогу!»
«Ви — отой промінчик, що дарує людям тепло в будь-яку пору, — переконана Валентина Щавинська. — Низький уклін Вам за Вашу стійкість, мужність, витривалість».
Юлія КЛИМЧУК
Коментарі відсутні