Нова професія — за три тижні. Фабрика «Леся» допомагає людям не втрачати оптимізму

На великому підприємстві завжди є багато життєвих історій про те, як хто сюди прийшов працювати. Цікаво, що на фабриці «Леся» працюють як такі, для кого підприємство стало єдиним місцем роботи — раз і на все життя (!), як і ті, кому у швацьку професію довелося прийти з різних сфер. 

Дехто кардинально змінив сферу діяльності і досяг у цьому гарних результатів. Ці люди залишаються на фабриці і розповідають свої історії. Радять не сумніватися і не боятися розвиватися в будь-якому віці. Тим паче, що на швейному підприємстві є навчальний клас, де за три тижні можна здобути затребувану спеціальність.

1. Ірина Удовиченко: «Приїхала у Звягель із Бахмуту»

— Майже три роки тому, — розповіла оператор швацького устаткування Ірина Удовиченко. — На фабриці працюю уже рік. Багато чула, перш ніж влаштувалася на роботу, а згодом прийшла навчатися. 

Коли поспілкувалася з людьми, ознайомилася з процесом виробництва і навчилася, то зрозуміла, що залишуся тут працювати.

За спеціальністю я — бухгалтер, у Бахмуті працювала у сфері розваг, у молодості любила щось пошити собі за викройками з популярного тоді журналу «Бурда». Пізніше зі швацькою справою не мала нічого спільного. 

Зараз працюю на автоматичному швацькому обладнанні, яке пришиває до виробу кишеньки. Бувають важчі зміни, не завжди легко, але ж це робота. Велика перевага — колектив, з яким комфортно працювати.

Робота — це не лише спосіб заробітку, а й спосіб відволіктися від важких думок. Ірина розповіла, що важко було спочатку в чужому місті, адже в Бахмуті народилася і прожила все життя до того, як виїхала. Спочатку була надія на повернення, а потім стало зрозуміло, що вертатися нема куди, адже Бахмут повністю знищений: «Зараз це — окупована територія. Я втратила там двокімнатну квартиру».

Ірина отримує від фабрики «Леся» часткову компенсацію на винайм житла. Також стоїть у черзі на житло для ВПО від підприємства.

— Чимось Звягель мені нагадує рідне місто. Тут затишно, добрі люди. Я випадково сюди потрапила — знайома їхала, я запитала, чи можна з нею. У неї син військовий, знімав житло у Звягелі. Отак і переїхали сюди. Завдяки роботі на «Лесі» маю змогу оплачувати орендоване житло. Опанувала українську мову, хоча вдома завжди розмовляла російською.

Чимало працівників приїздить працювати на фабрику з навколишніх сіл. Це зручно, адже доставку до місця роботи і додому оплачує підприємство, надаючи транспорт.

1. Тетяна Ювко: «Коли хочеш працювати — тоді не важко!»

— Я прийшла на «Лесю» після декретної відпустки, — розповіла Тетяна Ювко з Ореп. — Знайома запропонувала влаштуватися, вона тут працювала. Я про шиття знала хіба що зі школи, більше з цим справу не мала ніколи. Було багато незвіданого і незрозумілого, але помаленьку втягнулася. Зараз працюю на трикотажній лінії з виробництва одягу та білизни, шиємо для данської компанії «Dilling». Мій стаж на «Лесі» — 5 років, прийшла працювати сюди в 44.

Перед відкриттям лінії ми їздили з колегами на навчання у Литву. У той рік саме почалося повномасштабне вторгнення, але іноземні партнери, які планували співпрацю з «Лесею», не побоялися відкрити нове виробництво, таким чином підтримавши нашу промисловість. 

Працюємо з трикотажем, зовсім інша якість. Як казали нам у Литві, навчаючи, «потрібно відчувати тканину». Навчилися «відчувати».

Важко працювати тоді, коли не хочеш шити. А коли подобається робота, то набиваєш руку і все стає на свої місця. Тоді отримуєш задоволення від роботи, маєш відповідний результат.

1. Галина Кучинська: «Після заробітків маю хорошу зарплату вдома»

— Багато років працювала в Польщі та Чехії, — розповіла Галина Кучинська з Кам’яного Броду. — А потім дівчата мені сказали: «Навіщо їздити кудись, якщо можна працювати на фабриці «Леся»? Непогана заробітна плата і працюєш удома. Маєш бажання — можна спробувати». І я спробувала. Подумала, що не така я вже й стара, щоб боятися змінити вид своєї діяльності.

Щоправда, після учнівського класу мені було важко звикати до роботи, допомогла наш технолог. Підібрали для мене робочі процеси, які найбільше відповідали моїм здібностям. Після них я вже й інші процеси можу виконувати. І пішла робота. Періодично змінюються моделі виробів, специфіка роботи. Навчаюся новому, працюю, задоволена.

Тепер для мене робота не є складною. Я постійно виконую свою норму, часом — понад норму, часом набагато більше понад норму. Команда у нас дружна, односельці зі мною працюють теж у бригаді.

Найголовніше в нашій роботі — мати терпіння і бажання працювати. Тоді ніякої складності немає. Буває, дівчата приходять навчатися і через місяць уже розраховуються, не маючи ще необхідних навичок, але вже чекаючи фантастичних результатів. Так не буває, це потрібно розуміти. Для того, щоб був результат, потрібно постаратися і трохи часу. Я звикла працювати, тож для мене це не проблема. І чоловікові порадила влаштуватися на «Лесю», тож він зараз працює водієм.

1. Денис Василенко: «Подобається щотижнева оплата праці»

Денис Василенко — настелювач розкрійної дільниці, здобув нову спеціальність на «Лесі» три роки тому. Працював перед тим на інших місцевих підприємствах: заводі «Церсаніт», меблевій фабриці «Мірт». 

Каже, вагомим у виборі нової роботи стали близьке розташування від місця його проживання і щотижнева оплата праці. «Працював також автомеханіком, був постійно в холоді і увесь із головою в мазуті. На «Лесі» — завжди чисто, охайно і, що не менш важливо, тепло», — каже Денис. Від підприємства хлопець має бронювання.

Різні історії в одній компанії свідчать про те, що тут може знайти собі місце кожен, хто забажає працювати на спільний результат. Хто зрозуміє цінності компанії «Леся»: висока якість продукції, європейський рівень роботи, корпоративний дух. У найважчі часи фабрика «Леся» розвиває легку промисловість, є одним з її лідерів, прагне забезпечити людей роботою.

Юлія КЛИМЧУК
Фото Катерини Бондаревої