Бухгалтер — професія творча. Викладачка виготовляє картини зі шкіри

Є колективи, в яких працює багато творчих людей. Цікаво, що серед таких — колектив Звягельського політехнічного фахового коледжу, який час від часу презентує колекції від своїх викладачів. Колеги, студенти, батьки під час таких 
виставок мають змогу спостерігати за талантами педагогів, які розкривають нові творчі грані своїх особистостей.

На одній із таких виставок свої вміння презентувала викладач облікових дисциплін Вікторія Олександрівна Псьота. Про неї в коледжі кажуть: людина неординарна, доктор філософії з обліку і оподаткування, є однією з родзинок коледжу — у вільний від роботи час створює чудові картини зі шкіри. А ще — фоторамки, обручі для волосся, ключниці та інше. Тож  далі — наше інтерв’ю з викладачкою і майстринею.

— Вікторіє, вам із дитинства подобалося займатися творчістю, щось вигадувати, майструвати. Як так сталося, що за професією ви стали викладачем економічних дисциплін?

— Дійсно, з дитинства я малювала, навчалася в художній школі. Проте, закінчити її не вдалося, оскільки мій батько був військовим, і ми постійно переїжджали з одного міста в інше. Таким чином я змінила 4 школи. Це не завадило відвідувати різні гуртки: я шила, в’язала гачком і спицями, вишивала, займалася макраме тощо.

Щодо професії, то це були обставини, але не зовсім мій вибір. Я школу закінчувала в Білорусі у 1994 році (батько там служив). На сімейних зборах було вирішено, що навчатимуся в Житомирі, оскільки батьки планували повертатися до рідного дому в Україну. Наш вибір припав на Житомирську політехніку,  тоді якраз професор Бутинець Ф.Ф. набирав свій перший випуск бухгалтерів. Мене взяли з білоруським атестатом, хоча тоді все це було складно — реформи в економіці, в освіті тощо.

До речі, згодом я повернулася до університету — через 25 років. Вступила до аспірантури і захистила дисертацію за спеціальностю «Облік і оподаткування» у 2021 році. Про вибір професії не жалкую, адже бухгалтер — теж професія творча.

— На Фейсбуці маєте альбом своїх виробів під назвою «Бухгалтер — професія творча!» А що саме маєте на увазі?

— Ну, як можна без творчості зараз зацікавити дітей лише бухгалтерським обліком? Ця професія завжди вважалася досить нецікавою, одноманітною: цифри, звіти та папери. Бухгалтер зараз — це досить творча професія, яка потребує креативного підходу в роботі. Мені це допомагає і як викладачу, і як бухгалтеру, і як підприємцю.

— Ваші картини зі шкіри викликають щирий захват у людей, приємні відгуки. Виготовляєте їх на продаж чи для душі?

— Для душі. Багато зроблено на подарунок для друзів, знайомих. Завжди при цьому враховую характер людини — чим займається, чим захоплюється... На замовлення також роблю картини, але це не має постійного характеру. Навіть, якщо робота на замовлення — цікавлюся: для кого картина, враховую побажання замовника.

— Чому саме шкіра стала матеріалом для виготовлення ваших робіт?

— Чесно кажучи, саме цей матеріал і надихнув мене на хобі. Мій знайомий займався пошиттям сумок із натуральної шкіри і якось запитав, чи не потрібен комусь такий матеріал, оскільки дуже шкода йому було викидати шматочки гарної шкіри.

Я подумала, а чому б мені не спробувати? На той час діти вже підросли і з’явився час для творчості. Інтернет був у допомогу — знайшла майстер-класи, потроху вдосконалювалася, засвоїла різні техніки. Від якості шкіри теж багато залежить, адже не вся підходить для тонкої роботи. 

Зараз матеріал мені приносять друзі, колеги. Наприклад, у багатьох були шкіряні куртки, сумки, які шкода викинути, а у моїх роботах ці речі знаходять друге життя.

— А як вдається з досить грубої шкіряної текстури виготовляти настільки витончені деталі, плавні контури фігур?

— У картинах використовується не тільки шкіра. Наприклад, щоб зробити листочок та вигнути його в потрібну фігуру, — потрібно вклеїти тонкий дріт, іноді використовую техніку нагрівання. Усе залежить від якості матеріалу та кінцевого результату, який потрібно отримати. Чим тонша шкіра — тим витонченіші фігури виходять.

— Звідки берете сюжети для своїх картин? Які з них більше до вподоби?

— Більшість моїх робіт мають власну історію. Часто мене надихають люди, для яких роблю подарунок. Іноді черпаю ідеї в мережі, тому сюжети зовсім різні.

Наприклад, я відтворювала панораму з фортеці стародавнього Звягеля, де використала реальні фото річки Случ у техніці «декупаж на шкірі». 

Для кумів, родина яких дуже музична, робила сюжет на тему музики — зі скрипкою і нотами.

Перша моя картина після повномасштабного вторгнення була зроблена з використанням різних фото, на яких родини зустрічали захисників. На тлі українських соняхів — міцно переплетені дві руки, як символ єдності сімей у важкий час. Ця робота була продана на студентському ярмарку, а виручені за неї кошти відправлені для потреб ЗСУ. 

Інша символічна картина — силует жінки з дітками, які чекають батька з війни. Я подарувала цю роботу жінці, яку ми прихистили в себе на початку повномасштабного вторгнення. Побачила цей сюжет  у вишивці й відтворила у шкірі.

— Чи багато картин маєте у своїй колекції?

— Майже всі картини викладені в альбомі «Бухгалтер — професія творча», і майже всі з них подаровані, вдома в мене лишилося лише п’ять.

Продовжую працювати над серією картин «Лісова Мавка». Поки у колекції є «Літо» та «Осінь», на черзі — «Зима» та «Весна».

— На виставці виробів викладачів фахового політехнічного коледжу, де Ви працюєте, було багато творчих відкриттів талантів, Ви стали одним із них. Які відгуки колег, студентів почули?

— Для колег я не була відкриттям на цій виставці, оскільки в нас у закладі досить часто проходять виставки, адже в нас колектив викладачів досить творчий. Деякі колеги є моїми постійними шанувальниками та замовниками, а також постачальниками матеріалів для творчості.

— Чи брали участь в інших виставках? Можливо, у Містечку майстрів на «Лесині джерела»?

— Ні, не брала участі.

— Вас часто запитують, чи плануєте персональну презентацію робіт? Відповідаєте, що більшість картин мають нових господарів, стали подарунками, тому немає з чим виставлятися. Не шкодуєте про це?

— Ні, не шкодую. Я коли роблю картину, то вже знаю для кого, тож закладаю в роботу лише позитивні відчуття і побажання, з радістю та задоволенням із нею розлучаюся.

— Яким чином вплинула війна на вашу творчість?

— Дуже вплинула. Я почала працювати зі шкірою у 2014 році, коли почалася АТО в Україні. Тоді це була розрядка від негативних емоцій. Із початком повномасштабного вторгнення був емоційний ступор, як у всіх, а потім переживання вилилися в картини з певною емоційною складовою.

— Можливо, є нереалізовані мрії у вашому хобі?

— Мрії завжди є, але бракує часу. Знаю, що планую зробити, але на часі — річні звіти (як у бухгалтера та підприємця, а також — підготовка до нового навчального семестру (як у викладача). Можливо, колись на пенсії буде більше часу (сміється — авт.).

— Ну що ж, зичимо реалізувати всі творчі і робочі плани, а тоді з новими силами поринути у створення нових картин!

— Дякую!

Юлія КЛИМЧУК