Працівники фабрики «Леся» отримали житло

Керівництво фабрики активно вболівало за реконструкцію гуртожитку для внутрішньо-переміщених осіб по вул. Василя Карпенка, який нещодавно був зданий в експлуатацію. Нагадаємо, проєкт реалізовано за грантові кошти від НЕФКО (Північна Екологічна Фінансова Корпорація), загальна вартість — 2 млн 580 тис. 300 євро. 

Завдяки офіційному працевлаштуванню на «Лесі», двоє працівниць отримали тут сучасне тимчасове житло. Щойно вручили ключі — більшість мешканців одразу заселилися в нові смарт-квартири.

Треба було бачити радість цих людей, які з початком повномасштабної війни пережили активні бойові дії, пекельні руйнування своїх домівок, переїхали з окупованих територій у невідомість. Понад дві тисячі з них мешкає тепер у Звягелі. Хтось офіційно влаштувався на роботу в швейну компанію «Леся» і спільно з колективом щоденно робить свій внесок у розбудову міста, як потужний місцевий платник податків до бюджету.

«Якби не робота, ми не отримали би цього житла»

Нагадаємо, серед новоселів гуртожитку для ВПО (47 квартир на 99 осіб) є багатодітні, люди з інвалідністю, пенсіонери, проте більшість — це працюючі переселенці, які приєдналися до нашої громади і сприяють її розвитку.

Контролер якості на фабриці «Леся» Катерина Тростенюк із сім’єю отримала в гуртожитку двокімнатну квартиру. Невдовзі у неї — день народження, тож переїзд став для неї чудовим подарунком. Каже, колеги на фабриці дуже цьому  зраділи і щиро вітали. 

— Ми з сім’єю переїхали у Звягель 17 квітня 2022 року з окупованої території — міста Олешки Херсонської області, — розповіла Катерина. — Наш регіон до війни славився, серед іншого, Олешківськими пісками — це друга за розмірами пустеля Європи. Неподалік — Азовське і Чорне моря, заповідник Асканія-Нова, багато інших туристичних магнітів. Нині там — сіра зона та щоденні обстріли, переважно знищено інфраструктуру. 

У Звягелі ми стали в чергу на отримання житла. Нам розповіли, що йде реконструкція приміщення під гуртожиток для ВПО, де однією з головних умов було офіційне працевлаштування на місцевих підприємствах. 

Спочатку я плела маскувальні сітки в Палаці культури. Потім мені порадили працевлаштуватися, щоб відволіктися і легше було пережити наслідки воєнних дій вдома. Я за освітою фінансист, працювала в банках, але у Звягелі роботи за фахом не знайшла, тож влаштувалася на швейну фабрику. Спочатку працювала розподілювачем робіт, зараз працюю контролером якості.

Усе посприяло моїй адаптації на фабриці — робочий колектив і керівництво поставилися з розумінням. Допомагали і працівники управління соціального захисту, і «Червоного Хреста». Моральна підтримка в нашій ситуації дуже важлива. Моя сервісна команда на роботі — це моя друга сім’я, де кожна людина важлива і цінна. 

Враження від нового житла — дуже класні, адже тут усе нове. Кімнати повністю мебльовані, укомплектовані холодильниками, пральними машинами, бойлерами. Кухні мають варильні поверхні, витяжки, столи, у кімнатах є ліжка, шафи. Душові та санвузли обладнані приладами обліку води, встановлено інші необхідні лічильники.

Якщо б не моя робота, ми з сім’єю не отримали би цього житла, — радіє Катерина. — Хтось каже, що робота на «Лесі» важка. На мою думку, це говорять люди, які шукають легких заробітків. На всіх роботах потрібно викладатися, але це далеко не завжди впливає на зарплату. А на фабриці  твій заробіток залежить саме від якості роботи, тож є мотивація. Хто хоче зі швачок заробити — заробляють по 20-25 тисяч.

«Тепер є свій куточок, що додає ентузіазму в роботі»

Оператор швацького устаткування фабрики «Леся» Ірина Удовиченко приїхала у Звягель із Бахмута. Нині там окупована територія, місто-руїни. Серед тих руїн — втрачена двокімнатна квартира, робота, усе нажите. За спеціальністю жінка — бухгалтер, у Бахмуті працювала у сфері розваг. Зі швацькою справою не мала нічого спільного. Хіба що колись шила за викройками з популярного журналу «Бурда».

На «Лесі» Ірина працює на автоматичному швацькому обладнанні, яке пришиває до виробу кишеньки. 

— Велика перевага — колектив, з яким комфортно працювати. Робота тут свого часу стала для мене не лише способом заробітку, а й можливістю відволіктися від важких думок. Спочатку важко було в чужому місті, адже в Бахмуті я народилася і жила постійно до того, як виїхала. Була надія на повернення, тепер зрозуміло, що вертатися нема куди, адже Бахмут повністю знищений.

Ірина отримувала від фабрики часткову компенсацію на винайм житла та стояла в черзі на житло для ВПО від підприємства. Разом із новою смарт-квартирою отримала впевненість і надію на щасливе майбутнє. 

— Я щаслива, — каже вона. — Понад тиждень, відколи переїхала в нове житло, живу в піднесеному настрої. Емоції — винятково позитивні, радісні. Були затримки під час здачі в експлуатацію, інколи сумніви виникали, чи це стане можливим. Коли зайшла в свою квартиру, зрозуміла: «Нарешті сталося!»

Мені все подобається: квартира світла, зручно, усе є. Для людини, в якої нічого не було, яка три роки жила в орендованій квартирі — усе неймовірно. Раніше було відчуття невизначеності, невідомості перед майбутнім, а зараз нарешті маю дім. Так, це — не наша власність, але оренду платити не потрібно, лише комунальні послуги, і якість житла цілком влаштовує. Тепер я знаю, для чого я працюю — у мене є свій куточок, що додає ентузіазму в роботі, — каже Ірина.

Шукають працівників через великі обсяги замовлень партнерів

Партнери фабрики «Леся» — європейські компанії «Brax» та «Dilling» — активно розвиваються. Ситуація з їхніми продажами оптимістична, попри те, що в цілому європейський ринок переживає зараз не найкращі часи, що пов’язано з купівельними настроями європейців.

Фабрика «Леся» має великі обсяги замовлень від партнерів, тому тут постійно пропонують роботу з пошиття брюків преміальної якості та натільної бавовняної білизни. 

Нові працівники потрібні, щоб виконувати збільшені обсяги замовлень.  

Плинність кадрів на підприємстві — це міф, який розповсюджують недобросовісні люди. Звільняються або пенсіонери, або члени родин військових у зв’язку з переїздом. 

Фабрика «Леся» — критично важливе підприємство для регіону, з середньою заробітною платнею у понад 20 тисяч гривень. Підприємство, яке розвивається, попри всі виклики війни, і є стабільним роботодавцем з можливостями для співробітників.

Юлія КЛИМЧУК