Новоград-Волинський і Волинь у долі І.Ламдана

«Минулого вівторка я поїхав із Прилук додому, тобто, в Новоград-Волинський», — пише у своєму щоденнику Іцхак Ламдан 8 квітня 1917 року (тут і далі дати вказані за григоріанським календарем). Проте батьківщиною майбутнього івритського поета, перекладача і публіциста було не місто над Случчю, куди його занесла доля, а містечко Млинів на Рівненщині, де він народився 30 листопада 1897 року. Тут родині Ламдан належав триповерховий будинок, де разом з Іцхаком мешкали його батько, знавець Єврейських Писань і хазяїн заїзду Юда-Лейб Ламдан, мати Хая-Ліба, брат Мойше, а також сестри Хана, Рива, Геня і Малка з їхніми чоловіками та дітьми. У Млинові Іцхак (Іці), наймолодший у сім’ї, отримав традиційну єврейську та загальну освіту, захопився ідеями сіонізму, вільно оволодів івритом. Цією мовою він, починаючи з червня 1914 року, вів записи у щоденнику. Своєю метою Іцхак проголосив репатріацію в Ерец-Ісраель (Земля Ізраїля) для її відродження.
Але сподівання юнака перекреслила Перша світова війна. Влітку 1915 року Млинів опинився поблизу лінії фронту між російськими та австрійськими військами. Лунали постріли, палахкотіло небо з боку сусідньої Муравиці, із заходу на схід рушили довгі колони біженців, страх наганяли також прибулі до Млинова російські козаки. До кількох єврейських родин, які залишали містечко, приєдналися брати Іцхак і Мойше Ламдани. Біля 1 вересня вони прибули в м.Дубно, через декілька днів — у с.Надчиці Дубенського повіту, а в жовтні 1915 року — в с.Губин Луцького повіту. В Губині Іцхак встановив тісні стосунки з родинами Бортник і Буршток, викладав іврит. Одна з учениць, Зегава Бортник, стала його коханою. Засмучувала Іцхака невизначеність власного положення, відірваність від рідних, зв’язки з якими через воєнні дії перервалися. Пізніше стало відомо, що його рідні тимчасово оселилися в містечку Баранівці на Житомирщині, де проживали батьки Бориса Кантора — чоловіка сестри Гені. Останній запис у Губині датований 29 березня 1916 р. Нема відомостей про місце перебування І.Ламдана протягом подальших семи місяців.
8 листопада 1916 р. з’являється перший запис І.Ламдана в Баранівці. Він перебуває у розпачі через важку хворобу матері, яка заповідає синові читати після її смерті поминальну молитву «кадиш». Через два дні мати помирає. Іцхак описує єврейські обряди, пов’язані з похованням: мерця поклали на підлогу, після обмивання одягли у саван і понесли на кладовище на марах. Рідні в знак жалоби надірвали одяг, протягом тижня сиділи без взуття на низьких лавочках і оплакували покійну. Іцхак ходить регулярно на богослужіння до молитовного будинку, де промовляє «кадиш». Через деякий час його батько, тітка і сестра Хана переїжджають до Новограда-Волинського, а сестри Рива і Малка — до Києва. Іцхак залишається в Баранівці з сестрою Генєю та її родиною. Він відчуває себе самітнім: стосунки з Генєю натягнуті, кохана Зегава далеко. Іцхак і Зегава листувалися івритом, і багато листів зникало. Як виявилось, у Баранівській поштово-телеграфній конторі всі листи за цензурними міркуваннями воєнного стану розкривалися, а ті з них, що були написані іноземними мовами, вилучалися.
Прогулюючись, Іцхак побачив здалеку дівчину в чорній шалі, дуже схожу на Зегаву, і в думках перенісся в Губин, де колись зустрів своє щастя. У Баранівці він спілкувався з Мойше Генісом і Йосипом Зальцманом. Нерідко Іцхаку доводилося слухати порожнє базікання місцевого юнака Янкеля, який приходив до нього в гості. Через газети Іцхак слідкує за політичними новинами, сподіваючись на припинення війни. Вечорами він намагається вести записи у щоденнику, складати вірші, але через дорогий гас лягати доводиться рано. Душевний стан юнака пригнічений. Ламдан відчуває, що його місце не тут. Заради розвитку творчих сил він має вирватися з вузького кола на широкий простір. Не бажаючи бути тягарем для сестри Гені, хоче поселитися в Луцьку, де живуть його друзі, але отримує звістку про неможливість в’їзду до прифронтової зони без відповідних документів. Для уникнення призову до царської армії він наприкінці січня 1917 року переїжджає до Прилук, де протягом двох місяців гостює у подружжя Фельдман, з яким Ламдани підтримували дружні стосунки. Наприкінці березня Іцхак отримав листівку з Києва від сестри Малки, яка просила його приїхати на свято Пейсах до батька в Новоград-Волинський. 3 квітня 1917 року він виїжджає з Прилук з наміром повернутися назад одразу після закінчення свята.
Поїздка до Новограда-Волинського у диліжансах тривала понад три доби. 6 квітня Іцхак прибув у місто над Случчю дуже втомленим і застуженим, через що мусив пропустити богослужіння і сидіти вдома. «Нудьга тут велика, — пише він у щоденнику через два дні, — робити нема що. В місті нема молоді, яка займається громадською діяльністю, нема бібліотеки ... Нема нічого. Я сумую за Прилуками, де на повну силу кипить національно-сіоністська робота». Важко було жити на чужині. Втішало лише те, що під час свята за столом поруч сиділи батько і тітка, які випромінювали родинне тепло. Згадувалися чудові дні Пейсаху в Млинові, коли в домі збиралася вся родина.
З приходом весни настрій І.Ламдана покращився. Він відчуває в собі приплив творчих сил: «Коли я ... чую пташиний спів у садку біля нашої квартири ... бачу блакитний небосхил з білявими хмарами ... хвилі проходять по капілярах мого серця, з якого безліччю звуків виливається мелодія ... Шкода, що деякі звуки цієї мелодії поки не знаходять виразу в письмових рядках».
Прийшов лист від брата, який прийняв рішення добровільно йти на військову службу, оскільки нині, коли євреям надано рівні права, інакше вчинити не можна. Іцхаку ця ідея до вподоби. Тим часом у місті спостерігається великий рух. Вулиці заповнюють маси людей, які приїхали для мобілізації. Серед них Ламдан зустрічає трьох своїх знайомих із Баранівки. 19 квітня вони разом ходили фотографуватися до місцевого фотографа. Близько тижня Іцхак не робив жодних записів у щоденнику: від одного солдата він отримав завдання виготовляти цигарки. В останньому записі від 8 травня 1917 р. Ламдан розповідає, що останнім часом бере активну участь у роботі місцевої сіоністської організації. Навколо нього також лунають лозунги інтернаціоналу, але до них він байдужий. Коротко згадуються збори сіоністської організації, які відбулися після вечірньої молитви в Чорнобильському клойзі (молитовний будинок).
Одного вечора Ламдан познайомився з дівчиною, схожою за одягом на гімназистку. Як виявилось, вона раніше теж жила в Баранівці та запам’ятала ще тоді Іцхака. Юнак і дівчина відчули щиру симпатію один до одного і шукали нагоди для нових зустрічей. Але потім він згадав свою кохану Зегаву, яка чекала на нього в Губині. Його мучать докори сумління. З одного боку — бурхливі юнацькі почуття, а з другого — світле кохання, яке затьмарюють тіні. Ці роздуми спонукали Ламдана написати вірш «Здалеку», в якому він закликає кохану якомога скоріше прийти до нього, бо їхнє кохання в небезпеці. 8 травня І.Ламдан з’явився до «військового табору», де зареєструвався для проходження військової служби.
На цьому нотатки про перебування Ламдана в Новограді-Волинському обриваються, а наступний запис у щоденнику зроблено 18 січня 1919 р. в Луцьку. До якого часу він перебував у місті над Случчю, — невідомо. Через багато років в одному з листів Іцхак згадує, що кілька зошитів щоденника залишилися в Луцьку, звідки він мусив негайно виїхати в травні 1919 року. З інших джерел відомо, що в другій половині 1917 року Ламдан приїжджав до Катеринослава, де зустрічався з групою молодих сіоністів на чолі з А. Шльонським. З. Бортник зберегла світлину з написом на зворотному боці: «Зегаві від Іцхака Ламдана. 5 травня 1918 р. ... Луцьк». Іцхак знятий у шинелі, праворуч від нього, також у військовій формі, стоять новоград-волинці Шмуль Каплан і Йонатан Шлаєн.
У січні-травні 1919 року І.Ламдан проживав у Луцьку, звідки через небезпеку переїхав спочатку до Млинова, а потім — до Берестечка, де викладав іврит у єврейській школі. У Берестечку він також організував групу сіоністської молоді «Ге-Халуц», яка готувалася до репатріації в Ерец-Ісраель. З цією метою члени групи вчилися тесати каміння, спілкувалися між собою івритом. Восени 1919 року до Млинова, нарешті, повернулися рідні Іцхака з Новограда-Волинського, де їм довелося пережити кілька хвиль погромів. 14 жовтня у Млинів приїжджає також Іцхак. «Приїхав додому, — пише він у щоденнику. — Додому? Почуття батьківщини цілком вмерло в моєму серці ... Все пройшло і назад не повернеться ... Навколо морок, смуток, журба ... Батько рано постарів. Вдома нема радості». Іцхак знову їде до Берестечка. У травні-червні 1920 року він здійснює поїздки до Львова, Губина і Луцька, у липні виїжджає до Відня, звідти — до Трієста і цього ж року на борту пароплава прибуває на Святу Землю.
На батьківщині предків Ламдан мешкає у поселеннях Седжера (Іланія), Сарона, Явнеєль і Бен-Шемен, будує дороги, займається сільськогосподарською працею та лісопосадками. 1923 року він переїжджає до Тель-Авіву, працює в бібліотеці. Від червня 1921 до червня 1924 року продовжує вести записи в щоденнику, розпочаті 1914 року в Млинові. Його поетичні та публіцистичні твори з’являються на сторінках періодичних видань «Гедім», «Га-Поель га-Цаїр», «Давар», «Га-Ткуфа» та ін. У червні 1931 року І.Ламдан бере участь в установчих зборах Всесвітньої спілки з поширення івриту в Берліні. 1934 року він створює і редагує протягом 20 років літературний щомісячник «Гільйонот», який став трибуною для молодих івритських письменників. У 1940-х роках під його редакцією вийшли три збірники творів івритських митців пера і Біблія для дітей. Помер Іцхак Ламдан у Тель-Авіві 16 листопада 1954 р.
Брат поета загинув у 1919 році в Україні, до Ерец-Ісраель після Першої світової війни репатріювалася сестра Малка зі своєю родиною (померла в 1980 році), батько помер у Млинові в 1940 році. У цьому ж містечку 1942 року жертвами нацистського геноциду стали сестри Рива і Хана з їх сім’ями. Сестра Геня від 1934 року проживала з родиною в Житомирі, де померла в 1961 році. Правнук останньої, Павло Бернштам, який живе в Ізраїлі, збирає матеріали з історії родини Ламдан. Він надіслав автору цих рядків копії біля 100 сторінок «Щоденника Іцхака Ламдана».
Літературним дебютом І.Ламдана вважається його вірш на івриті «Мій шлях», опублікований у 1918 році в журналі «Га-Шилоах» (Одеса). Славу виразника сподівань нового покоління репатріантів принесла поету епічна поема «Масада», надрукована окремою книжкою 1927 року в Тель-Авіві. В основі сюжету — самовідданий захист євреями фортеці Масада в 73 році н.е. під час антиримського повстання. Для автора Масада символізує Ерец-Ісраель, який він вважає останнім притулком для євреїв усього світу. Цитата з поеми: «Масада більше не впаде» — стала лозунгом сіоністського руху 1930-х років. І.Ламдан — автор збірок поезії «Потрійна збруя» (Берлін — Тель-Авів, 1930 р.), «Із Книги днів» (Тель-Авів, 1940 р.), «Маханаїм» (Тель-Авів, 1944 р.), «Шляхом скорпіонів» (Єрусалим, 1945 р.). 1973 року в Єрусалимі вийшла збірка «Всі вірші Іцхака Ламдана», куди увійшли також неопубліковані твори поета. 1998 року в Тель-Авіві опубліковано «Листи Іцхака Ламдана», а 2015 року Бар-Іланський університет (Рамат-Ган) видав «Щоденник Іцхака Ламдана».
І.Ламдан також перекладав на іврит твори Джека Лондона, Джозефа Конрада, Поля де Крюї, Йозефа Рота, Марка Алданова та ін., які друкувалися в 1920-х і 1930-х
роках окремими книгами. 1955 року він став лауреатом Державної премії Ізраїлю в галузі художньої літератури (посмертно).
У меморіальній книзі «Звіл (Новоград-Волинський)», що вийшла 1962 року в Тель-Авіві, пам’яті І.Ламдана присвячені його вірш «У відбитому світлі», а також статті Й.Тверського та А.Урі. Автор останньої згадує свою першу зустріч із поетом у Новограді-Волинському в 1917 році. Тоді в колах сіоністської молоді привертав до себе увагу «високий стрункий хлопець із замріяними очима ... Іноді, коли на душі в нього було сумно, він (Іцхак Ламдан — Л.К.) читав нам уривки зі своїх віршів, а ми захоплено слухали ... Він дуже зрадів, коли ми попросили його прочитати лекцію про єврейську літературу, і з задоволенням виконав наше прохання». Нові зустрічі А.Урі з поетом відбулися в Тель-Авіві. На перших зборах Звягельського земляцтва в Ізраїлі в 1952 році Ламдан підтримав ідею створення книги пам’яті міста та висловив готовність залучитися до її редагування. Він мав також написати нарис до 80-річчя із дня народження звягельського письменника М.-З.Фейєрберга, але передчасна смерть не дала можливість здійснити ці наміри.