Художник і музикант Світлана Легензова: «У моєму житті художня творчість має заспокійливу дію, а музика, навпаки, надає заряд бадьорості»

Викладачка Школи мистецтв Світлана Легензова не лише обіймає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи образотворчого відділення, а й поєднує в роботі одразу декілька професій — художника, викладача по класу фортепіано та концертмейстера.

— Професію художника обрала, попрацювавши в музичній школі викладачем по класу  фортепіано і концертмейстером майже 15 років, — розповіла Світлана. — Випадковості в цьому не було, на мою думку, усе в житті невипадково й упорядковано. 

На початку свого педагогічного шляху я часто малювала — новорічні стінгазети, плакати, робила декорації до свят. В якийсь момент постало питання отримання вищої освіти мистецького напрямку для подальшого професійного зростання. Обрала дизайн у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв України. Вступила в 2006 році, а паралельно продовжувала працювати викладачем.

Навчаючись, багато малювала, вивчала живопис і графіку, історію мистецтва і архітектури, що давало нові можливості для творчості. Що важливо, викладачі, які навчали, усі були практиками, тобто мали свої майстерні та практичне визнання в художніх колах. Диплом отримала в 2010 році. Улітку 2011 року прийняла пропозицію зайняти посаду заступника директора з навчально-виховної роботи образотворчого відділення Школи мистецтв. Так склалося, що дві школи міста — музична і художня — саме того року злилися в одну.

— Цікаве поєднання професій, а яка з них вам ближча до душі? У чому більше вдається реалізуватися?

— А я розділити не можу — одне доповнює інше, а також надихає. Часто на уроках фортепіано використовую художні образи та асоціації в роботі й спілкуванні з учнями над музичними творами. І навпаки, під час творчих художніх заходів стараюся привносити музичні хвилинки в якості натхнення і налаштування. 

Таким заходом в поєднанні двох мистецтв був майстер-клас із живопису для ВПО, де я і малювала з учасниками, і паралельно грала фортепіанні твори в якості музичного супроводу. Таким чином спілкування оживає, люди надихаються музикою, розслабляються, розкриваються і сміливіше втілюють в життя свою мрію — навчитися малювати.

— Нинішнє життя — війна, смерть, страждання українців — який вплив мають на вашу творчість?

— У творчості стало менше романтики, кольори не такі яскраві, теми творчих робіт більше схильні до військової тематики. Частіше доводиться малювати на військовому спорядженні — волонтерити, допомагати нашим захисникам збирати кошти на військові потреби. На моїх полотнах є різні сюжети. Остання моя картина присвячена воїнам, які захищають  нашу країну від ворога, часто втрачаючи найдорожче, своє життя. 

Особливо чутлива тема — це молоді люди, однокласники моїх дітей, також випускники нашої школи, які не схибили, не побоялися і стали на захист України, нас із вами. Думаю, напишу ще не одну картину на честь наших Героїв.

— Ви навчаєте дітей мистецтву. А як сприймають вони цю науку під час війни? Наскільки вразливість проявляється у їхній творчості? 

— Діти вразливіші, ніж дорослі. Вони стають помітно серйознішими і дорослішими відносно свого віку, коли темою творчості є військові події. Чесно сказати, дитячому світогляду ближче відображення природи, тема родини, професій тощо. Але реальність така, що дитинство стає коротшим і не таким яскравим та безтурботним, коли тривожно, коли гинуть люди, коли недоспані ночі і невтішні новини приносить війна... 

Діти так чи інакше відгукуються на всі ці події. Свої думки і своє відношення їм легше намалювати, аніж проговорити. Лакмусом стає палітра їхніх малюнків. Недаремно ж існують теорії кольору, за якими можна визначити психологічний стан людини будь-якого віку.

— Наскільки актуальними є нині мистецькі професії та як часто обирають їх ваші випускники?

— У цьому питанні відіграє роль і розвиток дитини в даному напрямку, і середовище, в якому вона зростає та формується, і родинна підтримка, і вплив авторитету викладачів. Щороку є декілька випускників, які обирають професію, пов'язану з мистецтвом, будь-то дизайн, архітектура, живопис, реставрація, декоративне мистецтво. Є випускники, які успішно реалізувалися за кордоном. До речі, декілька викладачів нашої школи (говорю зараз про образотворче відділення) теж є випускниками «художки».

— Якщо згадаємо, що арттерапію використовують як метод покращення емоційного стану, то чи можна сказати, що художники і ви, зокрема, менше залежите від стресів?

— Я би сказала, що навпаки — творчі люди дуже чутливі та вразливі, емоційно й гостро сприймають хвилюючі події. Інша справа, що нам мистецтво допомагає швидше справитися зі стресом та зміною настрою. До речі, у моєму житті художня творчість має саме заспокійливу дію, а музика, навпаки, надає заряд бадьорості й динаміку до руху. Вони гармонійно поєднуються й успішно адаптують мене до різних обставин.

— Чи були у вас персональні виставки?

— Ось це ще точно у мріях, адже на персональну виставку треба накопичити хоча б пару десятків творчих робіт. Мені ця опція поки недоступна з декількох причин: деякі картини не затримуються в моїй колекції через необхідність передачі їх у подарунок чи сувенір. До прикладу, мою творчу роботу з назвою «В очікуванні перемоги» презентувала  меру міста Людвігсхафен у Німеччині делегація нашого міста під час поїздки в межах співпраці міст-побратимів. 

Деякі творчі роботи були замовними, розписані елементи військового спорядження направляла на благодійну справу. А ще перепоною стає брак часу, адже в мене досить адміністративна посада, і багато часу займає робота з документами, плануванням, звітністю тощо. Утім, мрії здійснюються, коли їх перетворюєш на мету. Тож усе попереду.

— Чим для вас є ваша робота?

— Моя робота для мене є життям. Не відключаюся від неї навіть уночі. Часто в цей час приходять якісь ідеї, додаються ініціативи, про які вдень немає часу подумати. Денний час так чи інакше присвячений роботі, адже там перебуваю фізично.

— Наскільки реалізованими вважаєте свої творчі плани і що залишається наразі недосяжним?

— Гадаю, що десь на одну третину, адже сподіваюся, що ще довго буду в професії. А ще маю чітке переконання, що творчість або в людині є, або її немає, і це не залежить від віку, періоду життя чи обставин. 

Наразі недосяжною є пленерна практика, виїзд у різні мальовничі куточки України для написання етюдів. Спостерігаю за іншими художниками, які мають таку можливість і продукують свою творчість на сторінки соцмереж. Цього року маємо намір вдруге влаштувати в місті Всеукраїнський пленер влітку. Якщо дозволить стан здоров'я, візьму безпосередню участь не тільки в організації заходу, а й в якості учасника.

— А творчі кризи у вас бувають? Якщо так, то яким чином їх долаєте?

— Це дивно, але ні, не відчувала творчих криз. Буває фізична втома, як і в людей інших професій. Та й, окрім роботи, є домашні проблеми, обов'язки, які потрібно вирішувати. Але якщо в цей час з'являється якась творча задача, починається «движ», усі вектори одразу перенаправлені саме на цю роботу. У цьому, мабуть, і є сутність людини творчої професії.

— Як ви сприйняли відзнаку громади — призначення стипендії імені Володимира Лиманця в категорії «Визначні діячі» у номінації «Образотворче мистецтво»?

— Сприйняла, по-перше, із подивом, адже процедура передбачала подання творчої характеристики і портфоліо досягнень на конкурсний розгляд, чого я не робила. А як з'ясувалося, за мене це зробив колектив Школи мистецтв на чолі з директором Лілією Полтавченко. 

А другою моєю паралельною реакцією була безмежна вдячність усім причетним до події, адже є чимало гідних претендентів, зокрема, серед моїх колег. Знала особисто Володимира Серафимовича Лиманця, запрошувала його в наш колектив для творчого спілкування, обміну досвідом. Для нас ці зустрічі були надзвичайною подією, святом. На той час мали колегу, яка в свій час навчалася разом із паном Володимиром в Одеському художньому училищі ім. Грекова. Тож ми легко знайшли спільну мову, було цікаво і дуже пізнавально бачити досвідченого художника, майстра своєї справи, він давав майстер-клас із написання портрету олійними фарбами учням і викладачам. 

Тому для мене така відзнака дуже почесна і престижна. Дякую ще раз, користуючись моментом.

Юлія КЛИМЧУК